Вікіпедія

Педру Урхельський

(Перенаправлено з Педру Уржельський)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Педру.

Пе́дру Урхе́льський (порт. Pedro de Urgel; 23 лютого 1187(11870223) — 2 червня 1258) — португальський інфант, граф Урхельський (1229—1236), сеньйор Балеарських островів (1236—1258). Представник португальського Бургундського дому. Народився у Коїмбрі, Португалія. Другий син португальського короля Саншу I та арагонської інфанти Дульси. У 1211—1216 роках разом із сестрами Терезою, Саншою і Мафалдою безуспішно вів війну проти старшого брата і португальського короля Афонсу II. Після поразки вигнаний із Португалії. Служив командиром християнських найманців у альмохадського халіфа Юсуфа ІІ (1217—1223), був мажордомом леонського короля Альфонсо IX (1223—1230) і васалом арагонського короля Хайме I (1230—1258). 1229 року одружився із урхельською графинею Аврембією, став графом та володарем Урхелу. Після смерті дружини передав графство Арагонській короні в обмін на Балеарські острови (1236). Брав участь в арагонському завоюванні Валенсії (1245). Помер у Пальмі, на Балеарських островах. Похований в Церкві святого Франциска. Також — Педру Саншович (порт. Pedro Sanches), Педру Португальський (порт. Pedro de Portugal).

Педру
Педру
Педру
Портрет Педру
«Генеалогія королів Португалії», 1530—1534
Педру
Граф Урхельський
11 липня 1229 — 21 січня 1236
Сеньйор Балеарський
21 січня 1236 — 2 червня 1258
 
Народження: 23 лютого 1187(1187-02-23)
Коїмбра, Португалія
Смерть: 2 червня 1258(1258-06-02) (71 рік)
Пальма, Арагон
Поховання: Церква святого Франциска
Країна: Португальське королівство
Релігія: римо-католик
Рід: Бургундська
Батько: Саншу I
Мати: Дульса Арагонська
Шлюб: Аврембія Урхельська
Діти: Родрігу, Фернанду

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Біографія ред.

Війна у Португалії ред.

Педру народився 23 лютого 1187 року в Коїмбрі, в родині португальського короля Саншу І та королеви Дульси, доньки барселонського графа Рамона-Беренгера IV та арагонської королеви Петроніли[1][2]. Хлопець був другим сином у сім'ї[3], молодшим братом спадкоємця престолу Афонсу ІІ. Його сестрами були Тереза, Санша, Мафалда.

1211 року, внаслідок смерті батька Саншу І новим португальським королем став Афонсу ІІ[4]. Педру виступив проти короля-брата й підтримав сестер-інфант Терезу, Саншу та Мафалду, господарок Монтемор-у-Велю, Аленкера й Сейї, які не визнавали нового сюзерена[5][6]. Внаслідок цього у 1211—1216 роках у Португалії тривала міжусобна війна між королем та інфантами, в яку втрутилися кастильський король Альфонсо VIII (на боці короля) та леонський король Альфонсо IX, колишній чоловік Терези (на боці інфант). Педру користався протекцією Терези, з володінь якої здійснював грабіжницькі виправи на землі португальської корони в провінції Трансмонтана[5][7]. 1216 року, завдяки втручанню римського папи Іннокентія III, конфлікт завершився перемогою Афонсу ІІ, який назавжди вигнав Педру із Португалії.

У вигнанні ред.

Протягом 1217—1223 років Педру жив у Марокко. Він був командиром християнських найманців і авантюристів, які служили альмохадському халіфу Юсуфу II[8][9][10]. За переказом Педру був втягнутий в інцидент із місіонером Берардом Кабріонським, який 1220 року у супроводі 4 францисканців прибув до Марракешу й почав проповідувати християнство, хулячи іслам та пророка Мухаммеда. Халіф оголосив прибульців душевнохворими й наказав Педру та його солдатам вигнати їх з країни. Місіонери вислизнули з-під варти й змогли повторити свою проповідь на столичному ринку; через це халіф власноруч відрубав їм голови.

Після марокканської служби Педру перебрався до Леонського королівства, де перебував під захистом Альфонсо IX. Останній призначив його на посаду мажордома, яку він займав з 23 вересня 1223 року до 18 серпня 1230 року[11]. Внаслідок смерті короля Педру переїхав до королівства Арагон, де став грати важливу роль в інтригах свого родича — молодого й амбіційного короля Хайме I[10]. Після прийняття васальної присяги той дарував йому володіння у Таррагонському Кампі[12][13].

Урхельський граф ред.

 
Портрет Педру («Llibre dels privilegis de Mallorca», 1334)

11 липня 1229 року[14], за родинною традицією, Педру одружився із арагонською шляхтянкою — урхельською графинею Аврембією (Aurembiaix, Ерумбо). Вона була єдиною донькою графа Ерменгола VIII та Ельвіри де Лари, законною господаркою Урхельського графства, складовою Арагонського королівства[8]. До шлюбу Аврембія уклала із королем Хайме І угоду, що передасть своє графство Арагонській короні, якщо не матиме дітей[15]. Шлюб було укладено з розрахунку: Педро ставав урхельським графом-консортом, а його дружина сподівалася його силами вигнати з графства узурпатора Геральда IV Кабрерського (Guerau de Cabrera, Журо). Користуючись допомогою Хайме І, Педру та Аврембія почали війну проти узурпатора й повернули собі графство. Платою за поміч стало місто Льєйда, яке подружжя передало до королівського домену.

Після смерті Аврембії в 1231 році[16], відповідно до її заповіту, Педру став законним спадкоємцем покійної дружини і графом урхельським[17][18]. Проте цього не визнав син і спадкоємець Геральда IV, Понтій IV Кабрерський (Ponce IV of Cabrera), а також король Хайме І, який згідно з дошлюбною угодою Аврембії, вважав графство своїм, позаяк Педру і графиня не мали дітей.[19].

Балеарський сеньйор ред.

29 вересня 1231 року Хайме І і Педру уклали розмінний договір[20]: Педру зрікався претензій на Урхельське графство, яке переходило до Понтія IV Кабрерського (й врешті-решт було анексоване Арагоном), а натомість отримував у володіння Балеарські острови, які він почав відвойовувати у маврів з 1230 року, допомагаючи єпископу Таррагонському. Педру проголошувався сеньйором Балеарських островів (ісп. Senhor das Baleares, лат. dominus regni Majoricarum) — Майорки, Ібіци, Форментери; господарем замків Полленса, Аларо й Алмудайна[21]. Договір набув чинності 21 січня 1236 року[16].

До кінця свого життя Педру керував Балеарськими островами[16]. Центром його нових володінь була Пальма на Майорці. З моря і суші Педру допомагав Хайме І у завоюванні Валенсії в 1245 році, за що отримав на північ від неї землі в Морельї, Алменарі, Кастельо та Сегорбе[12][16]. Під час міжусобної війни у Португалії в 1246—1247 роках між Саншу ІІ та Афонсу ІІІ він підтримував останнього.

2 червня 1258 року Педру помер у Пальмі на Майорці. Його поховали у місцевій Церкві святого Франциска[11]. Оскільки Педру на мав законних спадкоємців окрім двох байстрюків — Родрігу та Фернанду, Балеарські острови повернулися під владу Арагонської корони. На цих островах було засноване Майорканське королівство, яким правила бічна родина Арагонського королівського дому[17].

Сім'я ред.

Докладніше: Португальський Бургундський дім

Примітки ред.

  1. ↑ Rodrigues Oliveira, 2010, с. 67.
  2. ↑ Caetano de Souza, 1735, с. 65.
  3. ↑ Rodrigues Oliveira, 2010, с. 85, 89.
  4. ↑ Caetano de Souza, 1735, с. 84.
  5. ↑ а б David та Sotto Mayor Pizarro, 1990, с. 136.
  6. ↑ Caetano de Souza, 1735, с. 95, vol. I, cap. VI.
  7. ↑ Rodrigues Oliveira, 2010, с. 89.
  8. ↑ а б Rodrigues Oliveira, 2010, с. 90.
  9. ↑ Caetano de Souza, 1735, с. 96, vol. I, cap. VI.
  10. ↑ а б Monfar y Sors, 1853, с. 500.
  11. ↑ а б в г #ES Foundation for Medieval Genealogy: Re portoghesi — Infante dom PEDRO de Portugal. Архів оригіналу за 25 березня 2012. Процитовано 8 січня 2018.
  12. ↑ а б #ES Pere I d'Urgell. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 8 січня 2018.
  13. ↑ Monfar y Sors, 1853, с. 503.
  14. ↑ Sánchez de Mora, 2003, с. 307.
  15. ↑ Monfar y Sors, 1853, с. 463-466.
  16. ↑ а б в г Fernández-Xesta y Vázquez, 2001, с. 25.
  17. ↑ а б Sánchez de Mora, 2003, с. 308.
  18. ↑ Monfar y Sors, 1853, с. 506-508.
  19. ↑ Caetano de Souza, 1735, с. 98-99, vol. I, cap. VI.
  20. ↑ Monfar y Sors, 1853, с. 509-512.
  21. ↑ Caetano de Souza, 1735, с. 98, vol. I, cap. VI.
  22. ↑ а б Caetano de Souza, 1735, с. 100-101, vol. I, cap. VI.

Джерела ред.

  • Caetano de Souza, Antonio (1735). Historia Genealógica de la Real Casa Portuguesa. I, Livros I e II. Lisboa: Lisboa Occidental, na oficina de Joseph Antonio da Sylva. ISBN 978-84-8109-908-9
  • David, Henrique; Sotto Mayor Pizarro, José Augusto P. (1990). Nobres Portugueses em Leão e Castela (Século XIII) // Actas de las II Jornadas de Historia sobre Andalucía y el Algarve (Siglos XIII—XVIII), La Rábida, 24-26 abril, 1986 (PDF). Sevilla: Departamento de Historia Medieval, Universidad de Sevilla. pp. 135—150. ISBN 8487165125
  • Fernández-Xexta y Vázquez, Ernesto (2001). Relaciones del condado de Urgell con Castilla y León. Madrid: EyP Libros Antiguos. ISBN 84-87860-37-0
  • Monfar y Sors, Diego (1853). Historia de los Condes de Urgel. Barcelona: Est. Litográfico de D. José Eusebio Monfort. OCLC 300088606
  • Rodrigues Oliveira, Ana (2010). Rainhas medievais de Portugal. Dezassete mulheres, duas dinastias, quatro séculos de História. Lisboa: A esfera dos livros. ISBN 978-989-626-261-7
  • Sánchez de Mora, Antonio. La nobleza castellana en la plena Edad Media: el linaje de Lara. Tesis doctoral. Sevilha: Universidad de Sevilla, 2003.

Посилання ред.

Cawley, Charles, Portugal, kings, Medieval Lands database, Foundation for Medieval Genealogy {{citation}}: Cite має пусті невідомі параметри: |1=, |HIDE_PARAMETER8=, |HIDE_PARAMETER6=, |HIDE_PARAMETER7=, |HIDE_PARAMETER1=, |HIDE_PARAMETER5= та |HIDE_PARAMETER4= (довідка)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Педру_Урхельський&oldid=41711399