Вікіпедія

Причиненко Володимир Олексійович

український футболіст

Володимир Олексійович Причиненко (нар. 2 квітня 1960, Прилуки, Чернігівська область, УРСР, СРСР) — радянський та український футболіст та тренер, виступав на позиції захисника та півзахисника.

Ф
Володимир Причиненко
Особисті дані
Повне ім'я Володимир Олексійович Причиненко
Народження 2 квітня 1960(1960-04-02) (64 роки)
  Прилуки, Чернігівська область, УРСР, СРСР
Зріст 178 см
Вага 70 кг
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Позиція захисник, півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив кар'єру
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1978 СРСР «Десна» 27 (0)
1980—1981 СРСР «Таврія» (С) 33 (1)
1982—1983 СРСР СКА (Київ) 24+ (1)
1983 СРСР «Дніпро» (Ч) 34 (0)
1984—1985 СРСР «Таврія» (С) 68 (3)
1986—1988 СРСР «Десна» 87 (0)
1989—1991 СРСР «Нива» (В) 102 (1)
1992 Німеччина «Фельтен» 15 (0)
1992—1994 Німеччина «Фалькензе-Фінкенкруг» ? (?)
1995 Україна «Темп» (Ш) 4 (0)
1995—1998 Німеччина «Фалькензе-Фінкенкруг» ? (?)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Життєпис ред.

Ранні роки ред.

Народився 2 квітня 1960 року в місті Прилуки Чернігівської області. Разом з братом до 4-го класу займався танцями, але зрештою залишив їх. Спочатку займався «вуличним футболом», з 4-го по 6-й класи займався футболом вже в школі. Після закінчення шостого класу відправився до Київського спортивного інтернату, де навчався до 9-го класу. В одній групі з Володимиром навчався й відомий у майбутньому футболіст та тренер Ігор Наконечний. Перші тренери — Кияченко, Качан, Горбач, а згодом — Василь Кривошеєнко. Після цього повернувся в Прилуки, де закінчив 9-10 класи, паралельно з навчанням у школі захищав честь футбольної збірної Чернігівської області[1].

Початок професіональної кар'єри ред.

У 1978 році на запрошення Юхима Школьникова перейшов до чернігівської «Десни», яка виступала в Другій союзній лізі. Партнером Причиненка по команді був і відомий у майбутньому (за виступами в «Дніпрі») Віктор Данилевський. У сезоні 1978 року у складі чернігівської команди зіграв 27 матчів чемпіонату. Наступного року у складі збірної УРСР відправився в Сочі на турнір «Переправа» для юнацьких збірних республік. В цей час сімферопольська «Таврія» домовилася про товариський матч проти збірної УРСР, в складі якої виступали й брати Причиненки. Той поєдинок завершився з нічийним рахунком 1:1, а Володимир та його брат суттєво попсували нерви більш іменитим та досвідченішим футболістам кримчан. Тодішньому головному тренеру сімферопольців Володимиру Заяєву сподобалася гра юних братів Причиненків і вже в грудні 1979 роки вони стали повноправними гравцями «Таврії»[1].

Перший матч у футболці кримчан зіграв у 1980 році проти луганської «Зорі». Володимир, як опорний півзахисник повинен був заважати Анатолію Куксову, але з цим завданням повною мірою впоратися не зміг, оскільки Анатолій у тому поєдинку відзначився гольовим пасом[1]. Дебютував у складі «Таврії» у першій союзній лізі 7 квітня 1980 року нічийному (1:1) виїзному поєдинку 1-го туру проти джизакського «Бустона». Володимир вийшов на поле в стартовому складі, а на 70-й хвилині його замінив Валерій Петров[2]. Дебютним голом у складі кримського клубу відзначився 14 жовтня 1980 року в переможному (2:0) виїзному поєдинку 40-го туру першої ліги чемпіонату України проти ярославльського «Шинника». Причиненко вийшов на поле в стартовому складі та відіграв увесь матч[3]. Того сезону Володимир зіграв у першій лізі 33 матчі та відзначився 1 голом, чим допоміг сімферопольській команді фінішувати на першому місці в чемпіонаті та здобути путівку до Вищій союзній лізі. При цьому «Таврія» зуміла випередити такі команди як «Дніпро», «Металіст», «Памір», «Ністру», «Жальгіріс» та інші команди[1].

Сезон 1981 року у Вищій лізі кримчани розпочали під керівництвом Анатолія Полосіна. У «вишці» Володимир дебютував у переможному (1:0) поєдинку проти московського «Динамо», в якому нападник москвичів ліктем розбив обличчя Причиненку. Перше коло «Таврія» завершила на високому 7-му місці. Спонсори команди пообіцяли покращити житлові та інші умови, якщо команда на екваторі сезону не буде знаходитися в зоні вильоту, але своєї обіцянки не дотримали. До того ж троє гравців «Таврії» потрапили на автомобілі в ДТП: Сергій Туник (помер через декілька днів), Віктор Корольов (помер через наслідки травм у тій аварії рік по тому) та Олександр Бережний. У цій машині повинен був їхати й Володимир[1], але в останній момент той відмовився від фатальної поїздки. Як наслідок цих обставин «Таврія» фінішувала на передостанньому місці й повернулася до Першої ліги. Володимир того сезону відіграв 18 матчів: 15 — у чемпіонаті та 3 — у кубку.

СКА (Київ) та «Дніпро» (Черкаси) ред.

У 1982 році на запрошення Володимира Мунтяна переходить до складу київського СКА, яке на той час виступало в першій союзній лізі. Дебютував за київських армійців 20 лютого 1982 року в програному (0:2) виїзному поєдинку 3-ї зони кубку СРСР. Причиненко вийшов у стартовому складі та відіграв увесь матч[4]. У першій лізі дебютував за армійців 9 квітня 1982 року в нічийному (0:0) виїзному поєдинку 1-го туру проти кіровського «Динамо». Володимир вийшов у стартовому складі та відіграв увесь матч[5]. Єдиним голом у складі СКА відзначився 8 серпня 1982 року на 56-й хвилині нічийного (2:2) домашнього поєдинку 25-го туру проти ризької «Даугави». Причиненко вийшов у стартовому складі та відіграв увесь матч, при цьому отримав жовту картку[6]. У сезоні 1982 року в першій лізі зіграв 24 матчі та відзначився 1 голом, ще 4 поєдинки провів у кубку СРСР. Першу частину наступного сезону також провів у ЦСКА, а в другій його частині — захищав кольори черкаського «Дніпра». Черкащани на той час виступали в Другій лізі чемпіонату СРСР, в якій Володимир зіграв 34 матчі.

Повернення в «Таврію» ред.

У 1984 році повернувся до «Таврії», став ключовим гравцем кримського клубу. На той час у команді тривала зміна поколінь. Розпочинав той сезон Володимир під керівництвом Геннадія Логофета. Він намагався привити команді спартаківський стиль — дрібний пас та контроль м'яча. Під його керівництвом опорного півзахисника перевели на позицію крайнього захисника. Наприкінці червня - на початку липня сімферопольці здобули дві поспіль виїзні перемоги, в Джизаці та Душанбе, але Логофета все ж звільнили. Його на посаді головного тренера замінив Анатолій Коньков. Проте команда виступала дуже невдало й за підсумками сезону посіла передостаннє місце в чемпіонаті й опустилася до Другої ліги. Наступного сезону «Таврія» виступала впевненіше. Команда виграла перший етап Другої ліги, стала переможцем фінальної частини чемпіонату УРСР, але в фінальній частині Другої союзної ліги посіла 2-ге місце, яке не давало можливості підвищитися в класі[1]. Протягом свого перебування в «Таврії» в чемпіонаті України зіграв 68 матчів та відзначився 3-ма голами, ще 3 поєдинки провів у кубку СРСР.

«Десна» та «Нива» ред.

У 1986 році перейшов до складу чернігівської «Десни», яка виступала в Другій союзній лізі. В чернігівській команді одразу ж став ключовим гравцем основного складу, але в сезоні 1988 року втратив своє місце. Загалом у футболці «Десни» відіграв 87 матчів союзного чемпіонату.

У 1989 році перейшов до вінницької «Ниви», яка також виступала в другій союзній лізі. Працював під керівництвом Олександра Томаха та В'ячеслава Грозного. Перші два сезони був капітаном команди[1]. Загалом у складі «Ниви» зіграв у 102 матчах чемпіонату (відзначився 1 голом).

Вояж до Польщі та Німеччини ред.

У 1991 році перейшов до польського «Вроцлава», але надовго в команді не затримався, оскільки отримав серйозну травму[1]. У 1992 році перейшов до клубу «Фельтен», в складі якого провів 15 поєдинків. З 1992 по 1994 рік виступав за інший нижчоліговий німецький клуб «Фалькензе-Фінкенкруг».

Короткочасне повернення в Україну ред.

У 1995 році повернувся до України та підписав контракт з вищоліговим шепетівським «Темпом». Дебютував у складі шепетівського клубу 4 березня 1995 року в програному (1:3) виїзному поєдинку 18 го туру проти кременчуцького «Кременя». Володимир вийшов у стартовому складі, а на 46-й хвилині його замінив Юрій Гетіков[7]. Протягом березня — квітня 1995 року зіграв 4 матчі у «вишці». Але вже незабаром залишив команду.

Повернення до Німеччини й завершення кар'єри ред.

У 1995 році повернувся до клубу «Фалькензе-Фінкенкруг», де продовжив захищати кольори команду. По завершенні сезону 1997/98 років завершив кар'єру футболіста.

Кар'єра тренера ред.

У 1998 році повернувся в Україну, де працював на тренерських посадах у сімферопольських клубах «Таврія», «Таврія-2» та ІТВ.

Сім'я ред.

Одружений, дружину звати Людмила[1]. Має брата-близнюка Сергія Причиненка[8], в якого є син Денис Причиненко[9]. У самого ж Володимира є два сини Сергій Причиненко (виступав на аматорському рівні, зараз боковий футбольний суддя)[10] та Станіслав Причиненко (професіональний футболіст)[11].

Досягнення ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к Володимир Причиненко: «У Таврії гралося в задоволення, тому що поруч були чудові партнери»
  2. ↑ «Бустон» (Джизак) - «Таврія» (Сімферополь)
  3. ↑ «Шинник» (Ярославль) - «Таврія» (Сімферополь)
  4. ↑ «Металіст» (Харків) - СКА (Київ)
  5. ↑ «Динамо» (Кіров) - СКА (Київ)
  6. ↑ СКА (Київ) - «Даугава» (Рига)
  7. ↑ «Кремінь» (Кременчук) - «Темп» (Шепетівка)
  8. ↑ Профіль Сергія Причиненка на сайті footballfacts.ru
  9. ↑ Профіль Дениса Причиненка на сайті footballfacts.ru
  10. ↑ Профіль Сергія Причиненка на сайті footballfacts.ru
  11. ↑ Профіль Станіслава Причиненка на сайті footballfacts.ru

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Причиненко_Володимир_Олексійович&oldid=40545688