Вікіпедія

Петрашик Володимир Ігорович

Петра́шик Володи́мир Ігорович (нар. 25 липня 1985, м.Чортків Тернопільській області ) — український арткритик, історик мистецтва, мистецтвознавець, музеєзнавець, кандидат мистецтвознавства (2012), доцент (з 2015), завідувач кафедри теорії та історії мистецтва НАОМА член НСХУ (з 2008).[1],головний редактор журналу «Образотворче мистецтво (з 2020).[2] .[3] Автор монографій, понад 200 наукових публікацій з теорії, історії та практики образотворчого мистецтва, куратор мистецьких проєктів.

Петрашик Володимир Ігорович

фото 2021 року
Народився 25 липня 1985(1985-07-25) (38 років)
Чортків, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Місце проживання Київ
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність художній критик, мистецтвознавець, музеєзнавець
Alma mater Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури (2008)
Галузь мистецтвознавство
Заклад Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
КНУКіМ
Образотворче мистецтво
Посада головний редактор журналу «Образотворче мистецтво»
Вчене звання доцент
Науковий ступінь кандидат мистецтвознавства
Вчителі Могилевський Володимир Юрійович
Федорук Олександр Касьянович і Міляєва Людмила Семенівна
Членство Національна спілка художників України
Особ. сторінка сайт журналу «Образотворче мистецтво»
Обкладинка книги В. Петрашика "Микола Бурачек: портрет на тлі епохи". 2014
Обкладинка книги В. Петрашика "Авангардний бойчукіст Онуфрій Бізюков".2018

Життєпис ред.

Народився 25 липня 1985 у місті Чорткові на Тернопільщині. Батько Ігор Васильович Петрашик —інженер, мати Мельничук Любов Федорівна  —бібліотекарка.

2003 — закінчив гімназію «Рідна школа» ім. Маркіяна Шашкевича м. Чорткова. Публікувати статті почав з 2003.
2008 Закінчив НАОМА, факультет теорії та історії мистецтва . Педагоги з фаху: О. Федорук, Ю. Могилевський, Л. Міляєва.
Працював старшим науковим співробітником у НХМУ (2004—2005).
2008—2011 — навчався в аспірантурі НАОМА.
2012 захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства на тему: «Творчість Миколи Бурачека в контексті мистецької культури України першої половини ХХ ст.», керівник О. Федорук.
2019—2020 працював старшим науковим співробітником науково-дослідного відділу КНУКІМ
З 2010 — викладач, старший викладач, доцент кафедри теорії та історії мистецтва НАОМА (по цей час, з перервою).
2012—2015 працював ученим секретарем відділення образотворчого мистецтва НАОМА
З 2020 року  — головний редактор журналу «Образотворче мистецтво», де починав працювати у 2006, починаючи з помічника редактора відділу. Підтримуючи багаторічні традиції відомого журналу, започаткував чимало новацій, збільшив акцент на інтернет-версії.[3]

З 2022, початком повномасштабної Російсько-української війни суміщає діяльність в лавах ЗСУ з видавничою роботою[4].

Творча діяльність ред.

Особливу увагу В. Петрашик приділяє дослідженням маловідомих сторінок історії українського мистецтва, які намагались приховати у радянські часи. Фундаментальні монографії присвячено творчості видатних митців початку ХХ сторіччя Миколи Бурачека та Онуфрія Бізюкова. Аналітичний підхід автора розкриває потаємні мотиви творчості, цитуючи творчі кредо художників та пов’язує з соціально-політичними подіями, що зумовили драматичні повороти долі та відбились на тематиці картин. Дослідник підтверджує факти біографій документами з архівів. З них вимальовується сутність творчої діяльності, яка набуває загальнолюдського, позачасового значення. Так, В. Петрашик звертає увагу на принципову відмінність між свідомо-конструктивним методом та поверховим реалізмом, аналізуючи творчість О. Бізюкова: «Під архітектонікою він розумів побудову речей ладом ритму, рівноваги, цілісності й контрасту, що простежується у полотні «На плоту» (1932-1933) із зібрання Національного художнього музею України, бо вважав , що саме в архітектоніці і закладено мистецьку цінність твору на відміну від натуралістичного мистецтва. Бо критерієм реалістичного мистецтва є подібність зображення із зовнішнім виглядом предметів.» [5].

Мистецтвознавець охоплює науковими дослідженнями різні історичні періоди, знаходячи між ними сутнісні перетини.[6][7][8][9]

Він вивчає особливість мистецтва різних регіональних шкіл України та просліджує взаємодію українського й зарубіжного мистецтва[10].[11][12][13]

В. Петрашика цікавлять особливості жанрів у мистецтві, від виготовлення декоративних до цифрових творів, специфіка роботи сценографів, ілюстраторів, станковістів.[14]. [15].[16].[17]

В.Петрашик створив яскраву галерею творчих портретів художників, серед них Охрім Судомора, Яків Гніздовський , Микола Стороженко, Валентина Виродова-Готьє, Георгій Нарбут , Віктор Маринюк, Олег Голосій, Степан Рябченко, Олег Тістол та багато інших.

Він є автором та членом редколегій наукових збірників, що видаються під егідою Національної академії наук України та Національної академії мистецтв України. Бере участь у підготовці до друку окремих томів « Енциклопедії Сучасної України» та «Шевченківського словника», рецензує книгу «Термінологія сучасного мистецтва»[18].

Педагогічна діяльність ред.

Володимир Петрашик велику увагу приділяє викладацькій діяльності, адже від закладених знань та їх ґрунтовного опанування залежить якість і напрямок розвитку культури в майбутній Україні.

З 2010 з деякими перервами він – викладач і доцент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Серед охоплених ним дисциплін «Історія українського мистецтва XVIII ст.»; «Історія українського мистецтва XIX ст.»; «Історія українського мистецтва XX – поч. ХХІ ст.»; «Основи колекціонування», «Концептуальні проблеми сучасного мистецтва»; «Методика наукових досліджень» та інші. [19]

Монографії ред.

Вибрані публікації Володимира Петрашика ред.

  • Олександр Храпачов. Творчий портрет // Художники України. – К. – 2007. – С. 1-2.
  • «Вірний принципам правди». (Стаття до каталогу художника Віктора Пузиркова ) – К. – 2019 – 2020. – С. 4 – 10.
  • Юрій Скандаков. Повернення феномену. (Стаття до каталогу художника Юрія Скандакова) – К. – 2020. – С. 4 – 12.
  • Ян Станіславський і Микола Бурачек – натхненні красою української природи // Художня культура. Актуальні проблеми. – № 4. – Київ, 2007. – С. 383 – 395.
  • Епіка Тараса Данилича // Образотворче мистецтво. – 2007. – № 1. – С. 68 – 69.
  • Комо киян // Образотворче мистецтво. – 2007. – № 1. – С. 100 – 101.
  • Синкретична спадщина Миколи Бурачека та її внесок в український пленеризм // Художня культура. Актуальні проблеми. – № 5. – Київ, 2008. – С. 425–440.
  • Декілька сторінок з історії української культури першої половини ХХ ст. // Образотворче мистецтво. – 2008. – № 2. – С. 12 – 14.
  • Яків Гніздовський // Образотворче мистецтво. – 2008. - №4. – С. 46 – 47.
  • Утверджувати українське графічне мистецтво – Дмитро Парута // Образотворче мистецтво. – 2008. - №4. – С. 74 – 75.
  • Володимир Цюпко – гармонія форми // Образотворче мистецтво – 2009. – №1. С. 66 – 67.
  • Творячи прекрасне – творив вічне: Охрім Судомора // Образотворче мистецтво – 2009. – №2. С. 30 – 31.
  • Живописні візії Сергія Рєпки // Образотворче мистецтво. – 2010. – 2/3. – С. 34 – 35.
  • Осяяний Божою благодаттю ( Миколі Стороженкові – 85!) // Образотворче мистецтво. – № 4. – 2013. – С. 50 – 53.
  • Вишуканий живопис Майстра (До 85-річчя Валентини Виродової-Готьє) // Образотворче мистецтво. – 2019. – № 3.
  • Українська абетка Георгія Нарбута // Образотворче мистецтво. – № 2.– 2020. – С. 138
  • Віктор Маринюк. «Жити уважно» // Образотворче мистецтво. – № 3-4.– 2020. – С. 88 – 89.
  • Олег Голосій. Живопис нон-стоп // Образотворче мистецтво. – № 1.– 2020. – С. 126 – 127
  • «60 років Незалежності» Олега Тістола // Образотворче мистецтво. – № 1.– 2021. – С. 68 – 71.

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Довідник Національної спілки художників України.Київ.2021, ст.225
  2. ↑ сайт журналу «Образотворче мистецтво». Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 15 вересня 2021.
  3. ↑ а б Журналу «Образотворче мистецтво» – 85 років// «Антиквар». 09.06.2021 [1] [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Володимир Петрашик присягнув на вірність Україні і її Збройним Силам.Новини НАОМА.21 березня 2022
  5. ↑ Володимир Петрашик. «Авангардний бойчукіст Онуфрій Бізюков. К.: Софія А.2018, ст. 36
  6. ↑ В. Петрашик. Естетика форми й образу в мистецтві шістдесятників // Образотворче мистецтво. – № 3-4.– 2020. – С. 67 – 72.
  7. ↑ В. Петрашик. Кілька думок про молоде українське мистецтво // Образотворче мистецтво. – № 2.– 2020. – С. 2 – 3.
  8. ↑ В. Петрашик. Сучасне мистецтво починається з традиції // Образотворче мистецтво. – № 2.– 2020. – С. 6 – 11.
  9. ↑ В. Петрашик. Мистецтво в часи пандемії // Образотворче мистецтво. – № 3-4.– 2020. – С. 4 – 6.
  10. ↑ В. Петрашик. Харківщина мистецька, історія, традиції, сучасність // Образотворче мистецтво – 2008. - №4. – С. 149.
  11. ↑ В. Петрашик. В Україні нове, в Європі – забуте, старе! (Творчість і роздуми) // Образотворче мистецтво. – № 4. – 2014. – С. 54 – 55.
  12. ↑ В. Петрашик. «Арт-Ню у Кременчуці». Вступна стаття до каталогу «Всеукраїнського трієнале ню», Кременчук, 2019. – С. 5 – 8.
  13. ↑ В. Петрашик. Українські струмки в течіях європейського малярства: паризький період Миколи Бурачека // Образотворче мистецтво. – № 4 за 2010. – № 1 за 2011. – С. 58–Петрашик.
  14. ↑ В. Петрашик. Кераміка: магія глини і вогню // Образотворче мистецтво – 2009. – №3. С. 76 – 77
  15. ↑ В. Петрашик. Українська сценографія початку ХХІ століття: тяглість чи поступ? // Образотворче мистецтво. – № 3 – 4 за 2011. – С. 60 – 61.
  16. ↑ В. Петрашик. З історії книговидань. Джон Флексман і його ілюстрації до трагедій Есхіла // Образотворче мистецтво. – № 3-4.– 2020. – С. 73 – 74.
  17. ↑ В. Петрашик. Цифровий всесвіт Степана Рябченка // Образотворче мистецтво. – № 2.– 2020. – С. 92 – 95.
  18. ↑ Володимир Петрашик. Перший фундаментальний словник «Термінологія сучасного мистецтва» // Образотворче мистецтво. 2011. № 2. С. 122.
  19. ↑ В. Петрашик Дипломники НАОМА // Образотворче мистецтво. – №3. – 2008 – С. 128 – 129.
  20. ↑ Maridi Vicedomini. Festival Napoli Cultural Classic a Marigliano. La Notizian commune.Spettacolo.15.10.2021

Джерела ред.

  • Ковальчук О. Достойна пошана майстра // Образотворче мистецтво. 2019, № 4. С. 154.
  • Довідник Національної спілки художників України.Київ.2021, ст.225

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Петрашик_Володимир_Ігорович&oldid=41944064