Рибалко Павло Семенович

Рибалко Павло Семенович
Народження	23 жовтня (4 листопада) 1894; Малий Вистороп, Лебединський повіт, Харківська губернія
Смерть	28 серпня 1948 (53 роки); Москва; захворювання нирок
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Рід військ	танкові війська
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе (1934)
Партія	РКП(б)
Звання	Маршал танкових військ
Війни / битви	Перша світова війна; Друга світова війна; Локальні війни
	Рибалко Павло Семенович у Вікісховищі

Риба́лко Павло́ Семе́нович (23 жовтня (4 листопада) 1894(18941104), Малий Вистороп, Лебединський повіт, Харківська губернія — 28 серпня 1948, Москва) — радянський військовий діяч, маршал танкових військ (1945); у Другій світовій війні командувач танкового корпусу і армії, з 1947 — командувач танковими та механізованими арміями. Двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1945).

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рибалко.

Життєпис ред.

Анотаційна дошка у Харкові

Учасник Першої світової війни.

З 1919 в Червоній армії, починав службу в українському Червоно-Козачому корпусі Віталія Примакова (Українській Радянській армії 1920х), який згодом було переформовано і включено до структур загальносоюзної Червоної армії, закінчив Військову академію імені Фрунзе (1934).

Під час становлення радянської влади 1917—1921 брав участь у боях проти УНР та військ Німеччини, в районі м. Охтирка, нині Сумська обл., потрапив до німецького полону, був звільнений після листопадової революції в Німеччині. Після чого на якийсь час повернувся на Батьківщину і працював в м. Лебедин.

В 1919 році вступив в РКП (б). З червня 1919 року командир роти Лебединського стрілецького полку, з вересня того ж року — командир цього полку. З травня 1920 року комісар 84-го кавалерійського полку 14-ї кавалерійської дивізії Першої кінної армії, потім 1-ї бригади 14-ї кавалерійської дивізії. Брав участь у розгромі військ Денікіна на Кубані під час Північно-Кавказької операції, в прориві польського фронту під Уманню, в боях із поляками на львівському напрямку і під Замостям, в боях із врангелівськими військами в Північній Таврії, в зачистці території України від військ Махно та інших отаманів. Був поранений в бою в 1919 році.

У 1937—1940 роках військовий аташе у Польщі та Китаї. Потім — на викладацькій роботі.

У Другій світовій війні — з 1942 року заступник командувача 5-ї танкової армії. З липня 1942 року — командувач 5, 3 та 3 гвардійської ТА. Після закінчення війни — перший заступник командувача, а з квітня 1947 — командувач бронетанковими та механізованими військами Радянської армії.

Єдиний син, лейтенант Віль (Вілен) Павлович Рибалко, загинув в бою (згорів в танку) на Південно-Західному фронті влітку 1942 року.

Депутат Верховної ради СРСР 2-го скликання.

Нагороди ред.

Двічі Герой Радянського Союзу (2 «Золоті Зірки» та два ордени Леніна)
Орден Червоного Прапора
Три ордени Суворова I ступеня
Орден Кутузова
Орден Богдана Хмельницького

Пам'ятники ред.

У Москві на Новодівочому кладовищі.
Бюст у с. Малий Вистороп — на малій батьківщині Рибалка.
Бюст у Празькому пантеоні

Джерела та література ред.

Першина Т. С. Рибалко Павло Семенович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 195. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Література ред.

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Рибалко Павло Семенович. // Сайт «Герои страны» (рос.).