Національний парк Ішкель
Національний парк Ішкель — охоронна природна територія на півночі Тунісу, за 25 км на південний схід від Бізерти. Управляється міністерством сільського господарства Тунісу, підрозділом національних парків, що підпорядковується службі охорони лісів.
 Розташування парку на мапі Тунісу | |
| Назва на честь | Національний парк Ішкель |
|---|---|
| 37°10′00″ пн. ш. 9°40′00″ сх. д. / 37.1667000000277738536° пн. ш. 9.6667000000277774063° сх. д.Координати: 37°10′00″ пн. ш. 9°40′00″ сх. д. / 37.1667000000277738536° пн. ш. 9.6667000000277774063° сх. д. | |
| Країна |
 Туніс[1] |
| Розташування | Бізерта |
| Площа | 126 км² |
| Засновано | 1980 |
| Світова спадщина ЮНЕСКО | |
| Назва ЮНЕСКО: | Ichkeul National Park |
| Країна: |
Туніс |
| Тип: | Природний |
| Критерії: | x |
| Об'єкт №: | 8 |
| Регіон ЮНЕСКО: | Арабські країни |
| Зареєстровано: | 1980 (4 сесія) |
| Статус: | світова спадщина ЮНЕСКО, Рамсарське угіддяd і біосферний заповідник |
  | |
  Національний парк Ішкель (Туніс) | |
 | |
 Національний парк Ішкель у Вікісховищі | |
Історія ред.
У XIII столітті на території парку знаходилися мисливські угіддя династії Хафсидів. На початку XX століття парк перейшов у суспільну власність. У 1977 році оголошено ЮНЕСКО біосферним заповідником, в 1980 році було внесено до списку Світової спадщини. 18 грудня 1980 року указом президента Тунісу n°80-1608[2] був утворений національний парк. У тому ж 1980 році був внесений до списку територій, що захищаються Рамсарською конвенцією.
Екологія ред.
Парк складається з озера Ішкель площею 50 км², заболочених територій, а також скельного масиву, що досягає висоти 510 м. Він використовується як місце зимівлі 180 видами птахів, серед яких є рідкісні. У озеро впадають шість прісноводних ваді, що поставляють воду тільки взимку. Влітку озеро через канал Тінджа і озеро Бізерта з'єднане з Середземним морем, тому солоність води влітку дещо збільшується. Озеро є останнім залишком від великої системи озер, колись розташованих у Північній Африці.
У парку розташований один з найважливіших орнітологічних заповідників Північної Африки, з багатою різноманітністю флори і фауни. Зустрічаються рідкісні види, як, наприклад, султанка і мармуровий чирок, а також широко поширені — гуси, качки, лебеді і фламінго. Рослини в озері служать їжею птахам. Вапняковий скельний масив покритий оливковими деревами.
Небезпека ред.
Екосистема знаходиться під загрозою через будівництво дамб вище озера, що збільшує солоність води. Передбачається встановити шлюзи, які поліпшать розподіл прісної води. Через збільшення вмісту солі у воді в 1996 році парк був внесений до списку об'єктів Світової спадщини, що знаходяться в небезпеці. ЮНЕСКО розробило антикризовий план, що поліпшило стратегію управління парком і розподіл водних ресурсів. Влада Тунісу заборонила використання води озера для сільськогосподарських потреб. У результаті поголів'я птахів відновилося, і в 2006 році парк було виключено зі списку об'єктів Світової спадщини, що знаходяться в небезпеці.
Примітки ред.
|
Це незавершена стаття з географії Тунісу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |