Вікіпедія

Польські військовополонені в Радянському Союзі після 1939 року

аспект історії

Внаслідок радянського вторгнення до Польщі в 1939 році сотні тисяч польських солдатів стали військовополоненими . Велика кількість з них стали жертвами репресій. Тільки в Катині було страчено 22 тисячі польських військових і цивільних. [1] [2]

Радянське вторгнення до Польщі ред.

 
Польські військовополонені, захоплені Червоною армією під час радянського вторгнення до Польщі
 
Польські поліцаї та цивільні особи, захоплені Червоною армією після радянського вторгнення до Польщі
 
Радянський агітаційний плакат із закликом до мирного населення остерігатися шпигунів; в даному випадку людина в тіні в парадній формі польських офіцерів.
 
Записка Берії, підписана членами Радянського Політбюро; вирішила долю (масовий розстріл) польських офіцерів, від 5 березня 1940 р.

У вересні 1939 року Червона армія вторглася на східні території Польщі, при цьому це сталося в період, коли країна вже переживала значні невдачі внаслідок нападу.Німеччини на країну, який почався 1 вересня 1939 року. Радянський Союз намагався захистити свої претензії відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа . [3]

Під час швидкого наступу Червоної армії загинуло близько 6 000–7 000 польських солдатів у боях, 230 000–450 000 стали військовополоненими. З цієї кількості 230 000 були захоплені безпосередньо після завершення кампанії, а ще 70 000 потрапили в полон, коли радянська влада анексувала країни Балтії та взяла під опіку польську війська, інтерновані там. [4] [5]

Часто відзначалося, що радянська влада порушувала умови капітуляції, обіцяючи польським воякам волю після здачі, але після того, як вони здавали зброю, їх арештовували. [2] Багато польських солдатів ставали жертвами, включаючи випадки, коли їх вбивали негайно після захоплення. Наприклад, генерала Юзеф Ольшина-Вільчинський, який був узятий у полон, допитаний і розстріляний 22 вересня, під час самого вторгнення. [2] [6] У селі Грабовець біля Замостя 24 вересня, радянські сили вбили 42 співробітників і пацієнтів у польському військовому госпіталі. Після того, як польські сили отримали тактичну перемогу у битві під Шацьком 28 вересня, радянські війська стратили всіх польських офіцерів, яких вони захопили, у тому числі учасників Корпусу Охорони Пограниці під командуванням генерала Вільгельма Орліка-Рюкемана. Додатково, радянська влада виконала страти сотень захисників Гродно, і точна кількість загиблих залишається невизначеною.

Перший період (1939–1941) ред.

Деякі польські в'язні змогли втекти або були звільнені, але близько 125 000 осіб стали ув'язненими в таборах НКВД. У жовтні радянська влада звільнила 42 400 солдатів, головним чином представників української та білоруської національностей, які служили в польській армії та проживали на колишніх польських територіях, що тепер були анексовані Радянським Союзом.

Ще 43 000 солдатів, які народилися в Західній Польщі, контрольованій тоді Німеччиною, були передані німцям. У відповідь радянська влада отримала від німецьких владарів 13 575 польських полонених. [7] [8]

В 1939 році Польща та Радянський Союз не оголошували один одному офіційно війну. Фактично, СРСР припинив дипломатичні відносини, відкликавши визнання польського уряду на початку вторгнення. Радянська влада вважала полонених польських військовослужбовців не військовополоненими, а як контрреволюціонерів, які спротивлялися легальній рекультивації Західної України та Західної Білорусі. [9] СРСР відмовив Червоному Хресту в нагляді за в'язнями - на тій підставі, що він не підписав Женевську конвенцію 1929 року про поводження з військовополоненими і не визнав Гаазької конвенції . Радянські військові передали польських в'язнів до Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД або таємна поліція), які отримали вироки за пунктами радянського кримінального кодексу, стосуючись злочинів, зокрема державної зради та контрреволюції, і не вважалися предметом «Положення про поводження з військовополоненими», затвердженого Радою Міністрів СРСР. [10]

Уже 19 вересня 1939 року Лаврентій Берія, нарком внутрішніх справ і нарком державної безпеки першого рангу, видав наказ НКВС щодо створення Управління у справах військовополонених та інтернованих. Це управління було призначене для керівництва польськими полоненими, які потрапили під опіку Червоної армії. НКВД почало організацію мережі приймальних центрів та пересильних таборів, а також організацію залізничного транспорту до таборів для військовополонених на заході СРСР.

Табори були розташовані в різних місцях, зокрема в Юхново (залізнична станція Бабиніно), Юже (Талиці), Козельську, Козельщині, Оранках, Осташкові (острів Столбний на озері Селігер біля Осташкова), залізничній станції Тьоткіно (56 миль або 90 км від Путивля), Старобєльська, Вологди (залізнична станція Заєнікево) і Грязовця. [11]

Табори в Козельську і Старобєльську переважно призначалися для утримання військового начальництва, тоді як Осташков використовувався переважно для зберігання бойскаутів, жандармів, поліцейських та тюремних службовців. У цих таборах перебували в полоні не тільки військові офіцери чи члени інших згаданих груп, але й представники польської інтелігенції . Приблизний розподіл чоловіків між цими таборами був наступним:

  • Козельськ, 5 тис
  • Осташків, 6 570
  • Старобельськ (Катинський ліс), 4тис

Загальна кількість: 15570 чоловік.

Згідно з звітом від 19 листопада 1939 року, в НКВД перебувало близько 40 000 польських військовополонених, включаючи приблизно 8 000-8 500 офіцерів і прапорщиків, 6 000-6 500 поліцейських та 25 000 солдатів і старшин, які залишалися в полоні. У грудні почалася хвиля арештів, під час якої були утримані деякі польські офіцери, що ще не були ув'язнені. 3 грудня Іван Сєров повідомив Лаврентію Берії, що «всього заарештовано 1057 колишніх офіцерів Війська Польського». Додатково, 25 тисяч солдатів і унтер-офіцерів були направлені на примусові роботи, такі як будівництво доріг та важка металургія. [8]

За період з жовтня 1939 по лютий 1940 року, поляки, які потрапили до таборів, були піддані тривалим допитам та систематичній політичній агітації з боку офіцерів НКВД, зокрема таких, як Василь Зарубін. Радянська влада стимулювала у полонених віру в те, що їх звільнять, але насправді співбесіди були складним процесом відбору, спрямованим на визначення, хто залишиться живим, а хто піде на загибель.

Згідно зі звітами НКВД, в'язні не піддавалися впливові, щоб змусити їх взяти прорадянську позицію. Вони були оголошені «запеклими і непримиренними ворогами радянської влади». [1]

5 березня 1940 року Йосип Сталін, В’ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Михайло Калінін, Климент Ворошилов, Анастас Мікоян і Берія, члени радянського Політбюро, підписали наказ щодо розстрілу "націоналістів і контрреволюціонерів", утримуваних в таборах і тюрмах Західної України та Білорусії. Ця жахлива подія стала відома як Катинський розстріл, що призвів до смерті 22 тисяч осіб.[1] [2]

Другий період (1941–1944) ред.

Проте відновлення дипломатичних зв'язків в 1941 році стало результатом німецького нападу на Радянський Союз, що змусило Йосипа Сталіна шукати союзників. Таким чином, військова угода від 14 серпня та подальша Угода Сікорського-Майського від 17 серпня 1941 року призвели до того, що Сталін згодився оголосити пакт Молотова-Ріббентропа щодо Польщі недійсним і визволити десятки тисяч польських полонених, які утримувалися в радянських таборах війни. Згідно з угодою між польським урядом у вигнанні та Сталіним, радянська влада надала амністію багатьом польським громадянам, із яких була сформована військова сила. Сталін також узгодив, що ці військові сили будуть підпорядковані польському уряду в еміграції. Ця сила стала відомою як Армія Андерса. З 1943 року поляків також включали до армії Берлінга.

Третій період (після 1944 р.) ред.

Третя категорія польських ув'язнених складалася з членів польських опірницьких організацій, зокрема Армії Крайової, відомих як "прокляті солдати", які були вірні польському уряду в еміграції. Радянська влада розглядала їх як потенційну загрозу для своєї влади в Польщі. Не так багато з них було відправлено до Радянського Союзу (хоча існували винятки, такі як "Процес над шістнадцятьма"), більшість була передана в руки польських комуністичних служб безпеки або ввійшла до армії Берлінга..

Польські генерали, убиті совєтами в 1939–1945 роках ред.

  • Bronisław Babiański[pl] - Major General in the Polish Army of the Second Polish Republic. In September 1939, when the German Army and the Soviet Army invaded Poland, he moved to Grodno, where he was captured by the NKVD a month later. He has been missing since then, presumably killed by the NKVD.
  • Leon Billewicz - Brigadier General, seized by the Soviets in Żurawno nearby Stryi on 19 September 1939 along with the hastily organized Polish units heading toward Polish-Hungarian border. He was detained in Starobielsk and executed in Kharkiv.
  • Bronisław Bohatyrewicz - Brigadier General, he had retired from the Army before 1939, nevertheless was arrested in September 1939 and deported to the camp in Kozielsk and subsequently murdered in the Katyń massacre. He was one of only two generals identified during exhumation in 1943.
  • Alexandre Chkheidze - Brigadier General, was detained by the NKVD in Lviv, September 1939, as the 'enemy of people'. He was replaced to Kiev in June 1940 and accused of list of 'crimes'. The last trace of the general is receipt put by the commander of convoy in December 1940. The general was likely shot by a firing squad in Moscow in 1941.
  • Xawery Czernicki - Rear Admiral, he shared common lot of Polish officers detained by the Soviets. Having crossed thresholds of Ostaszków, Starobielsk, Kozielsk Soviet camp, he was eventually murdered in the Katyń massacre.
  • Kazimierz Dzierżanowski - Lieutenant General, captured by the NKVD in Lviv, in October 1939, afterwards relocated to Kiev in 1940. His fate is unknown, but he is suspected to have died of exhaustion in the Kiev prison.
  • Stanisław Haller de Hallenburg - Lieutenant General, arrested in 1939 and imprisoned in Starobielsk. In 1941, when Władysław Sikorski had issued the order to form Polish Army in the Soviet Union after the outbreak of war between Germany and the Soviet Union, Stanisław Haller was to be appointed the Commander in Chief of that army. Oblivious to Sikorski, Haller had been dead since 1940, when he fell victim to the Katyń massacre.
  • Kazimierz Horoszkiewicz[pl] - nominal Lieutenant General in the Polish Army of the Second Polish Republic, in September 1939, eluding the Germans he arrived to Lviv, at that time already under the Soviet occupation. Having been sent to Siberia, Horoszkiewicz had died in Tobolsk on his way back to the west, to newly formed Polish units in the Soviet Union in 1942.
  • Albin Jasiński[pl] - Brigadier General, organized Polish Self-Defence units in Drohiczyn against the Soviet oppression in 1939. He was detained by the NKVD, and died in 1940 during tortures inflicted by the NKVD interrogators.
  • Aleksander Walenty Jasiński[pl] - Brigadier General, he disappeared after the Soviets had entered Lviv. His fate has been unknown since.
  • Marian Jasiński[pl] - nominal Brigadier General, he has been lost from the Soviet invasion, likely killed by the Soviets.
  • Adolf Karol Jastrzębski[pl] - Brigadier General, imprisoned by the Soviets, sent to gulag in Vologda, died of hard labour, exhaustion and hunger.
  • Władysław Jędrzejewski - Lieutenant General, he was organizing the Self-Defence units in Lviv, when the Soviet army entered the city. He was executed in 1940 by the NKVD.
  • Władysław Jung[pl] - Lieutenant General, the Soviet aggression caught him in Lviv. He made failed attempt to cross the German-Soviet demarcation line in 1939. Kept in prison on severe cold, he died of gangrene.
  • Juliusz Klemens Kolmer[pl] - Brigadier General, arrested by NKVD in Lviv, 1940. He was presumably killed by the Soviets.
  • Aleksander Kowalewski (general)[pl] - Brigadier General, he prepared operation group in Podolia during September Campaign in 1939. When the news of the Soviet invasion had reached him, General Kowalewski set off on the southeastern direction, where he clashed with approaching Soviet army. In the meantime, General of the Armies announced the directive not to engage Soviets unless provoked. General Kowalewski followed the order and capitulated to Soviets. Imprisoned and relocated to Starobielsk, murdered in Kharkiv in 1940.
  • Szymon Kurz[pl] - Brigadier General, arrested in November 1939 by the NKVD. Executed in the spring of 1940.
  • Kazimierz Orlik-Łukoski - Major General, was captured during the German–Soviet invasion and later turned over to the NKVD. He was imprisoned in Starobielsk, and later killed in the Katyń massacre.

Дивитись також ред.

  • Табори для польських полонених та інтернованих у Радянському Союзі та Литві (1919-1921)
  • Поводження окупантів із польськими громадянами
  • Сибіракс
  • Табори для російських полонених та інтернованих у Польщі (1919–1924)

Список літератури ред.

  1. ↑ а б в Fischer, Benjamin B., "The Katyn Controversy: Stalin's Killing Field", Studies in Intelligence, Winter 1999-2000.
  2. ↑ а б в г Sanford, Google Books, p. 20–24.
  3. ↑ Stanley S. Seidner, Marshal Edward Śmigły-Rydz Rydz and the Defense of Poland, New York, 1978.
  4. ↑ (пол.) Edukacja Humanistyczna w wojsku [Архівовано 2007-01-10 у Wayback Machine.]. 1/2005. Dom wydawniczy Wojska Polskiego. ISSN 1734-6584. (Official publication of the Polish Army). Retrieved 28 November 2006.
  5. ↑ (рос.) Молотов на V сессии Верховного Совета 31 октября цифра «примерно 250 тыс.» (Please provide translation of the reference title and publication data and means)
  6. ↑ Śledztwa - Białystok (пол.). Архів оригіналу за 7 січня 2005. Процитовано 7 січня 2005.{{cite web}}: Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання) Polish Institute of National Remembrance. 16.10.03. From Internet Archive.
  7. ↑ Simon-Dubnow-Institut für Jüdische Geschichte und Kultur (2007). Shared history, divided memory: Jews and others in Soviet-occupied Poland, 1939-1941. Leipziger Universitätsverlag. с. 180. ISBN 978-3-86583-240-5. Процитовано 19 May 2011.
  8. ↑ а б Alfred J. Rieber (2000). Forced migration in Central and Eastern Europe, 1939-1950. Psychology Press. с. 31—33. ISBN 978-0-7146-5132-3. Процитовано 19 May 2011.
  9. ↑ Sanford, pp. 22–3; See also, Sanford, p 39: "The Soviet Union's invasion and occupation of Eastern Poland in September 1939 was a clear act of aggression in international law...But the Soviets did not declare war, nor did the Poles respond with a declaration of war. As a result there was confusion over the status of soldiers taken captive and whether they qualified for treatment as PoWs. Jurists consider that the absence of a formal declaration of war does not absolve a power from the obligations of civilised conduct towards PoWs. On the contrary, failure to do so makes those involved, both leaders and operational subordinates, liable to charges of War Crimes and Crimes against Humanity."
  10. ↑ Sanford, p. 25 and p. 41.
  11. ↑ "The grave unknown elsewhere or any time before ... Katyń – Kharkov – Mednoe", last retrieved on 10 December 2005. Article includes a note that it is based on a special edition of a "Historic Reference-Book for the Pilgrims to Katyń – Kharkow – Mednoe" by Jędrzej Tucholski

Зовнішні посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Польські_військовополонені_в_Радянському_Союзі_після_1939_року&oldid=41983848