Посмітюха короткопала
| Посмітюха короткопала | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Короткопала посмітюха (Національний парк Ішкель, Туніс)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Galerida theklae Brehm, AE, 1857 | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Galerita theklae Galerida malabarica theklae | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Посмітюха короткопала[2] (Galerida theklae) — вид горобцеподібних птахів родини жайворонкових (Alaudidae). Мешкає в Південно-Західній Європі та в Північній і Східній Африці.
Опис
ред.
.jpg)
Довжина птаха становить 15—17 см, розмах крил 34 см, вага 34—48 г. Виду не притаманний статевий диморфізм.
У представників номінативного підвиду тім'я і верхня частина тіла сірувато-коричнева, сильно поцяткована чорнуватими смужками. Через очі ідуть темні смуги, навколо очей світлі кільця, на щоках світлі і темні смуги. Нижня частина тіла білувата, груди з боків і боки коричнювато-охристі. На нижній частині горла, грудях з боків і боках є поздовжні темні смуги. Крила темно-оливково-коричневі з тонкими охристими або рудувато-коричневими краями. Нижня сторона крил сірувата. Надхвістя сірувато-коричневе, плями на ньому майже відсутні. Верхні покривні пера хвоста мають рудуватий відтінок. Центральні стернові пера оливково-коричневі або сірувато-коричневі, наступні чорнуваті, крайні стернові пера рудувато-коричневі. На голові помітний чуб, який може ставати дибки. Дзьоб темно-роговий, біля основи світліший, лапи коричнюваті або тілесного кольору. У молодих птахів чуб більш короткий, верхня частина тіла плямиста, а груди менш смугасті.
Представники підвиду G. t. erlangeri є більш темними, ніж представники номінативного підвиду, нижня частина тіла у них більш смугаста, дзьоб довший. Представники підвиду G. t. ruficolor мають більш світле забарвлення, пера на верхній частині тіла у них мають рудуваті краї, смуги на нижній частині тіла менш виражені. У представників підвиду G. t. theresae забарвлення ще більш рудувате, смуги на тілі у них більш тонкі. У представників підвиду G. t. superflua верхня частина тіла мають світло-сірий або піщаний відтінок, нижня частина тіла більш біла, смуги на верхній частині тіла і грудях у них менш чіткі. Представники підвиду G. t. carolinae мають невеликі розміри і яскраве забарвлення, верхня частина тіла у них світло-піщана або сірувата з рожевуватим відтінком, смуг на ній мало, а нижня частина тіла у них переважно біла з рожевим відтінком.
Представники східноафриканських підвидів G. t. praetermissa і G. t. huei мають невеликі розміри і темне забарвлення, верхня частина тіла у них сильно поцяткована смугами, нижня частина тіла охриста, а смуги на грудях відносно тонкі. У представників підвиду G. t. huei верхня частина тіла найбільш смугаста. У представників підвиду G. t. huriensis верхня частина тіла світла, чуб смугастий, горло більш біле, а живіт рожевуватий. У представників підвиду G. t. ellioti верхня частина тіла ще більш світла, рудувато-піщана. Представники підвиду G. t. harrarensis мають більш темне забарвлення, широкі смуги і менший дзьоб. Представники підвиду G. t. mallablensis мають переважно сіре забарвлення, груди у них сильно поцятковані смугами.
Загалом, корокопалі посмітюхи відрізняються від схожих на них звичайних посмітюх більш коротким і менш вигнутим дзьобом, і дещо коротшим, менш гострим чубом. Крім того, смуги на грудях у них більш чіткі, а нижня сторона крил сіра, а не іржасто-коричнева.
Підвиди
ред.Виділяють дванадцять підвидів:[3]
- G. t. theklae Brehm, AE, 1857 — Піренейський півострів, крайній південь Франції (в районі Ліонської затоки), Балеарські острови;
- G. t. erlangeri Hartert, EJO, 1904 — північ Марокко (на південь до гір Середнього Атласа);
- G. t. ruficolor Whitaker, 1898 — центр і північний схід Марокко, узбережжя Алжиру і Тунісу;
- G. t. theresae Meinertzhagen, R, 1939 — південний захід Марокко (на південь до гір Антиатласу) і Західна Сахара;
- G. t. superflua Hartert, EJO, 1897 — схід Марокко (на схід від річки Мулуя), північ Алжиру і схід Тунісу;
- G. t. carolinae Erlanger, 1897 — від Східного Марокко через Північну Сахару до північного сходу Лівії і крайнього північного заходу Єгипту;
- G. t. harrarensis Érard & Jarry, 1973 — схід Ефіопії (в районі Джиджиги і Харера);
- G. t. huei Érard & Naurois, 1973 — південь центральної Ефіопії (гори Бале[en] і Арсі[en]);
- G. t. praetermissa (Blanford, 1869) — Ефіопське нагір'я (від південної Еритреї до центральної Ефіопії);
- G. t. ellioti Hartert, EJO, 1897 — північ і центр Сомалі;
- G. t. mallablensis Colston, 1982 — узбережжя південного Сомалі;
- G. t. huriensis Benson, 1947 — південна Ефіопія і північна Кенія (округ Марсабіт[en]).
Поширення і екологія
ред.
Короткопалі посмітюхи мешкають у Франції, Іспанії, Португалії, Марокко, Алжирі, Тунісі, Лівії, Єгипті, Західній Сахарі, а також в Ефіопії, Еритреї, Сомалі і Кенії. Вони живуть серед кам'янистих пагорбів і скель, місцями порослих травою і чагарниками. Рослинність в місцях проживання цих птахів може бути доволі високою — 1—1,5 м; однак там завжди мають бути ділянки, порослі невисокою травою або взагалі позбавлені рослинності. В Середземномор'ї Короткопалі посмітюхи гніздяться в чагарниково-степових і чагарникових ландшафтах, а також зустрічаються у пересохлих руслах річок, місцями порослих олеандрами. Іноді птахи зустрічаються в оливкових і мигдалевих гаях або виноградниках, однак уникають полів. На півдні ареалу короткопалі посмітюхи також живуть в пустелях і напівпустелях, а також в саванах, порослих низькорослими колючими чагарниками. В Кенії вони трапляються в лавових пустелях. Короткопалі посмітюхи зустрічаються на висоті від 50 до 2200 м над рівнем моря, переважно на висоті до 1100 м над рівнем моря, на півдні ареалу іноді на висоті 3200 м над рівнем моря. Вони ведуть переважно осілий спосіб життя. Під час негніздового періоду птахи формують зграйки до 10, рідко до 20 птахів, іноді зустрічаються разом з іншими птахами, зокрема зі сірими і близькосхідними жайворонками та зі звичайними посмітюхами.
Короткопалі посмітюхи живляться переважно комахами та іншими безхребетними, а також насінням і меншою мірою, зеленими частинами рослин. Навесні вони переважно ловлять комах, влітку в їх раціоні збільшується частка насіння, а наприкінці літа і восени насіння переважає. Пташенят годують безхребетними, зокрема кониками, павуками, гусінню, богомолами і жуками. Птахи шукають їжу на землі, перевертаючи при цьому дрібні камінці. Вони можуть розбивати черепашки равликів, ударяючи ними об скелі й камені.
Короткопалі посмітюхи є переважно моногамними птахами, однак були зафіксовані випадки полігамії. Вони гніздяться з лютого по червень, переважно починаючи з травня. На півдні Сомалі гніздування зафіксовано також у січні й липні. Самці займають гніздові території і виконують демонстраційні польоти, приваблюючи самиць. Гніздо являє собою заглибину в землі, яка розміщується під чагарником або жмутком трави і встелюється дрібними травиками. Діаметр ямки становить приблизно 8—9 см. В облаштуванні гнізда беруть участь і самиці, і самці. У кладці від 3 до 5 яєць (рідше до 7), які мають білуватий або світло-сірий колір і поцятковані охристими, коричнюватими або сірими плямками. Яйця мають розмір 23×17 мм. Інкубаційний період триває 17 днів. Насиджування починається після відкладання останнього або передостаннього яйця, насиджують самиці. За пташенятами доглядають і самиці, і самці. Вони покидають гніздо через 9 днів після вилуплення, іноді пізніше. Пташенята починають літати у віці 15 днів, однак батьки продовжують піклуватися про них ще деякий час. Успішність гніздування у короткопалих посмітюх низька і часто становить 10—20 %. За сезон можуть вилупитися 1—2 кладки, в Іспанії іноді навіть три.
Збереження
ред.МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. За оцінками дослідників, світова популяція короткопалих посмітюх становить від 23,3 до 37,9 мільйона птахів, а в Європі — 3,5—5,59 мільйона дорослих птахів. Популяція короткопалих посмітюх поступово зростає.
Примітки
ред.- ↑ BirdLife International (2016). Galerida theklae: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 14 листопада 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Nicators, reedling, larks. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 14 листопада 2022.
Джерела
ред.- Rudolf Pätzold: Die Lerchen der Welt. Westarp Wissenschaften, Magdeburg 1994, ISBN 3-89432-422-8.
- Rudolf Pätzold: Kompendium der Lerchen. Alle Lerchen unserer Erde. Jan-Schimkat-Medienpublikation, Dresden 2003, ISBN 3-00-011219-7.
Посилання
ред.- Alström, Per; Barnes, Keith N.; Olsson, Urban; Barker, F. Keith; Bloomer, Paulette; Khan, Aleem Ahmed; Qureshi, Masood Ahmed; Guillaumet, Alban; Crochet, Pierre-André (1 грудня 2013). Multilocus phylogeny of the avian family Alaudidae (larks) reveals complex morphological evolution, non-monophyletic genera and hidden species diversity (PDF). Molecular Phylogenetics and Evolution. 69 (3): 1043—1056. doi:10.1016/j.ympev.2013.06.005. ISSN 1095-9513. PMID 23792153.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |