Пер Ґінт (Ґріґ)
«Пер Ґінт», Op. 23 — музика до однойменної п'єси Генріка Ібсена, написана норвезьким композитором Едвардом Грігом у 1875 р. Пізніше, у 1888 і 1891 роках Ґріґ виділив вісім частин у дві сюїти: Сюїта № 1, Op. 46, та Сюїта № 2, Op. 55.
Пер Ґінт | ||||
---|---|---|---|---|
норв. Peer Gynt | ||||
Композитор | Едвард Ґріґ | |||
Жанр | bühnenmusikd | |||
Створено | 1875 | |||
Видано | 24 лютого 1876 | |||
Частин | 26 музична композиція | |||
| ||||
![]() |

Сюїти ред.
Сюїта № 1, Op. 46 ред.
- 1. «Ранковий настрій» (норв. — «Morgonstemning»)
- 2. «Смерть Озе»
- 3. «Танець Анітри»
- 4. «В печері гірського короля»
Сюїта № 2, Op. 55 ред.
- 1. «Плач Інґрід»
- 2. «Арабський танець»
- 3. «Повернення Пер Ґінта»
- 4. «Пісня Сольвейґ»
Постановки ред.
Прем'єра постановки п'єси (разом з музикою Ґріґа) відбулась 24 лютого 1876 року у Християнії (нині Осло).
В Україні постановку п'єси здійснювали в різні роки Євген Вігільов та Микола Трегубов: у 1930 і у 1939[1] Є. Вігільов поставив цю п'єсу у Харкові. Згодом ставив її кілька разів: у 1942 і 1944 — у Львові, у 1956 — у Базелі, у 1963 — у Лондоні.[2] Микола Трегубов ставив «Пер Ґінт» у Львові.[1]
Українською мовою відомі лише переклади пісні Сольвейг. Цю пісню перекладали Юрій Отрошенко та Аліна Рибіна, вона ж уперше виконала цю пісню у власному перекладі. Також є переклад Світлани Возненко, яка виконувала цей твір українською мовою на концерті Народної вокально-оперної студії в Київський будинок вчених. Текст перекладу
Скінчиться зима і весна пролетить.
І літо промайне, рік пролине, як мить.
Та знаю я напевно, що прийдеш ти знов.
Чекатиму на тебе - ти єдина любов, єдина ти любов.
Дай бог тобі сили в годину лиху.
Господь допомагає на довгому шляху.
Та прийде час і стежка додому поведе.
Де край одвічних фіордів, де серце вірно жде, моє серденько жде
Див. також ред.
- «Пер Ґінт» — п'єса Генріка Ібсена.
Примітки ред.
- ↑ а б 2500 хореографических премьер XX века: 1900—1945: энциклопедический словарь — М.: Дека, 2008. — с. 15
- ↑ Остап Тарнавський. Українська Сольвейг (про Валентину Переяславець). — Свобода, 24.03.1983