Вікіпедія

Петрашик Володимир Ігорович

український арткритик, історик мистецтва, мистецтвознавець, музеєзнавець

Володи́мир Ігорович Петра́шик (нар. 25 липня 1985, м. Чортків, Тернопільська область) — український арткритик, історик мистецтва, мистецтвознавець, музеєзнавець, кандидат мистецтвознавства (2012), доцент (з 2015), завідувач кафедри теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, член Національної спілки художників України (з 2008)[1], головний редактор журналу «Образотворче мистецтво» (з 2020)[2][3]. Автор монографій, понад 200 наукових публікацій з теорії, історії та практики образотворчого мистецтва, куратор мистецьких проєктів, військовослужбовець ЗСУ від початку повномасштабної Російсько-української війни [4], нагороджний медаллю «За військову службу Україні»[5] та іншими нагородами.

Петрашик Володимир Ігорович
Володимир Петрашик (світлина 2021 року)
Народився25 липня 1985(1985-07-25) (39 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Чортків, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняКиїв
Країна СРСР
 Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожній критик, мистецтвознавець, музеєзнавець Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materНаціональна академія образотворчого мистецтва і архітектури (2008) Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьмистецтвознавство
ЗакладНаціональна академія образотворчого мистецтва і архітектури
КНУКіМ
Образотворче мистецтво Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаголовний редактор журналу «Образотворче мистецтво»
Вчене званнядоцент Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступінькандидат мистецтвознавства
ВчителіМогилевський Володимир Юрійович
Федорук Олександр Касьянович і Міляєва Людмила Семенівна Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНаціональна спілка художників України Редагувати інформацію у Вікіданих
Особ. сторінкаfineartsukraine.wordpress.com
CMNS: Петрашик Володимир Ігорович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Відзнаки та нагороди

ред.

Життєпис

ред.

Народився 25 липня 1985 у місті Чорткові на Тернопільщині. Батько Ігор Васильович Петрашик —інженер, мати Мельничук Любов Федорівна — бібліотекарка.

2003 році — закінчив гімназію «Рідна школа» імені Маркіяна Шашкевича м. Чорткова. Публікувати статті почав з 2003 року. У 2004—2005 роках працював старшим науковим співробітником у Національному художньому музеї України.

2008 року закінчив факультет теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Педагоги з фаху: О. Федорук, Ю. Могилевський, Л. Міляєва. У 2008—2011 роках навчався в аспірантурі НАОМА.

2012 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства на тему: «Творчість Миколи Бурачека в контексті мистецької культури України першої половини XX ст.», керівник О. Федорук.

У 2019—2020 роках працював старшим науковим співробітником науково-дослідного відділу Київського національного університету культури і мистецтв.

Від 2010 року — викладач, старший викладач, доцент кафедри теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (дотепер, з перервою). У 2012—2015 роках працював ученим секретарем відділення образотворчого мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Від 2020 року — головний редактор журналу «Образотворче мистецтво», де починав працювати у 2006 році, починаючи з помічника редактора відділу. Підтримуючи багаторічні традиції відомого журналу, започаткував чимало новацій, збільшив акцент на інтернет-версії[3].

Творча діяльність

ред.
 
Обкладинка книги В. Петрашика «Микола Бурачек: портрет на тлі епохи» (2014)
 
Обкладинка книги В. Петрашика «Авангардний бойчукіст Онуфрій Бізюков» (2018)

Особливу увагу В. Петрашик приділяє дослідженням маловідомих сторінок історії українського мистецтва, які намагалися приховати у радянські часи. Фундаментальні монографії присвячено творчості видатних митців початку XX століття Миколи Бурачека та Онуфрія Бізюкова. Аналітичний підхід автора розкриває потаємні мотиви творчості, цитуючи творчі кредо художників та пов'язує з соціально-політичними подіями, що зумовили драматичні повороти долі та відбились на тематиці картин. Дослідник підтверджує факти біографій документами з архівів. З них вимальовується сутність творчої діяльності, яка набуває загальнолюдського, позачасового значення. Так, В. Петрашик звертає увагу на принципову відмінність між свідомо-конструктивним методом та поверховим реалізмом, аналізуючи творчість О. Бізюкова: «Під архітектонікою він розумів побудову речей ладом ритму, рівноваги, цілісності й контрасту, що простежується у полотні «На плоту» (1932—1933) із зібрання Національного художнього музею України, бо вважав, що саме в архітектоніці і закладено мистецьку цінність твору на відміну від натуралістичного мистецтва. Бо критерієм реалістичного мистецтва є подібність зображення із зовнішнім виглядом предметів»[10].

Мистецтвознавець охоплює науковими дослідженнями різні історичні періоди, знаходячи між ними сутнісні перетини[11][12][13][14].

Він вивчає особливість мистецтва різних регіональних шкіл України та просліджує взаємодію українського та закордонного мистецтва[15][16][17][18][19]

В. Петрашика цікавлять особливості жанрів у мистецтві, від виготовлення декоративних до цифрових творів, специфіка роботи сценографів, ілюстраторів, станковістів[20][21][22][23].

В. Петрашик створив яскраву галерею творчих портретів художників, серед них Охрім Судомора, Яків Гніздовський, Микола Стороженко, Валентина Виродова-Готьє, Георгій Нарбут, Віктор Маринюк, Олег Голосій, Степан Рябченко, Олег Тістол та багато інших.

Він є автором та членом редколегій наукових збірників, що видаються під егідою Національної академії наук України та Національної академії мистецтв України. Бере участь у підготовці до друку окремих томів «Енциклопедії Сучасної України» та «Шевченківського словника», рецензує книгу «Термінологія сучасного мистецтва»[24].

Педагогічна діяльність

ред.

Володимир Петрашик велику увагу приділяє викладацькій діяльності, адже від закладених знань та їх ґрунтовного опанування залежить якість і напрямок розвитку культури в майбутній Україні.

З 2010 року з деякими перервами він — викладач і доцент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Серед охоплених ним дисциплін — «Історія українського мистецтва XVIII ст.»; «Історія українського мистецтва XIX ст.»; «Історія українського мистецтва XX – поч. XXI ст.»; «Основи колекціонування», «Концептуальні проблеми сучасного мистецтва»; «Методика наукових досліджень» та інші[25].

Військова діяльність

ред.

Від 2022 року, з початком повномасштабної Російсько-української війни року мистецтвознавець вступив до лав Збройних сил України, щоб захищати батьківщину[26]. Дистанційно продовжував керувати видавництвом журналу «Образотворче мистецтво» та приділяти увагу питанням розвитку українського сучасного мистецтва в умовах війни.

Служба Володимира в ЗСУ проходила і в гарячих точках на передовій, і в інших локаціях, за різними призначеннями. З 2022 по 2024 Володимир працював на посаді електрика-моториста ремонтної роти 48 Кам'янець-Подільської інженерної бригади. З перервами на ротації, він воював на передових ділянках фронту у Харківській, Луганській (населених пунктах Греківка, Дружелюбівка, Ольгівка) і Донецькій областях (Часів Яр, Покровський напрямок). З вересня 2024 року В. І. Петрашик — спецпризначенець 2-го Інтернаціонального Легіону Сил оборони України. В. І. Петрашик має державні нагороди й відзнаки як ветеран війни — учасник бойових дій.

Монографії

ред.
  • Володимир Петрашик. Микола Бурачек: портрет на тлі епохи. — Київ : Сіті прес компані, 2014. — 176 с. — ISBN 978-617-7126-02-6.
  • Володимир Петрашик. Авангардний бойчукіст Онуфрій Бізюков. — Київ : Софія-А, 2018. — 237 с. — ISBN 978-617-7031-74-0.

Вибрані публікації

ред.
  • В. Петрашик. Олександр Храпачов. Творчий портрет // Художники України. — Київ, 2007. — С. 1—2.
  • В. Петрашик. Вірний принципам правди // Каталог художника В. Пузиркова. — Київ, 2019—2020. — С. 4—10.
  • В. Петрашик. Юрій Скандаков. Повернення феномену // Каталог художника Ю. Скандакова. — Київ, 2020. — С. 4—12.
  • В. Петрашик. Ян Станіславський і Микола Бурачек — натхненні красою української природи // Художня культура. Актуальні проблеми. — 2007. — № 4. — С. 383—395.
  • В. Петрашик. Епіка Тараса Данилича // Образотворче мистецтво. — 2007. — № 1. — С. 68—69.
  • В. Петрашик. Комо киян // Образотворче мистецтво. — 2007. — № 1. — С. 100—101.
  • В. Петрашик. Синкретична спадщина Миколи Бурачека та її внесок в український пленеризм // Художня культура. Актуальні проблеми. — 2008. — № 5. — С. 425—440.
  • В. Петрашик. Декілька сторінок з історії української культури першої половини XX ст. // Образотворче мистецтво. — 2008. — № 2. — С. 12—14.
  • В. Петрашик. Яків Гніздовський // Образотворче мистецтво. — 2008. — № 4. — С. 46—47.
  • В. Петрашик. Утверджувати українське графічне мистецтво — Дмитро Парута // Образотворче мистецтво. — 2008. — № 4. — С. 74—75.
  • В. Петрашик. Володимир Цюпко — гармонія форми // Образотворче мистецтво. — 2009. — № 1. — С. 66—67.
  • В. Петрашик. Творячи прекрасне — творив вічне: Охрім Судомора // Образотворче мистецтво. — 2009. — № 2. — С. 30—31.
  • В. Петрашик. Живописні візії Сергія Рєпки // Образотворче мистецтво. — 2010. — № 2/3. — С. 34—35.
  • В. Петрашик. Осяяний Божою благодаттю (Миколі Стороженкові — 85!) // Образотворче мистецтво. — 2013. — № 4. — С. 50—53.
  • В. Петрашик. Вишуканий живопис Майстра (До 85-річчя Валентини Виродової-Готьє) // Образотворче мистецтво. — 2019. — № 3. — С. 102—104.
  • В. Петрашик. Цифровий всесвіт Степана Рябченка // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 2. — С. 92—95.
  • В. Петрашик. Українська абетка Георгія Нарбута // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 2. — С. 138.
  • В. Петрашик. Віктор Маринюк: «Жити уважно» // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 3—4. — С. 88—89.
  • В. Петрашик. Олег Голосій. Живопис нон-стоп // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 1. — С. 126—127.
  • В. Петрашик. «60 років Незалежності» Олега Тістола // Образотворче мистецтво. — 2021. — № 1. — С. 68—71.

Примітки

ред.
  1. ↑ Довідник НСХУ, 2021, с. 225.
  2. ↑ Офіційний сайт журналу «Образотворче мистецтво». fineartsukraine.wordpress.com. Архів оригіналу за 10 квітня 2025. Процитовано 15 вересня 2021.
  3. ↑ а б Журналу «Образотворче мистецтво» — 85 років. antikvar.ua. Антиквар. 9 червня 2021. Архів оригіналу за 14 вересня 2021. Процитовано 15 вересня 2021.
  4. ↑ Володимир Петрашик присягнув на вірність Україні і її Збройним Силам.Новини НАОМА.21 березня 2022
  5. ↑ [https://www.president.gov.ua/documents/7472024-52637?fbclid=IwY2xjawI5835leHRuA2FlbQIxMAABHTyPFL7frG92ryAZnx71lLd1-7M7fms5uitqNDVJpJ__K-Anc2O2f5jLwg_aem_COLpdDSo5WJS-hKZf038dw УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №747/2024 Про відзначення державними нагородами України - За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, від 1 листопада 2024 року
  6. ↑ Maridi Vicedomini (15 жовтня 2021). Festival Napoli Cultural Classic a Marigliano. lanotiziaincomune.it (італ.). La Notizia in comune. Архів оригіналу за 20 січня 2025. Процитовано 31 травня 2025.
  7. ↑ Медаллю «За жертовність і любов до України» Православної Церкви України нагороджується Петрашик Володимир Ігорович,№10708 від 14 вересня 2024 року. pomisna.info. Православна Церква України. 14 вересня 2024. Архів оригіналу за 20 вересня 2024. Процитовано 31 травня 2025.
  8. ↑ Указ Президента України № 747/2024 від 1 листопада 2024 року «Про відзначення державними нагородами України». president.gov.ua. Офіс Президента України. Архів оригіналу за 27 грудня 2024. Процитовано 31 травня 2025.
  9. ↑ Нагородження Відзнакою Президії НАМ України Володимира Петрашика № 27, постанова Президії НАМ України від 30 січня 2025 року №1/8-09. academyart.org.ua. Національна академія мистецтв України. 6 лютого 2025. Архів оригіналу за 23 березня 2025. Процитовано 31 травня 2025.
  10. ↑ Володимир Петрашик. Авангардний бойчукіст Онуфрій Бізюков. — Київ : Софія-А, 2018. — С. 36. — ISBN 978-617-7031-74-0.
  11. ↑ В. Петрашик. Естетика форми й образу в мистецтві шістдесятників // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 3—4. — С. 67—72.
  12. ↑ В. Петрашик. Кілька думок про молоде українське мистецтво // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 2. — С. 2—3.
  13. ↑ В. Петрашик. Сучасне мистецтво починається з традиції // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 2. — С. 6—11.
  14. ↑ В. Петрашик. Мистецтво в часи пандемії // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 3—4. — С. 4—6.
  15. ↑ В. Петрашик. Харківщина мистецька, історія, традиції, сучасність // Образотворче мистецтво. — 2008. — № 4. — С. 149.
  16. ↑ В. Петрашик. В Україні нове, в Європі — забуте, старе! (Творчість і роздуми) // Образотворче мистецтво. — 2014. — № 4. — С. 54—55.
  17. ↑ В. Петрашик «Арт-Ню у Кременчуці». Вступна стаття до каталогу «Всеукраїнського трієнале ню». — Кременчук, 2019. — С. 5—8.
  18. ↑ В. Петрашик. Українські струмки в течіях європейського малярства: паризький період Миколи Бурачека // Образотворче мистецтво. — 2010. — № 4.
  19. ↑ В. Петрашик. Українські струмки в течіях європейського малярства: паризький період Миколи Бурачека // Образотворче мистецтво. — 2011. — № 1.
  20. ↑ В. Петрашик. Кераміка: магія глини і вогню // Образотворче мистецтво. — 2009. — № 3. — С. 76—77.
  21. ↑ В. Петрашик. Українська сценографія початку XXI століття: тяглість чи поступ? // Образотворче мистецтво. — 2011. — № 3—4. — С. 60—61.
  22. ↑ В. Петрашик. З історії книговидань. Джон Флексман і його ілюстрації до трагедій Есхіла // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 3—4. — С. 73—74.
  23. ↑ В. Петрашик. Цифровий всесвіт Степана Рябченка // Образотворче мистецтво. — 2020. — № 2. — С. 92—95.
  24. ↑ В. Петрашик. Перший фундаментальний словник «Термінологія сучасного мистецтва» // Образотворче мистецтво. — 2011. — № 2. — С. 122.
  25. ↑ В. Петрашик. Дипломники НАОМА // Образотворче мистецтво. — 2008. — № 3. — С. 128—129.
  26. ↑ Володимир Петрашик присягнув на вірність Україні і її Збройним Силам. naoma.edu.ua. Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури. 21 березня 2022. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 31 травня 2025.

Джерела

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Петрашик_Володимир_Ігорович&oldid=45693991