Освячення ножів
Освя́чення ножі́в — 1) гайдамацький ритуал; символічний початок козацько-селянського повстання (1768—1769 років), відомого як Коліївщина; описаний у поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки»; 2) великодній ритуал.
Чин освячення зброї ред.
.png)
На думку дослідників, освячення ножів — один із різновидів ритуалу «освячення зброї в контексті лицарської етики воїнства Христового»[1]. Освячування зброї і посвята в лицарі були характерні для західноєвропейської християнської традиції, яка у добу козаччини проникла до України. Козацька субкультура запозичила основні засади дружинної етики, західноєвропейської лицарської моралі й візантійського розуміння «справедливої війни», метою якої був захист країни і віри[2].
Згодом Чин освячення зброї з'явився у Требнику Петра Могили 1646 року[3].
Гайдамацький ритуал ред.
Напередодні повстання 1768—1769 років гайдамаки на чолі із сотником Максимом Залізняком зібралися біля озера у Холодному Ярі. За переказами, непідтвердженими дослідниками, благословив їх й освятив їм зброю ігумен Мотронинського монастиря Мельхіседек Значко-Яворський[4][5].
Серед іншого, гайдамацький ритуал здійснили у Святопокровській церкві містечка Гребінки перед походом отамана Микити Швачки на Фастів 24 або 25 червня 1768 року[6].
Опис ритуалу в художній літературі ред.
Про освячення ножів згадує у своїй поемі «Гайдамаки» Тарас Шевченко. Поетові про обряд переповів його дід Іван, свідок, а можливо, й учасник Коліївщини[7].
- Молились щиро козаки,
- Як діти, щиро; не журились<...>
- А диякон:
- «Нехай ворог гине!
- Беріть ножі!»
- Освятили.
- Ударили в дзвони,
- Реве гаєм: «Освятили!»
- Аж серце холоне!
- Освятили, освятили!
- Гине шляхта, гине!
- Розібрали, заблищали
- По всій Україні[8].
Згадка про освячення ножів мається у книзі Василя Шкляра «Чорний ворон. Залишенець»[9].
Сучасне здійснення ритуалу ред.
Представники сучасних праворадикальних рухів відродили обряд освячення ножів. На їхню думку, «цими діями вони не тільки вшановують вчинки гайдамаків, але й наголошують про свою готовність захищати соціальні та національні права народу»[10].
У січні 2018 року гайдамацькі ножі з'явилися на бойовому знамені 93-ї ОМБр «Холодний Яр»[11].
Великодній ритуал ред.
Освячення ножів, уже не пов'язане з гайдамацьким ритуалом, інколи відбувається на Великдень. Проте деякі священнослужителі засуджують цей обряд, зазначаючи, що у православній традиції дотепер існує лише освячення «копія», спеціального ножа для виймання частинок із просфор під час проскомидії (літургії)[12].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Освячення ножів: до етичних парадоксів поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки», 2014, с. 33.
- ↑ Освячення ножів: до етичних парадоксів поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки», 2014, с. 34.
- ↑ Старовинний православний чин освячення української зброї, 2014.
- ↑ Мельхіседек Значко-Яворський, 2005.
- ↑ Холодний Яр — пекучий жар. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018.
- ↑ Швачка — фенікс українського духу, 2016, с. 128.
- ↑ Шевченко Іван Андрійович. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018.
- ↑ Тарас Шевченко. Гайдамаки, 2003, с. 156—157.
- ↑ Василь Шкляр. Чорний ворон, 2009.
- ↑ В Умані вже… святять ножі на боротьбу за Україну. ПроЧерк. 15 квітня 2011. Архів оригіналу за 12 січня 2019. Процитовано 20 січня 2021.
- ↑ 93-а бригада ЗСУ отримає почесне найменування «Холодний Яр», нові шеврони та бойовий прапор. ТСН. 22 січня 2018. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 20 січня 2021.
- ↑ Євген Заплетнюк (21 березня 2014). Великодні забобони чи правила?. Блог протоієрея Євгена Заплетнюка. Архів оригіналу за 28 червня 2015. Процитовано 20 січня 2021.
Джерела ред.
- Бігун О. Освячення ножів: до етичних парадоксів поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. — 2014. — Вип. 1 (31). — С. 33—37.
- Старовинний православний чин освячення української зброї // Київське православ’я. — 2014. — 6 березня.
- Букет Є. Швачка — фенікс українського духу. — К. : Український пріоритет, 2016. — С. 128.
- Тарас Шевченко. Гайдамаки // Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837—1847. — С. 156—157.
- Василь Шкляр. Чорний ворон. — К. : Ярославів Вал, 2009. — 352 с. — ISBN 978-966-2151-25-1.
- Ясь Олексій Васильович. Мельхіседек Значко-Яворський // Енциклопедія історії України / Валерій Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Енциклопедія історії України, 2005.