Великий Сен-Бернар (перевал)
Великий Сен-Бернар (італ. Colle del Gran San Bernardo, фр. Col du Grand Saint-Bernard, Grosse Sankt Bernhard, застаріле: Mons Jovis чи Mont-Joux) — перевал у Пеннінських Альпах, який поєднує долину Рони у швейцарському кантоні Вале на висоті 2 469 м.н.р.м.[3] із італійською долиною Аости та далі з італійським регіоном П'ємонт.
|
Великий Сен-Бернар італ. Colle del Gran San Bernardo | ||||
 | ||||
|
45°52′08″ пн. ш. 7°10′14″ сх. д. / 45.86889° пн. ш. 7.17056° сх. д. | ||||
| Країна |
 Швейцарія[1] і  Італія[1] | |||
|---|---|---|---|---|
| Регіон |
Вале Валле-д'Аоста | |||
| Система | Пеннінські Альпи (Альпи) | |||
| Тип | перевал | |||
| Висота | 2469[2] м | |||
 | ||||
  Великий Сен-Бернар Великий Сен-Бернар (Швейцарія) | ||||
 | ||||
 Великий Сен-Бернар у Вікісховищі | ||||
Географія
ред.Маршрут
ред.Перевал розташований по лінії північний схід — південний захід у Пеннінських Апьпах та має найвищу точку на висоті 2469 м.н.м. Через перевал проходить траса E27, поєднуючи швейцарське місто Мартіньї у верхній долині Рони, кантон Вале, з італійським містом Аоста у регіоні Валле-д'Аоста. Від Мартіньї траса 9 спускається до Лозанни, а від Аости траса A5 спускається до Турина. З півночі (швейцарської сторони) шлях до перевалу йде долиною річки Дранс (фр. Dranse) над Мартіньї, потім дикою та ізольованою долиною Дранс-д'Ентремон (фр. Dranse d'Entremont). Далі сучасна головна дорога проходить через гори тунелем Великий Сен-Бернар (1915 м.н.м.), з 1964 року далі зменшивши комерційне значення дороги через сам перевал (перше зменшення комерційного значення відбулося 1905 року із запуском залізничного тунелю Симплон у 100 км на схід).
.jpg)
Значно вужча історична дорога піднімається до самого перевалу ще на 550 метрів у висоту та проходить через його найвищу точку у декількох сотнях метрів від кордону Швейцарія — Італія; для проїзду перевал відкритий лише з червня по вересень. На південній стороні перевалу, водостік належить до басейну річки Артанаваз, яка тече до Аости.
Найвужча ділянка перевалу розташована між вершинами Гран-Шеналетт (фр. Grande Chenalette, 2 889 м.н.м.) та Мон-Морт (Mont Mort, 2 867 м.н.м.), під якою власне розташована шахта тунелю[5]
Етапи велогонки Тур де Франс проходили через перевал 5 разів, чотири рази як підйом першої категорії та один раз (2009 року) як підйом «hors catégorie» (букв. «поза категорією», найвища складність)[6].
Погода
ред.Зимою рівень снігового покрову може сягати 10 метрів, а температури падати до -30 °C. Карове озеро на перевалі замерзле 265 днів на рік[7]. Нижче наведене узагальнення погодних даних за 1981—2010 роки.
| Клімат перевалу Великий Сен-Бернар | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ | Лют | Бер | Кві | Тра | Чер | Лип | Сер | Вер | Жов | Лис | Гру | Рік |
| Середній максимум, °C | −4,4 | −4,9 | −3,2 | −0,9 | 3,7 | 8,2 | 11,5 | 11,3 | 7,5 | 3,6 | −1,5 | −3,7 | 2,3 |
| Середня температура, °C | −7,2 | −7,6 | −5,8 | −3,4 | 1,1 | 5,1 | 8,1 | 7,9 | 4,5 | 1,0 | −4 | −6,4 | −0,6 |
| Середній мінімум, °C | −9,8 | −10,2 | −8,5 | −5,9 | −1,3 | 2,2 | 4,8 | 5,0 | 2,0 | −1,3 | −6,3 | −8,9 | −3,2 |
| Норма опадів, мм | 232 | 208 | 215 | 232 | 213 | 158 | 135 | 136 | 143 | 202 | 248 | 246 | 2368 |
| Кількість сонячних годин | 55 | 106 | 151 | 139 | 149 | 183 | 212 | 198 | 160 | 125 | 67 | 25 | 1571 |
| Кількість днів з опадами | 13,6 | 12,0 | 14,3 | 14,9 | 16,0 | 13,2 | 12,0 | 12,3 | 10,9 | 12,3 | 13,3 | 14,0 | 158,8
|
| Вологість повітря, % | 66 | 68 | 75 | 81 | 82 | 77 | 75 | 76 | 78 | 76 | 72 | 68 | 74 |
Флора та фауна
ред.Перевал розташований високо над лінією лісу; все дерево, необхідне для будівництва чи опалення, привізне. На південному сході перевалу розташоване невелике карове озеро, озеро Великий Сен-Бернар, в яке стікають талі води з навколишніх гір. В озері риби не має і всі спроби його зарибити до цього часу були невдалими. Озеро замерзле понад 2/3 року, і в деякі роки навіть влітку не повністю розмерзалось.
На перевалі та довкола зафіксовані сотні видів альпійських квітів, серед них Gentiana clusii, Ranunculus glacialis, дріада восьмипелюсткова, незабудка, Saxifraga oppositifolia, також поширені мохи, а каміння вкрите лишайниками.[8]
Історія
ред.З давніх часів до Середньовіччя
ред.Попри велику висоту над рівнем моря, перевал почав використовуватися вже з ранньої Залізної доби, про що свідчать знахідки на північних підходах. До початку Римської імперії він вже став одним з найважливіших перевалів через Альпи. Вперше відому особисту письмову згадку він отримав у праці Юлія Цезаря «De bello Gallico» III,1. Пізніше його згадували також римські та грецькі автори, наприклад Тит Лівій (Ab urbe condita V, 35, 2) та Страбон (IV, 6, 7). Однак до створення римської дороги за часів імператора Claudius шлях через перевал залишався в'ючною тропою. Його велике значення за часів Римської імперії в основному викликано тим, що він дозволяв прямий зв'язок північної Італії в Галлією над Рейном та не мав жодних важко прохідних ущелин на підході до перевалу, які, наприклад, існують при наближенні до Готтард.
На найвищій точці перевалу за римських часів стояв храм, який був присвячений місцевому (кельтському) богу Поеннію (лат. Poeninus), який римлянами був поєднаний з Юпітером у Iuppiter Optimus Maximus Poeninus в рамках їх традиції лат. Interpretatio Romana («римський переклад», традиція римської імперії оголошувати місцевих богів проявами римських). Через це ще у Середньовіччі перевал називали Мон-Жу (від лат. mons Iovis, гора Юпітера).
У Середньовіччі, крім його важливості для поїздок світських і духовних сановників, купців і хрестоносців з територій на північ від Альп до півночі Італії, перевал був також центральною частиною розгалуженої мережі паломницьких маршрутів з Франкської імперії і її держав-наступників в Рим (Франчіджена, лат. via francigena або нім. Frankenweg), які в цьому місці сходились, а далі знову розходились. Наприклад, він згаданий у детальному опису паломництва архієпископа Кентерберійського Сігеріха Серйозного 994 року.
Бл. 1050 року на найвищій точці перевалу Святим Бернардом Ментонським був заснований Госпіс на Великому Сен-Бернарі, звідки і утворилася сучасна назва перевалу. У госпісі була виведена порода сенбернар, спочатку як охоронці, а потім як собаки-рятівники жертв лавин. Тут жив і сенбернар Баррі, який врятував життя понад 40 людям та зробив породу всесвітньо відомою. Сьогодні розведення породи перенесено з перевалу в інше місце, але з туристичною метою кожного літа 10-15 собак піднімають на перевал.
Новий час
ред.
У поході на Італію Наполеон I Бонапарт перейшов Альпи по перевалу Великий Сен-Бернар 14 травня 1800 року. Для нього було символічно перейти Альпи саме тут, оскільки на той час вважалось, що через цей перевал Альпи у давнину перейшов Ганнібал (сьогодні вважається малоймовірним).
1905 року через перевал була прокладена траса.
З 1940 року по 1990-ті роки перевал був південно-західною межею так званих Швейцарських Редутів — під'їзні шляхи на швейцарській стороні перевалу були відповідним чином забезпечені наземними перешкодами і бар'єрами проти потенційних нападників і могли бути додатково заблоковані артилерією.
Тривалий час перехід через Альпи у цьому місці був можливий лише в літні місяці, але з 1964 року маршрут став доступний цілий рік завдяки платному тунелю Великий Сен-Бернар довжиною 5,85 км, що проходить майже на 600 м нижче перевалу.
Примітки
ред.- ↑ а б https://worldmap.harvard.edu/data/geonode:border_crossings_phv
- ↑ Swisstopo maps
- ↑ Grosser Sankt Bernhard (Pass) німецькою, французькою та італійською // Історичний словник Швейцарії.
- ↑ AFD: Administration de fédéral des douanes
- ↑ Haub, Gangolf (2004–2006). Grande Chenalette. summitpost.org. Архів оригіналу за 7 травня 2007. Процитовано 3 травня 2009.
- ↑ Le col du Grand-Saint-Bernard dans le Tour de France. Архів оригіналу за 8 червня 2016. Процитовано 6 серпня 2013.
- ↑ Walker, Joan Hustace (1998). Saint Bernards: everything about purchase, care, nutrition, breeding, behavior, and training (вид. illustrated). Hauppauge, NY: Barron's Educational Series. с. 5. ISBN 9780764102882.
- ↑ King (1858), p.9.
Джерела
ред.- King, Samuel William (1858). The Italian Valleys of the Pennine Alps: A Tour Through All the Romantic and Less-frequented "vals" of Northern Piedmont, from the Tarentaise to the Gries. London: J. Murray.
Посилання
ред.- Великий Сен-Бернарський перевал // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Fisher, Ian (29 жовтня 2004). Great St. Bernard Pass Journal; This Time, It's the Faithful Hero That Needs the Rescue. New York Times. Архів оригіналу за 24 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
- Cycling Profiles - Both sides. Cycling Challenge. Архів оригіналу за 1 серпня 2008. Процитовано 9 липня 2008.
- Fletcher, Adrian (2000–2009). Colle del Gran San Bernardo 2473m. Paradoxplace. Архів оригіналу за 27 квітня 2009. Процитовано 14 квітня 2009.
- Le col du Grand Saint Bernard (фр.) . www.swisscastles.ch. 1997. Архів оригіналу за 7 листопада 2020. Процитовано 14 квітня 2009.
- The Saint Bernard Pass. Naturhistorisches Museum der Burgergemeinde Bern. Архів оригіналу за 7 липня 2011. Процитовано 11 травня 2009.
- Le col du Grand Saint-Bernard dans le Tour de France [Архівовано 8 червня 2016 у Wayback Machine.] (фр.)
- Col du Grand-Saint-Bernard на Google Maps (класичні підйоми Тур де Франс)
- Умови підйому з напрямку Сембранша [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] та умови підйому з напрямку Валле-д'Аоста [Архівовано 2 квітня 2011 у Wayback Machine.]