Відкрити головне меню

Охріменко Олександр Петрович

Олександр Петрович Охріменко (с. Велика Киріївка, Бершадський район, Вінницька область, Українська РСР) — український кадровий військовослужбовець, підполковник Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Охріменко Олександр Петрович
UA-OF4-LTCOL-GSB-H(2015).png Підполковник
Загальна інформація
Народження
Велика Киріївка, Вінницька область, УРСР
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Університет ОІСВ
Військова служба
Роки служби з 2006
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Рід військ БЗ МВ.svg Механізовані війська
Формування
72 ОМБр.svg
 72 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Командування
командир 3 МБ 72-ї ОМБр
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)

ЖиттєписРедагувати

Народився в селі Велика Криївка на Вінниччині у родині колгоспників. У школі навчався на відмінно.

2006 року закінчив з відзнакою Одеський інститут Сухопутних військ, Загальновійськовий факультет, отримавши спеціальність «Офіцер управління тактичного рівня». Направлений для подальшого проходження служби в 72-гу окрему механізовану бригаду, в/ч А2167, м. Біла Церква. Служив на посадах командира взводу, командира роти 3-го механізованого батальйону, начальника штабу 1-го механізованого батальйону.

Одружений. Мешкає у м. Біла Церква.

Бойовий шляхРедагувати

У зв'язку з російською збройною агресією проти України, що почалась з окупації Криму, з березня 2014 виконував обов'язки із захисту Батьківщини.

1 березня 2014 підрозділи 72-ї бригади були підняті по тривозі. Олександр Охріменко на той час був начальником штабу 1-го механізованого батальйону (батальйонно-тактичної групи), який одним із перших вийшов у район виконання бойових завдань. З 8 березня пройшли навчання на Житомирському полігоні і вирушили спочатку в Запорізьку область, а потім — на околиці Донецької. 9 травня, коли бійці 2-го батальйону під керівництвом майора Михайла Драпатого звільняли заручників у Маріуполі, 1-й батальйон був у них в резерві.

У червні Охріменко разом із своїм батальйоном вирушив на кордон з РФ, — в Амвросіївку і далі на Луганщину, до Вознесенівки (на той час — Червонопартизанськ), де з боєм зайняли висоту 308 у кількох кілометрах від кордону. Завданням 1-го та 2-го батальйонів було дійти до кордону і відрізати терористів від логістичного забезпечення з Росії. Бійці взяли під контроль пункт пропуску «Червонопартизанськ», вигнавши звідти незаконні збройні формування. Тоді на підтримку терористичних угруповань почались обстріли українських підрозділів з російської території з РСЗВ «Град» та «Ураган». Підрозділи 72, 79, 24 бригад та прикордонники опинилися у вогневому кільці, — відповідати на обстріли з російської території вони не могли, з іншого боку вогонь вели проросійські терористи, прикриваючись населеними пунктами. Виникли проблеми із забезпеченням, боєприпаси закінчувались, техніка виводилась з ладу в результаті обстрілів. Зрештою було прийняте рішення, що частина підрозділів піде на прорив з так званого «Ізваринського котла» у бік Амвросіївки, а інша частина буде виходити через територію Росії. Прорив очолив комбат 2-го батальйону майор Драпатий. Комбат 1-го батальйону Іван Войтенко і начштабу Олександр Охріменко вивели особовий склад, близько 450 чоловік (разом із прикордонниками), через кордон — 3 серпня 2014-го. На російській стороні п'ятьох українських офіцерів командного складу 72-ї бригади, в тому числі й Охріменка, було заарештовано. 8 серпня Слідчий комітет РФ опублікував повідомлення про арешт у стилі радянської пропаганди — про «націоналістичний угар», «каральну операцію» і «бравурні марші карателів на Майдані», з обіцянками «суду» і «справедливого покарання»[1]. Втім, вже 9 серпня всі заарештовані були звільнені і 10 серпня передані українській стороні.

Після повернення всіх звільнених офіцерів перевели у 30-ту окрему механізовану бригаду формувати батальйон. 17 вересня, після лікування від контузій у шпиталі, Охріменко приїхав на Житомирський полігон в навчальний центр. З грудня 2014 по березень 2015 виконував завдання на посаді начштабу батальйону на кордоні в районі Красна ТалівкаСтаниця Луганська. 6 травня 2015 батальйон увійшов до складу 53-ї окремої механізованої бригади, а потім перемістився в Донецьку область, де виконував завдання до кінця вересня 2015, — утримував фронт між Верхньоторецьким та Авдіївкою.

Влітку 2015-го вступив до Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського. Після року навчання перевівся на заочну форму і з вересня 2016 повернувся у свою 72-гу бригаду на посаду командира 3-го механізованого батальйону. З вересня до грудня 2016 займався доукомплектацією 3-го батальйону, 21 жовтня 2016 батальйон увійшов в Авдіївку. До жовтня 2017 обороняв опорний пункт «Шахта» (вентиляційний ствол шахти «Бутівка-Донецька», що розташований між Авдіївкою та окупованим Спартаком) і південну частину Авдіївки.

« Для мене, як для командира, найголовніше – зберегти життя людям і не осоромити честь держави. Бо втрати не порівняти ні з чим. І коли вони є, я не виправдовуюсь, що це ж війна – і без них майже не можливо, я шукаю причину в собі, якщо є втрати, значить я щось однозначно недоробив. »

Олександр Охріменко

На початку листопада разом із бригадою повернувся у Білу Церкву.

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати