Відкрити головне меню

Приби́нь — село в Україні, в Корюківському районі Чернігівської області. Населення становить 661 осіб.[2] Орган місцевого самоврядування — Прибинська сільська рада, якій підпорядковане с. Костянтинівка.[3]

село Прибинь
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Корюківський район
Рада/громада Прибинська сільська рада
Код КОАТУУ 7422487001
Основні дані
Засноване 1600[1]
Населення 661
Площа 2,424 км²
Густота населення 272,69 осіб/км²
Поштовий індекс 15311
Телефонний код +380 4657
Географічні дані
Географічні координати 51°59′34″ пн. ш. 32°17′14″ сх. д. / 51.99278° пн. ш. 32.28722° сх. д. / 51.99278; 32.28722Координати: 51°59′34″ пн. ш. 32°17′14″ сх. д. / 51.99278° пн. ш. 32.28722° сх. д. / 51.99278; 32.28722
Середня висота
над рівнем моря
148 м
Водойми Слот
Місцева влада
Адреса ради 15311, Чернігівська обл., Корюківський р-н, с.Прибинь, вул. Гагаріна, 2 , тел. 2-41-69
Карта
Прибинь. Карта розташування: Україна
Прибинь
Прибинь
Прибинь. Карта розташування: Чернігівська область
Прибинь
Прибинь
Мапа

Зміст

Географічне положенняРедагувати

Село розташоване на річці Слот за 34 км від районного центру і залізничної станції Корюківка.[4] Висота над рівнем моря — 148 м.[5]

ТопонімікаРедагувати

Існує три версії назви села.

Перша говорить про те, що вперше на цій території з'явилися біглі кріпаки, які добиралися сюди болотами і лісами і вийшли на високе місце, де зараз знаходиться сільське кладовище і сказали: «Ну вот и прибыли» від цього і пішла назва Прибинь.

Друга говорить, що назва села пішла від назви річки Прибинка, що протікала серед села. Так село називалось до 1895 року. Залишки долин і меандр говорить про те, що річка була великою, на ній навіть стояли водні млини. До недавнього часу збереглися залишки поль млина в урочищі Крутий Лог. Про його існування перекази доводять до 19-го століття.

Третя версія. Із переказів старожилів сусідніх сіл, а саме села Шишківки, відомо, що сама назва села Прибинь пішла від того що саме в нашому селі жили надзвичайно сильні і майстровиті люди, які одним ударом могли «прибить» тублі, так звані дерев'яні гвіздки

ДемографіяРедагувати

За даними сайту Верховної Ради України у Прибині станом на початок 2012 року мешкає 661 житель.[2]

Динаміка населення
1866 1897 1988 2012
1036 1588 792 661

ІсторіяРедагувати

було засноване у 1-й пол. XVII ст.[3]

У 30-х роках XVIII ст. село входило до перелюбської групи стрільців.[6]

У Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні перелічено 21 житель села, що загинув від голоду.[7]

Під час Другої світової війни на фронті та у партизанському русі брали участь 359 мешканців села, 150 з яких загинули. За роки німецько-нацистської окупації було спалено 85 хат та розстріляно 10 жителів.[8]                       

Історія виникнення, заснування села Прибинь

Точної дати виникнення села встановити не вдалося. По неточним даним можна вважати, що село Прибинь виникло понад 500 років тому назад. З переказів старожилів відомо, що дана територія була покрита лісами. Ліси були дуже заболочені. В той час найкращі землі були захоплені поміщиками, посилилась експлуатація селян. Селяни тікали в глухі місця, рятуючись від сваволі поміщиків.

Перші жителі переселились з Новгорода-Сіверського, які дотримувались напрямку на схід (в напрямку теперішнього села Рудні), але там протікала велика річка і були навколо болота, даної території не можна було пройти. На наступний день пішли на північ в напрямку сучасного села Шишківка по великому лісу (бор) і дійшли знов до річки Снов і вернулись. На даній території знайшли великого дуба з дуплом (де зараз Прибинське кладовище) на підвищеному місці.   

Переселенці стали будувати собі жилі приміщення і вирубували певну ділянку лісу для обробітку землі. Пізніше прибували інші переселенці будували собі житла, доводилось вести господарство примітивними знаряддями праці.

Якщо навкруги були поміщенські землі та землі монастиря, що стояв у селі Рудні, то Прибинські землі були державні. І люди, які на ній працювали були державними селянами (казенные крестъяне), тому й до цих пір прибинців називають «козуби».

З попередніх переказів та деяких історичних джерел, а саме записів дочки поміщика з села Охрамієвичі (сусіднє село), що тепер зберігаються в музеї міста Сновськ Чернігівської області свідчить, що в селі Прибинь на початку-всередині 17-го століття налічувалось 24 двори більше 170 чоловік. Село Прибинь, єдине серед сусідніх сіл, так як і села Климівського району Брянської області Росії, називалися до 19-го ст. Литвою. Кордон між Україною і Росією знаходиться за . від села у лісистій місцевості, де протікає річка Снов, що власне і є кордоном.

Володіння Литовського князівства в цій місцевості було в 16-му столітті і тому виникнення села можна віднести до 16-го століття.

Гетьман Іван Скоропадський, який почав гетьманування в 1709 році, подарував села з навколишніми землями, це «обители села: Перелюб, Прибынь (с озёрами)» в володіння Ільїнського монастиря міста Чернігова.

Історичні події села ПрибиньРедагувати

В середині 19-го століття один із заможних селян Бардаков побудував прядильню, де вироблялися вірьовки і плели чуні, які продавали на Донбас на металургійні заводи. Він також відкрив перший магазин та маслобойню. Основною сировиною для маслобойні було насіння конопель.

Надалі ці підприємства перейшли у володіння Елькіна Лейби. Робітників наймали навіть з Росії, нащадки їх живуть і досі (Климовський район, Брянської області .від нашого села, межа через річку Снов)В 1905 році відбулося повстання робітників на підприємствах, Елкін  змушений був втекти під захист поліції в м. Сновськ, а дані підприємства були зруйновані робітниками.

У 1905 році була збудована дерев'яна церква, остання відправа в якій була проведена 1935 році. При церкві була відкрита церковно-приходська школа.

У 1905—1907 роках населення с. Прибинь брало участь у розгромі підприємств куркулів та поміщицького винокурного заводу в с. Тополівці(нині Семенівського району). Селяни брали участь у подіях Великої Жовтневої соціалістичної революції.

У 1910 році у Прибині була побудована земством школа, в яку ходили вчитися з навколишніх сіл Шишківки, Рудні, Гути-Студенецької. До цього школа була розташована в сільській хаті. Нову школу німці спалили під час Великої Вітчизняної війни.

В 1920 роках в селі Прибинь тільки-но  стверджувалося і встановлювалась влада Рад в цей час була створена комсомольська ячейка-головним завданням комсомольців того часу була боротьба за утвердження Радянської влади на селі. В цей суворий час ще по лісах і селах займалися розбоєм банди різних атаманів і «батьків». І часто із зброєю в руках комсомольці виступали проти нападів банд Голуба, яка тоді діяла на території Корюківського, Семенівського, Щорського районів та сусідніх районів Брянської області. На території села Прибинь і був схоплений та відданий до суду радянських органів главар банди Голуб.

В революційний період багато жителів села жили не в самому селі, а на поселенні. Із спогадів Рябця Петра Михайловича, колишнього голови колгоспу «Червона Зірка» і голови сільради, нині пенсіонера, його сім*я жила не в самому селі Прибинь, а на Чортах(зараз це урочище) відстань від села   на північний захід .Знаходиться на кордоні з Брянською областю Російської  Федерації. Влітку тут випасували худобу, яка знаходиться в так званих літніх таборах. А жителі села заготовляють сіно в заплаві річки. Назва Чорти можливо, пішла від слова «черта»-тобто лінія, кордон між територіями. Можливо, тому що далеко від села російський вислів «У черта на куличках».

Чому люди так тут поселились? Це сталося під час проведення Столипінської аграрної реформи на початку 20ст. Суть реформи П. А. Столипіна зводилася до того, щоб зробити селянина оплотом захисту царизму. А це було молжливо, лише зробивши його господарем землі. Щоб селянин мав можливість працювати на землі і вести міцне селянське господарство. Тому селяни переселялись на хутори(тобто поселення за межами села, де працювало небагато людей)і відруби. На початку 30-х років 20ст.тут жили сім*ї Іванченка Івана Михайловича, Дубини, Погуляя Андрія Корнійовича, Коноваленка Тихона Евстратовича, Халімана Савки, Рябця Данила Онасімовича, Дубини Олексія Філімоновича.

В цей же час на хуторі навіть була школа, де працював вчителем Пархоменко Михайло Кирилович.

Крім Чортів  люди з Прибині жили в урочищі Свяжне(3 двори), урочищі Їверське(2-3 двори) і в урочищі Гуліно.

Але історія йшла вперед. За Радянської влади, почалася колективізація, тобто об*єднання в колгоспи. І в 1929 році було створено в селі колгосп «Червона зірка», а потім в 1931 році ще 2 колгоспи: «Червоний Буксир»(в напрямку с. Перелюб) і «Імені Петровського»(в напрямку с. Тихоновичі)

Але недалеко від села розташований  хутір Костянтинівка. Цей хутір підпорядковувався сільській раді села Прибинь, в 30-х рр. тут було утворено колгосп «Піонер»

Досить цікава історія про створення і цього хутора. Існують відомості про те, що в кінці 19 ст. або на початку 20 ст. в наших краях з'явився підприємливий німець на прізвище Вебер, що вирішив закупити ліс на продаж. А купив він ділянку лісу саме на тому місці, де зараз хутір і територія села Тихоновичі Щорського р-ну. Там росли дуби, сосна, береза. Мабуть саме через дубовий ліс і припала йому до душі ця ділянка. Збудував тут лісопильню, проклав вузькоколійку до залізничної станції Щорс, щоб краще було доставляти ліс і лісоматеріали. І було найнято людей з навколишніх сіл на роботу на лісозаготівлю. Далі від залізничної станції Щорс лісоматеріали відправлялися до Німеччини. І поступово територія була вирубана від лісу, і можливо саме на цій ділянці і було утворено хутір Костянтинівку. А жили тут переселенці з сіл Рудня і Шедівка (це села поряд з селом Прибинь). Про це свідчат і прізвища переселенців: Скоробагаті, Момати, Петренки, Денисенки, Смальохи, Давиденки. Даних про кількість населення на початку утворення хутора немає, але на 1967 р. було 35 дворів і 135 чоловіків.

Голод 1932—1933 р. Ці роки в колгоспі були дуже неврожайні: мало зібрали всього врожаю. Весною 1932 р була велика  повінь. Багато було води після танення снігу, потім пішли дощі. Частина зернових, картоплі вимокло і пропало. Літом теж майже безперервно йшли дощі, зернові, навіть, що вижили весною, почали чорніти і гнисти на стеблі. Мало дуже зібрали зерна. Картопля не вродила теж і була дуже дрібна і майже вся почала гнисти. Але люди що могли збирали і зберігали, щоб щось було їсти і якось виживати. Люди ходили в ліс по гриби, ягоди, лісові горіхи. Ходили під Охрамієвичі в урочища, де росла трава, яку звали лапки. Рвали її і варили з неї борщ. Збирали подорожник, який сушили і товкли, щоб споживати в їжу. В кого в господарстві була корова, тим жилося легше — було власне молоко, сир, сметана. Але їх заставляли здавати молоко в приймальний пункт. Молоко носили в глиняних глечиках (гладишках). Молочарка була на тому місці де зараз знаходиться бібліотека.

Людей в селі померло багато. Особливо багато в районі села, що біля річки Слот, це так звана Корея (місцева назва частини села). Це була найбідніша сторона. А на той час про голод у державі Корея вже чули і тому в селі була така приказка: «Голод як у Кореї» звідси і назва частини села. В цей час головою колгоспу обрали жінку Барабаш Зіну, яка вміла читати і писати і була дуже розумна. Вона їздила до району там плакала і їй давали зерно і приїзджаючи роздавала людям по пригорщах. В ті голодні часи в нашому селі з'явилися так звані «промишленики» — це люди, які ходили на заробіток у Білорусь, Росію. Там вони наймалися пасти худобу і за це отримували продукти харчування. З тих  часів цю частину села і до сьогодні називають «Пошуки».

Репресії 1937—1938 рр. не обминули і село. Жив собі селянин Микита Коровай був працьовитий і мав уже похилий вік (оселя була на місці де зараз водопров. колонка при повороті на вулицю Слави). Ось його за щось забрали і зник він безслідно, забрали і коваля колгоспу Дубину його доля також невідома.

До початку Німецько-радянської війни існувала пеньково-прядильна артіль. Тут переробляли пеньку і плели чуні (це такі тапки) для порохових заводів і в шахти. Керівником артілі був Дубина Василь Микитович.

До 1941 року в Урочищі Гуліно було 4 двори, 2 бараки, магазин, пекарня. Бо тут до війни займалися заготівлею лісу. Люди з навколишніх сіл зимою заготовляли ліс, зберігали його до весни біля річки Снов. А весною в'язали його зв'язками і сплавляли вниз по Снову, потім по Десні і так до Чернігова. Ліс сплавляли так званими плитами. Ось чому жили люди на Гуліно. В урочищі Ковальонкове теж було 2 двори. Це було перед урочищем Гори. Тоді лісу там багато не було, бо через поле було видно село Гуту Щорського району. На 1941 р. село підпорядковувалося Холминському р-ну. Це було велике село з міцними колгоспами.

Воєнні роки в с. ПрибиньРедагувати

1941—1945 воєнні роки в с. Прибинь  

Про початок війни дізналися з радіопередачі 22 червня 1941 року. В той час в сільській Раді чергували Денисенко Харитина Петрівна і вчителька Проня Григорівна.

І коли передали повідомлення, то Хоритя (на той час вона була юною дівчиною) побігла в ліс, де було багато жінок, які збирали ягоди і повідомила їх. А чоловіки косили сіно в урочищі Рвінки, до них теж  швидко відправили посильного. Через 3 дні почали брати чоловіків у війська. Відправляли мобілізованих підводами по 6 чоловік у Холми, де був районній центр. Колгосп розформували, кінську збрую забрали у війська. Коней роздали селянам, зерно і землю теж.

Під час Німецько-радянської війни 260 чоловік жителів села Прибинь перебували в Радянській Армії з них 150 загинуло. Жителі села брали активну участь в партизанському русі. В партизанських загонах перебувало 99 чоловік. На території  сільської ради, в урочищі Гуліно, діяв партизанський загін під командуванням О.П Балабая, колишнього директора школи с. Перелюба. Який згодом увійшов у з'єднання О. Ф. Федорова.

Жителі села допомагали партизанам харчами, випікали хліб, який таємно передавали в ліс. Восени 1941 р., коли люди вже викопали картоплю, зі сторони Тихоновичів прийшли в село «мадяри». Люди налякані почали тікати в ліс, забираючи з собою худобу, але через деякий час поверталися в село. «Мадяри» вели себе більш, менш спокійно. Мирних жителів вони не ображали, з партизанами не воювали.

Під час окупації було встановлено окупаційний режим, обрано старосту і набрано  до поліції чоловіків із жителів села. Деякі чоловіки самі погоджувалися, а яких примушували погрозами і розправою. Потім поліцаїв відправляли по хатах, щоб ті відбирали і приносили їм харчі, горілку. Які знахабніли, то відбирали силою, а ті що примусово, ходили і просили їжу у родичів, а ще передавали повідомлення для партизан. Потім коли після війни був суд над поліцаями, то це було враховано.

У селі є вулиця Іванова, яка названа на честь розвідника радянської армії. В 1941 р. коли радянські війська відступали, приїхали в село на конях 3 розвідники-червоноармійці зі сторони села Охрамієвичі. Але в селі вже були вороги. Під час перестрілки одного було вбито, а інші змогли втекти. Це був військовий на прізвище Іванов Павел Іванович. Його тіло було захоронено біля кладовища, а потім перенесено в братську могилу, в якій поховано ще двоє партизан. В 1943 році перед визволенням від німців, мадяри в селі споруджували укріплення: рили траншеї, окопи. В цей час група партизан, до якої входили Вінниченко Кирило Давидович 1900року народження, житель с. Хоромне Климовського району Брянської області, Скляр Василь 1925 р. народження, житель с. Тихоновичі Щорського району, жителі с. Прибинь і навколишніх сіл повернулися з Єлінських лісів на територію біля села: в урочище Чорти. А в цей час поліція і мадяри поїхали в те урочище і почався бій. Вінниченка було вбито, він отримав 9 куль в живіт. Скляра — поранено, але він сам підірвався на гранаті. Їх було привезено на кладовище і поховано у братській могилі, яка знаходиться на території школи.

А у березні 1943 р. перед Великоднем з Холмів вийшла колона німців з метою розправи  над жителями українських сіл за допомогу партизанам. Німці планували прийти в села рано вранці, але вони застрягли з технікою в болоті біля села Камка і поліцаї з Холмів попередили жителів сіл. Люди почали тікати в ліс, забираючи з собою худобу. Йшли вони через села і дійшли до Прибині, але прийшли не самі, а пригнали людей з Рибинська, які спробували захищати своє село.

Йдучи через села вони їх палили. І ось цих людей вони замкнули в будинку (по вулиці Шевченка) і запалили, а людей, які вибігали з будинку розстрілювали.

Село майже все спалили. Хати палили, а деяких старих людей вбивали. Було спалено 85 будинків і 10 мирних жителів. Тоді спалили і школу, що стояла біля самого лісу. Це була гарна будівля: високий цегляний фундамент, дерев'яна школа з великими вікнами, що дивилися на дорогу. А навколо росло багато беріз. Це було улюблене місце відпочинку сільської молоді і називали його «У березках».

Далі села Прибині німці не пішли, бо там був ліс і повернули назад. В 1943 р. частина поліції пішла в партизани. Це було зимою.

Коли вже наближався фронт, по селу стояли подвірно мадяри, козаки (це радянські військовополонені, що перейшли на бік німців). Фронт наближався зі сторони Семенівки. Населення знову пішло в ліс, бо боялися каральних операцій німців. Але вони поспіхом відступали в бік Щорса. Село визволили радянські війська в вересні 1943 р. Партизани теж пройшли колонами через село і увійшли до сил регулярної Червоної Армії.

ПІСЛЯВОЄННІ РОКИ ВІДБУДОВИ С. ПРИБИНЬРедагувати

Село починало жити вільно. Відроджувалися колгоспи. На 1944 рік їх було 3.  В повоєнні роки село відбудовувалось в тяжких умовах життя. Люди жили в землянках, погребах, по 5-10 сімей в одній уцілілій хаті. В 1947—1948 рр. був голод, хоч і невеликий. В 1946 була засуха і врожай зібрали невеликий. Знов людей годувала навколишня місцевість, але не вмирали від голоду.

Із спогадів О. В. Погуляя: «Бідно жили люди. Особливо залишився в пам'яті період заготівлі сіна. Чоловіки йшли на цілий тиждень на Рвінки, де косили траву і сушили її. У воза запрягали вола, на воза клали коси, вила, граблі, їжу, а самі йшли пішки. А в урочищі косили і сушили сіно з ранку до вечора. Кожного дня приходила з села підвода з харчами. Рідні передавали хто що міг, але запам'ятався Сірий Іван Аркадійович, який пройшов всю війну. Був він людиною примітною: високий, кремезний, сильний, вправний, бо міг захопити косою велику ширину під час косовиці. Жив у приймах у вдови де було багато дітей. Люди були мабуть найбіднішими у селі. Бо передавала чоловікові лише глечик скислого молока. І це на цілий день важкої селянської роботи. Часто він йшов назустріч підводі з харчами, щоб швидше отримати свою передачу. Люди їли також коржі, що робили з вересу.»

А 1948 рік приніс багатий урожай. Люди раділи, співали пісні, бо знали, що є хліб. Жили дружно, допомагали один одному. В 1950 році відновлені колгоспи села об'єдналися в один колгосп імені Хрущова (потім перейменували на Червона Зірка).

В селі техніки було мало, тому працювали на волах, биках, конях. Багато робіт велося вручну.в колгоспі працювали всі: від дітей з 12 років до людей похилого віку, які мали ще силу. Для маленьких дітей було організовано в «клубі»(так називався будинок культури) «ясельки» куди молодиці приносили своїх маленьких дітей від 3 місяців.  Доглядала і варила їсти одна з бабусь, якій допомагала молода дівчина.

Молодих хлопців відправляли на навчання. Багато хто з них працював в МТС. На фермах в 50-60 рр. було близько тисячі голів ВРХ.

В 1956—1957 рр. приміщення церкви, що стояла через дорогу від кладовища на сучасному волейбольному майданчику школи було збудоване сучасне приміщення школи, спортивний зал прибудований в 1974 р. За часи головування Погуляя Олександра  Васильовича село було електрифіковано. Це було перше електрифіковане село в Холминському районі. Було поставлено 2 генератори, які були завезені з військових заводів. Змонтовано їх було на полі за селом (зараз там знаходиться млин). Це відбулося в 1958—1959 рр. А вже в 1960 р. споруджено електропідстанцію і електрострум надходив з загальної мережі електроенергії. В цей же час село було радіофіковано. Селяни стали мати змогу слухати радіопередачі в себе вдома. Тракторний парк було оновлено: завезено верстати, закуплено нові автомобілі і трактори. Колгосп став мільйонером, за рік прибуток становив 1 млн крб. Особливо вигідно було сіяти льон, а потім здавати. Первинна обробка проходила в льонопрядильні села, а потім здавали на льонозавод у с. Сядрине, де приймали його високим номером 3 (тобто, це і був льон високої якості).

Із спогадів колишнього голови колгоспу  Рябця Петра Михайловича, який змінив ПогуляяО. В. в 1966 році. За його часи проведено реставрацію тваринницьких ферм, покращилася соціальна структура села. За рахунок колгоспу була збудована крамниця, майстерні для технічного обслуговування техніки колгоспу, 3 корівники, їдальня, тракторний двір, будиночки бригад. В урочищі Чорти збудовано літній табір, де був будинок тваринника. В період головування Рябця П. М. колгосп був третім колгоспом мільйонером після колгоспів у Наумівці і Холмах.

В ті часи село було в  підпорядкуванні Семенівського району, а в 1967 р.восени стало підпорядковуватись Корюківському р-ну. Колгосп мав напрямок сільськогосподарський м'ясо-молочний і займався зерновим виробництвом(ярі, озимі і льон). Великий прибуток давало виробництво м'яса, льону, картоплі. На фермах було десь 1500—1600 корів, до 70 голів овець(вівцеферма) до 3 тисяч голів птиці(птахоферма).

Дитячий садок був збудований в 1978 р. — це був перший в області дитсадок в селі. Сільський будинок культури було збудовано господарчим способом в 1970 р. В 1968 споруджено ставок на основі річки Прибинка.

В1978 р. відбулося укріплення колгоспів і колгоспи с. Прибинь і Шишківки було об'єднано, головою призначено Супруненка В. П. і Рябця П. М. Колгосп «Червона Зірка» мав великі прибутки, а колгосп с. Шишківки був збитковий і тому державні керівники вирішили зрівняти, щоб сильніший колгосп допоміг слабшому.

В 1980 р. прокладено асфальт за рахунок колгоспу від ферм до села Шишківка і від села і до Перелюба, збудовано 10 будинків для колгоспників. В 1983 р. головою колгоспу працював Жовтоніжко Микола Павлович. За цей час було збудовано 18 будинків для колгоспників. В цей час було збудовано картопляно-сортувальний пункт(КСП), зерносховище. Була проведена реставрація внутрішнього приміщення будинку культури гіпсовими виробами. В 1988 р. було розформовано колгоспи на два «Червона зірка» с. Прибинь і "ім. Куйбишева с. Шишківка. Головою колгоспу став Сергієнко Михайло Петрович. В 1970 рр. робота на тваринницькій фермі було механізовано (доїння, підвіз кормів, вивіз гною). Також встановлено комплекс по виробництву вітамінно-трав'яного борошна в гранулах. За часи головування Сергієнка М. П. було асфальтовано доріг по селу .зробив тверде покриття теж .Проклав водопровід. Автомобільний гараж. Було збудовано зерно- сховище. Закінчив реставрацію  будинку культури, було куплено нові стільчики на 300 міст, світильники і дві великі люстри. Збудовано зерноочисний комплекс і приміщення для зважування. В 1995—1996 роках почалося розорення колгоспів. Вирубали фруктовий сад, який був висаджений у повоєнні роки і  молодий сад посаджений 1956-57 рр. Зруйнований і проданий за відшкодування боргів. Розпродана техніка. Розібрали і розпродали свиноферму, КСП — 25 (картоплесортирувальний пункт).

СУЧАСНИЙ СТАН СЕЛА ПРИБИНЬРедагувати

Село Прибинь розташоване за . від райцентру. Територія сільської ради займає — .  Сільраді підпорядковане с. Костянтинівка. На 1 січня 2007 р. в селі налічується 293 двори.

Населення  586 чоловік з них: пенсіонери — 221

до 30 років — 222

дітей шкільного віку — 60

дошкільнят — 80

від 30 до 60 р. — 163

працездатне населення — 259 чоловік, працює — 112. В бюджетній і обслуговуючій сфері, як на території нашого села так і сусідніх сіл працює 51 чоловік. В місцевому

СТОВ «Десна» працює  40 жителів. В  ПМК — 213 с. Охрамієвичі працює — 6 чоловік.

Перелюбському лісництві — 5. Приватних підприємців — 3. на обліку в центрі зайнятості на  1 листопада 2006 р. було 56 жителів, а на кінець 2006 р. — 21.

19 чоловік працевлаштовано, 5 відправлено на навчання. 147 жителів займаються підсобним господарством.

На території Прибині розміщена центральна  будівля сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю « Десна». СТОВ «Десна» займається вирощуванням зернових культур та тваринництвом. В користуванні мають 395,7 га землі (ріллі і багаторічних трав). ВРХ — 174 голови, свиней — 40,  коней — 7.

Техніка: 9 автомобілів (6 неробочих), тракторів 15 з них робочих 6.

При сільській раді у  2000 році створено комунальне підприємство «Джерело».

За час існування КП «Джерело» було придбано трактор Т-40, бензопила і на бюджет передано сільський водопровід довжиною. Основні види послуг, які надаються населенню це — водопостачання, тракторні послуги, послуги з використанням бензопили, обмір земельних ділянок. За останній рік загальний обсяг річних послуг становить 35,6 тис. грн.

В селі є три магазини і магазин-бар. Магазин і магазин бар підпорядковані Перелюбському споживчому товариству. Ще два магазини належать приватним підприємцям.

Два молокоприймальні пункти, які роблять збір молока подвірним об*їздом.закупку молока проводять два молокоприймальні підприємства це — «Менський сир» і  ДП Коропський сирзавод.

У приватному секторі є 17 одиниць сільськогосподарського транспорту.

Легкових автомобілів — 25. Коней — 56. Корів — 270.

На території села працює відділення зв'язку і відділення Ощадбанку. Фельдшерсько-акушерський пункт.

Село Прибинь входить у межі прикордонної смуги це — ділянка місцевості, яка межує з державним кордоном. За нашим селом закріплений інспектор прикордонної служби, який свою службову діяльність організовує згідно наказів, розпоряджень адміністрацій держприкордонної служби, Конституції України. Інспектор веде збирання даних обстановки та отримання попереджувальної інформації щодо порушення законодавств України з прикордонних питань. В селі, відповідно до закону створено і діє громадське формування «Кордон» до складу якого входять 10 жителів села, які згідно з цим законом слідкують за дотриманням громадського порядку, разом з прикордонниками виконують наказ про охорону кордону.

З 1966 р. в селі працює сільська бібліотека. Фонд бібліотеки становить близько 8 тисяч примірників, з них до 3 тисяч — дитяча література. Бібліотека обслуговує 500 користувачів. Книговидача за рік становить до 10 тисяч екземплярів. Прибинська бібліотека є опорним пунктом з народознавства. При бібліотеці діє народознавчий жіночий клуб  «Любисток» та дитячий народознавчий гурток «Вербиченька». В бібліотеці створена музейна кімната народознавства. З гуртком та клубом вивчають традиції, обряди, звичаї нашої місцевості.

Засіданнями в бібліотеці ці колективи не обмежуються. Беруть активну участь у культурному житті села. Вже стало традицією проводити обрядові колядки та щедрівки, заходи за народним календарем. Фольклорно-народознавчий клуб «Любисток» був запрошений на звіт художніх колективів Чернігівщини і отримав почесну грамоту за талановито виконану народну пісню. В квітні цього року до бібліотеки завітали гості з Києва та Чернігова—фольклорно-експедиційна група. Вони записували на плівку та відеокамеру пісні нашого народу. Був присутній керівник народного ансамблю  «Кралиця». Працює і організовує роботу в бібліотеці Борисенко Світлана Миколаївна.

У селі функціонує загальноосвітня школа І-ІІ ст. в якій налічується 50 учнів і 12 вчителів . В школі є 2 комп'ютери, музичний центр, телевізор. Колектив школи прагне озброїти учнів сучасними знаннями, розвиваючи їх творчі здібності і виховує гармонійно розвиненими особистостями. З 50 учнів — 3 відмінники, учнів що навчаються на 7-12 балів — 26 учнів, учнів, які навчаються на 1-3 бали в школі відсутні.

Школа працює за напрямом народознавства. Вчителі та учні зібрали матеріали з історії школи, села і і підпорядкованого с. Прибинь хутора Костянтинівка. Збираємо матеріали народної творчості нашої місцевості. Записали обряди весілля, народин, похорон нашого села. Проводяться свята за народним календарем. У проведенні шкільних свят використовуємо народні традиції. Створена кімната народознавства.  Деякі класні кімнати оформлені, як народні світлиці. Приділяємо увагу фізичному розвитку дітей, проводимо змагання, веселі старти, «Тато, мама, я — спортивна сім*я». Готуючись до шкільних і календарних свят намагаємось підготувати виступ дітей на високому художньо-естетичному рівні. При школі створено і діє загін юних прикордонників «Дозор».

В 2005 р. відбулося святкування 100-річчя школи. на якому були присутні почесі гості, колишні випускники, вчителі.директори. Школа має 4 почесні грамоти за участь у конкурсах, 7 грамот і 4 кубки  за участь у спортивних змаганнях.

Будинок культури є головним осередком відпочинку жителів села. Кожного вихідного дня для молоді проводяться дискотеки. В будинку культури є більярд, настільні ігри. На всі свята, силами художньої самодіяльності готуються святкові концерти.

Видатні люди с. ПрибиньРедагувати

1.Погуляй Олександр Васильович (1928 р. нар.) — голова колгоспу 1958—1966 рр., який електрифікував і радіофікував с. Прибинь першим в районі. За його головування колгосп «Червона Зірка» став мільйонером.

2.Коваль Андрій Макарович (1917—2006 рр.) — людина, яка своїм життям подає приклад для всіх поколінь. З юнацьких років брав активну участь у житті села. Пройшов всю війну і дійшов до Берліна. Не змінюючи професії, мав 55 років стажу роботи ветеринарним лікарем.

3.Рябець Микола Семенович — генерал-лейтенант, віце-президент корпорації «Небо України»

4.Сірий Гаврош Матвійович (1914—1943 рр.) — прибинський поет, який був репресований у 1937році.

Ім'я поета, нашого земляка, Гавроша Сірого, мало відоме на Корюківщині. Адже він прожив недовге життя, рано пішов із нього, не встиг заявити про себе на весь голос. Але його творчість нехай невелика за обсягом, літературна спадщина, зазначає про те, що це був талановитий поет. Його поетичні твори, які повинні влитися в скарбницю української літератури, знають і люблять жителі Прибині. Говорячи про талановитість Гавроша Сірого, треба мати на увазі не лише високий професійно-художній рівень його віршів, а і дивитися на талант Гавроша-людини, Гавроша-громадянина.

З великою повагою і шаною відносився Гаврош досвоєї матері — Єфросинії, яка була натурою поетичною, глибоко відчувала й любила пісню. Мати гарно вишивала, була найкращою майстринею на селі. А дивні узори вигадувала сама. Гаврош завжди дивувався умінням матері і із захопленням розглядав вишивки.

Батько Гавроша Сірого був неписьменним. Усе життя його минуло під знаком темряви і неосвіченості. Він палко мріяв, хоч дітям відкрити шлях до знань, до світла. І Гавроша віддають навчатися в сільську початкову школу, де він виявив великий потяг до навчання. Після успішного закінчення початкової школи Гаврош учився в Охраміївській і Холминській семирічках. Навчаючись тут він зарекомендував себе з позитивної сторони.

Пошана до друкованого слова  все більше заполоняла душу юнака. Книжки відкривали перед допитливим хлопцем новий, незнаний світ, вони давали те чого не могли дати ні батько з матір'ю, ні середовище в якому він жив.

«Ой, як хочеться вчитися», — писав хлопець у щоденнику.

У вересні 1931 р. Гаврош склав вступні іспити в Київський художній технікум, але його за «браком місць» не прийняли, і він вступив у Київський книжково-кооперативний технікум. В Києві відвідує літературні вечори, мріє про літературну діяльність.

16 квітня 1933 року в газеті « молодий пролетар» з'явився перший вірш ще зовсім молодого Гавроша Сірого під назвою «Перший виїзд».

«Радію! Але це не досягнення, а дрібниця, — записав поет у щоденнику. — Скільки ще треба попрацювати, щоб тебе люди взнали, а стати в віках — про це й думати нема чого». /16.04.1933/  

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ВРУ
  2. а б Прибинь на веб-сайті Верховної Ради України
  3. а б Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. За редакцією А. В. Кудрицького. — Київ: «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — С. 656
  4. Визначення відстані між містами України, Європи, Азії
  5. Прогноз погоди в селі Прибинь
  6. Стрільці в структурі козацького стану (укр.)
  7. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Чернігівська область /Український інститут національної пам'яті, Чернігівська обласна державна адміністрація, Чернігівська обласна рада; Редколегія: В. М. Хоменко (голова редколегії) та ін. — Чернігів: Деснянська правда, 2008. — С.319
  8. Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — С. 396. — 15 000 прим.

ЛітератураРедагувати

  • Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
  • Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Чернігівська область /Український інститут національної пам'яті, Чернігівська обласна державна адміністрація, Чернігівська обласна рада; Редколегія: В. М. Хоменко (голова редколегії) та ін. — Чернігів: Деснянська правда, 2008. — 1060 с. ISBN 978-966-502-451-4
  • Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. За редакцією А. В. Кудрицького. — Київ: «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — 1005 с. ISBN 5-88500-011-5

ПосиланняРедагувати