Відкрити головне меню

Новопетрі́вкасело в Україні, в Бердянському районі Запорізької області. Населення становить 2161 осіб. Орган місцевого самоврядування - Новопетрівська сільська рада. Сільській Раді також підпорядковані села Старопетрівка та Куликівське.

село Новопетрівка
Країна Україна Україна
Область Запорізька область
Район/міськрада Бердянський район
Рада/громада Новопетрівська сільська рада
Код КОАТУУ 2320684501
Основні дані
Засноване 1770
Населення 2161
Площа 3,532 км²
Густота населення 611,83 осіб/км²
Поштовий індекс 71162
Телефонний код +380 6153
Географічні дані
Географічні координати 46°49′34″ пн. ш. 36°53′23″ сх. д. / 46.82611° пн. ш. 36.88972° сх. д. / 46.82611; 36.88972Координати: 46°49′34″ пн. ш. 36°53′23″ сх. д. / 46.82611° пн. ш. 36.88972° сх. д. / 46.82611; 36.88972
Середня висота
над рівнем моря
м
Водойми Азовське
Місцева влада
Адреса ради 71162, Запорізька обл., Бердянський р-н, с.Новопетрівка, вул.Леніна,38 , тел. 98-2-31
Карта
Новопетрівка. Карта розташування: Україна
Новопетрівка
Новопетрівка
Новопетрівка. Карта розташування: Запорізька область
Новопетрівка
Новопетрівка
Мапа

Зміст

Географічне розташуванняРедагувати

Село Новопетрівка знаходиться на лівому березі річки Берда в місці впадання її в Азовське море за 12 км на північний схід від районного центру і залізничної станції Бердянськ, вище за течією на відстані 1 км розташоване село Старопетрівка. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера.

АрхеологіяРедагувати

Про заселення цієї території ще в глибоку давнину свідчать виявлені поблизу села в Покосній балці залишки поселення доби бронзи (І тисячоліття до н. ери).

ІсторіяРедагувати

Новопетрівка — одне з найдавніших поселень сучасної Запорізької області. Історія села починається від заснування Петрівської фортеці Дніпровської укріпленої лінії. Фортецю споруджено над річкою Берда в 1770 році. Вона мала стіни з бійницями, майданчиками і баштами, оточені глибоким ровом з водою. Поблизу фортеці спорудили дерев’яний причал, що на 25 метрів виступав у море. Проте великі судна тут не швартувалися. Вони ставали на якір на півкілометровій відстані, а до причалу підпливали тільки човни, за допомогою яких і перевозилися вантажі з кораблів.

Петрівська фортеця мала посилений карантинний пост, а з 1776 року — митну прикордонну заставу. За кріпосною стіною було зведено кам’яні будинки для військової старшини та казарми. Відставні солдати, працівники допоміжних служб, челядь та втікачі з північних губерній почали селитися поруч з фортецею. Так виникла невелика слобідка, в якій 1776 року налічувалося 618 жителів.

Після Кючук-Кайнарджійської угоди 1774 року Петрівська фортеця втратила своє оборонне значення і з 1779 року її офіційно ліквідували. Основним заняттям жителів Петрівського посаду, яким управляв спеціально призначений наглядач, стало сільське господарство, допоміжну роль відігравало рибальство.

1829 року до Петрівського посаду прибула частина колишніх козаків Задунайської Січі, яким Російський уряд дозволив оселитися між Маріуполем й Ногайськом. Жителів Петрівського зарахували до Азовського козацького війська. Водночас посад перейменували на станицю й зробили центром війська. Тут розташувався військовий штаб, отаман війська Йосип Гладкий та його канцелярія, станичне правління і в’язниця. Невдовзі було відкрито військовий шпиталь, аптеку, приходське училище, церкву.

У 1865 році, після ліквідації Азовського козацького війська, частина козаків переселилася на Північний Кавказ й Кубань. Решта стала державними селянами. Населення Петрівки поповнювалося за рахунок державних селян Чернігівської, Полтавської, Курської та інших губерній.

Колишня козацька станиця перетворилася на звичайне село. На відміну від розташованої поблизу Старопетрівки, його назвали Новопетрівкою.

За даними перепису 1886 року в Новопетрівці налічувалося 215 дворів, проживало 1282 чоловіка.

У 1901—1902 рр. у Новопетрівці з 361 двора, де проживало 2713 осіб. Протягом десятиріч жителі села не мали кваліфікованої медичної допомоги. Фельдшерський пункт тут відкрили лише на початку XX століття.

З 1917 - у складі УНР. З кінця 1918 - під контролем Революційної армії Нестора Махна. З 1922 - стабільні комуністичні режими. Вже весною 1932 більшовики вдалися до акції терору голодом. Жертвами стали цілі родини, у яких "буксирні бригади" відбирали геть чисто усе їстівне. За свідченням старожилів села - Наталії Стельмаченко та Марії Чернишенко - рештки хліба переховували у колодязях та спеціальних ямах. А для того, щоб комуністи не почули у хаті запах хліба, люди, зокрема, палили гуму. У селян не було сумнівів у свідомому вчиненні голодомору. Уродженка села Надія Яковленко (1918 р.н.) свідчить:

У 1933 році голод був зроблений штучно, бо врожай був зібраний хороший. Важко було вижити. Добре, що хоч на господарстві була корова. Мати варила на молоці та воді сяку-таку кашу з кукурудзяної крупи. Лободу замішували з борошном і так, з пухлими животами, переживали з дня на день. Коли з моря йшов косяк бичка, то сюди, до моря, тягнулися люди із інших сіл, щоб вижити. Багато бичка море викидало. Наївшись сирої тухлої риби, люди помирали прямо на березі моря...

ЕкономікаРедагувати

  • ПП Агрофірма «Росія».
  • Садиба «Петрівська гавань».
  • Дитячий табір «Весна».
  • Пансіонат «Новопетрівка».

Об'єкти соціальної сфериРедагувати

  • Школа.
  • Дитячий садочок.
  • Будинок культури.

ПерсоналіїРедагувати

ПосиланняРедагувати