Партицький Омелян Йосипович
Омеля́н Йо́сипович Парти́цький (28 травня 1840, Тейсарів — 1 лютого 1895, Львів) — український учений-мовознавець, етнограф, історик, педагог, громадський діяч.
| Омелян Партицький | ||||
|---|---|---|---|---|
 Омелян Партицький | ||||
| Народився |
28 травня 1840 с. Тейсарів (нині Жидачівський район, Львівська область) | |||
| Помер |
1 лютого 1895 (54 роки) Львів | |||
| Поховання | Личаківський цвинтар[1] | |||
| Громадянство |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | мовознавець, етнограф, історик, педагог | |||
| Сфера роботи | педагогіка[2], літературознавство, етнографія[2], історія і мовознавство[2] | |||
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка | |||
| Мова творів | українська | |||
|
| ||||
 Партицький Омелян Йосипович у Вікісховищі | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Життєпис ред.
Народився в селі Тейсарові[3][4] (пізніше — Жидачівського повіту, від 17 липня 2020 — Стрийського району) в сім'ї священника о. Йосипа Партицького (нар. 1804[5][6], пароха в Тейсарові з 1825 по 1879 рік).
Дуже рано покинув батьківську хату. Початкову освіту здобув у місті Стрию. Вчився в Бернардинській гімназії[7], Львівській духовній семінарії,[8] у Львівському університеті, який закінчив у 1863 (за іншими даними, в 1864[8]) році. Іспити склав на відмінно; одержав три дипломи: етнографа, історика, педагога і мовознавця української літератури. Викладав у Чернівцях, цісарсько-королівській Тернопільській гімназії (вчитель української та класичних мов,[8] 1864—1868 рр.), Академічній ґімназії у Львові (1868—1871 рр.), Львівській учительській семінарії (1871—1895 рр.).
У Тернополі разом з Володимиром Лучаковським, Василем Ільницьким, Євгеном Згарським створив літературний гурток.[8]
Один з лідерів народовецького руху в Галичині, редактор «Газети шкільної» (видавав власним коштом,[8] 1875—1879 рр.), «Зорі» (двотижневий, заснував, шість років видавав власним коштом[9] 1880—1885 рр.).
Автор підручників з мови, літератури, видав «Нѣмєцко-руский словаръ», «Старинну історію Галичини» (1894 р.). Переклав «Слово о полку Ігоревім» (1884 р).
Сповідував ідеї «народовців», один із засновників, почесний член культурно-освітньої організації «Просвіта», заступник голови першого головного відділу товариства, 1874 року виконував його обов'язки. 1875 року — делегат від головного виділу на заснуванні першої філії «Просвіти» в селі Бортниках Бібрецького повіту (сучасний Жидачівський район).
Разом з Анатолем Вахнянином видавав у 1877—1879 роках «Письмо з Просвіти». Під його впливом частина студентської молоді змінювала погляди з москвофільських на народовські (зокрема, Володимир Масляк[10]). Матеріально підтримував студентську молодь, зокрема, Івана Франка.[8]
Для покращення здоров'я в останні роки життя їздив на лікування до Одеси[7], відпочивав і лікувався в Карлових Варах (Карлсбаді, зокрема, в 1894 році)[11].
Раптово помер[7] 1 лютого 1895 року у Львові[12][13]. Похований на 14 полі Личаківського цвинтаря.
Творчість ред.
1863 року в літературному збірнику «Галичанинъ» надруковано твір Омеляна Партицького, написаний народною мовою,— «Червона Русь в часах передісторичних». У цьому збірнику опублікував статтю про походження Руси, надрукував дві поезії; статті започаткували працю як історика над історією Руси. 1884 року друком вийшла величезна студія «Старинна історія Галичини».
Збирав етнографічні матеріали, помістив у «Правді» — 1868 р.: «З уст народна: гагілки, коляди», в «Газеті шкільній» за 1877 р.: «Заговори у Русиків», «Рахманьский Великдень».
У 1875—1879 рр. надрукував ряд статей про виховання: «Гадки про виховання домашнє» (1877), «Листи о вихованню» (1879), працював у комісії з видання шкільних книжок. Видав гарно укладені читанки для народних шкіл, працював над граматиками: «Руска читанка для нижчих кляс середніх шкіл» (1871), «Руский буквар для шкіл людових» (1876), «Руска читанка для третьої кляси шкіл народних»(1878), «Граматика руского язика для ужитку в школах людових»(1880).
Видання граматики 1880 року з погляду методики вважалося одним із найкращих видань граматик «рускої (української) мови» того часу.
Вшанування пам'яті ред.
У рідному селі Тейсарові:
- коштом односельців перед школою встановлено пам'ятник Омеляну Партицькому
- його іменем названа одна з вулиць села
У Жидачеві:
- ґімназія Жидачева (Удеча) названа його іменем
Примітки ред.
- ↑ Степанович К. Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 203. — ISBN 978-966-8955-00-5
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1842 [Архівовано 6 грудня 2020 у Wayback Machine.]. — Leopoli, 1842. — P. 32, 275. (лат.)
- ↑ Іноді — село Тейсарова, див.: Омелян Партицький // Жидачівська районна бібліотечна система.
- ↑ Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1842 [Архівовано 6 грудня 2020 у Wayback Machine.]. — Leopoli, 1842. — P. 32. (лат.)
- ↑ Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1878 [Архівовано 21 січня 2021 у Wayback Machine.]. — Leopoli, 1878. — P. 101. (лат.)
- ↑ а б в Омелян Партицький // Жидачівська районна бібліотечна система. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 січня 2013.
- ↑ а б в г д е Пиндус Б., Ханас В. Партицький Омелян Йосипович… — С. 33.
- ↑ [1] [Архівовано 11 травня 2011 у Wayback Machine.]К. Тищенко. «Скандинавщина в давній Руси»: погляд із сучасности
- ↑ Боднарук І. Бучацький Парнас // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 101.
- ↑ Karlsbader Kurliste [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.]. — 1894. — № 359. — S. 2. (нім.)
- ↑ Дзвін. — 1995. — С. 149.
- ↑ Є інші дати: 20 січня (див.: Пиндус Б., Ханас В. Партицький Омелян Йосипович… — С. 33.), 21 січня (див.: Омелян Партицький // Жидачівська районна бібліотечна система).
Джерела ред.
- Партицький Омелян // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2002. — ISBN 966-504-179-7
- Партицький Омелян // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1302. — 1000 екз.
- Пашук В. С. Партицький Омелян [Архівовано 28 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 75. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Пиндус Б., Ханас В. Партицький Омелян Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 33. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Тищенко К. «Скандинавщина в давній Руси»: погляд із сучасности.
Посилання ред.
- Партицький Омелян Йосипович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 785.
- Омелян Партицький // Жидачівська районна бібліотечна система.
- Праці Омеляна Партицького [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.] // Zbruč.
- Партицький Омелян. Слово о полку Игоревом. Текст з перекладом і з поясненням староруських правил акцентових і ритмічних. — Львів: з друкарні Товариства ім. Шевченка, 1884.