Остафій Богданович Волович

Остафій Богданович Волович (пол. Ostafi Wołłowicz; біля 1520 — 1587 ) — державний діяч Великого князівства Литовського, гуманіст і просвітитель, один з укладачів Литовського статуту, керівників і меценат реформаційного руху на землях Великого князівства Литовського, підканцлер та великий канцлер литовський15661587 рр.); староста річицький, могильовський, берестейський, кобринський[3].

Остафій Богданович Волович
пол. Ostafi Wołłowicz
Astafiej Vałovič. Астафей Валовіч (XVI) (2).jpg
Народився 1520
Помер 1587[1][2]
Сандомир, Свентокшиське воєводство, Польща
Підданство
Національність русин
Титул шляхтич
Посада староста, великий канцлер литовський, маршалок, підскарбій, підканцлер
Конфесія православ'я
Рід Воловичі
Батько Q6466217?
Брати, сестри Grigory Bogdanovich Volovichd
У шлюбі з Теодора Сапіга
Діти Q64230398?
Герб

герб «Богорія»

БіографіяРедагувати

Уродженець Гродненського воєводства. Походив з православного роду Воловичів. Отримав домашню освіту, потім вчився в одному з університетів в Німеччини, і отримав юридичну освіту в Падуанському університеті[3].

Був довіреною особою Сигізмунда II Августа (від 1552 р. до 1566 р.) і виконував його доручення, зокрема, у переговорах з царем Іваном IV Грозним (1553 р.), в результаті яких було підписано перемир'я. У нагороду отримав від короля Могильовське староство. За допомогу польській королеві Боні Сфорца у проведенні аграрної реформи отримав Усвятське староство.

Входив до складу комісії, що готувала другий Литовський статут (1566 р.), разом із канцлером Миколаєм Радзивіллом Чорним. Був каштеляном трокським (1569 р.). Виступав, разом з Григорієм Ходкевичем, Миколою Радзивіллом Чорним та іншими прихильниками максимального збереження державної самостійності Великого князівства Литовського, на Люблінському сеймі був рішучим противником Люблінської унії (1569 р.).

Був відомим прихильником віротерпимості і вільнодумства. З православ'я перейшов у протестантство, був прихильником кальвінізму, пізніше — аріанства. На кошти Воловича була створена друкарня в Несвіжі. Протегував Симона Будного; завдяки турботам Воловича були видані «Катехізис» (1562 р.) та інші його твори. Стараннями Воловича і на його кошти було зроблено переклад твору швейцарського теолога-кальвініста Генріха Буллінгера «Про істинне прийняття тіла і крові Ісуса Христа».

Під час «елекційної війни» 1575 р. він був прихильником ерцгерцога Ернеста Габсбурга, сина імператора Священної Римської імперії Максиміліана II, проте потім примирився зі Стефаном Баторієм. Брав участь у поході на Полоцьк та в інших військових походах нового короля.

Своїм заповітом О. Волович наказував звільнити всіх своїх невільних і залежних людей.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Галенчанка Г. Астафій Валовіч (1520—1587) // Славутыя імёны Бацькаўшчыны: Зборнік. — Вып. 1 / Уклад. У.Гілеп і інш. — Мн., 2000. — С. 28-38. (біл.)
  • Грыцкевіч А. П. Валовіч Астафі // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т. Т. 2. — Мн., 1994. — С. 208—209. (біл.)
  • Падокшын С. А. Валовіч Астафій Багданавіч // Мысліцелі і асветниікі Беларусі. Энцыклапедычны даведнік / гал. рэд. Б. I. Сачанка — Мінск: Беларуская энцыклапедыя, 1995. — С. 60—63. — 672 с. — 6000 экз. — ISBN 985-11-0016-1. (біл.)
  • Саверчанка І. Астафей Валовіч (Гісторыка-біяграфічны нарыс). — Мн., 1992. (біл.)

ПосиланняРедагувати