Орел-Степняк Микола Григорович

український актор

Оре́л-Степня́к Мико́ла Григо́рович (? — 1946) — український театральний діяч: актор, режисер, антрепренер. Очолював низку театральних труп Наддніпрянщини і Галичини. 1922-1923 очолював Український театр Миколи Орла-Степняка на Галичині. Залишив чимало перекладів (переважно з російської драматургії), був автором одноактівки «У різдвяну ніч».

Орел-Степняк Микола Григорович
Микола Орел-Степняк.png
Ім'я при народженні Микола Орел
Помер 1946(1946)
Львів
Країна Україна
Національність українець
Діяльність актор, режисер, антрепренер, перекладач
Відомий завдяки очолював низку театральних труп Наддніпрянщини і Галичини
У шлюбі з О. Герцик, друга дружина
Марія Орел (Орлова), третя дружина
Діти донька Наталя від першого шлюбу

ЖиттєписРедагувати

в наддніпрянській УкраїніРедагувати

1906-1917 — у Ромнах очолює «Російсько-українське музично-драматичне товариство», яке виступало у приміщенні Літнього міського саду. 1918 року товариство було реорганізоване в «Драматичну секцію Роменської „Просвіти“».[1]

1911-1918 — був заступником голови Полтавського українського музично-драматичного гуртка (керівник — Г. Маркевич).

1917 року увійшов до Комітету Українського Національного Театру при Генеральному секретаріаті Центральної Ради (Київ), де був секретарем, але «29 жовтня 1917 року Микола Орел-Степняк зрікається обов'язків секретаря Комітету Українського Національного Театру за браком вільного часу, але із складу Комітету не виходить».[2]

29 листопада 1917 як режисер поставив «У Гейхан-Бея» В. Самійленка в Національному зразковому театрі.

У серпні 1918 року в Києві утворилося товариство «Вільний театр», фундаторами якого стали: Микола Орел-Степняк, Іван Мар'яненко, Олександр Олесь, Людмила Старицька-Черняхівська, Олександр Кошиць та ін. Товариство мало формувати на всій території Української Держави артистично-драматичні трупи, хори, оркестри, влаштовувати вистави, концерти, вечори тощо.[3][4] Та вже 1919 року Микола Григорович змушений був виїхати на Галичину.

на ГаличиніРедагувати

 
М. Г. Орел-Степняк, директор Українського театру львівської «Просвіти»

1919-1921 — у Коломиї і Косові очолює театральну трупу, яку історики-театрознавці називають «Театр Миколи Орла-Степняка». Протягом серпня-вересня 1922 року театр влаштував вистави по містечках і селах галицьких теренів, гастролював також у Львові, Ходорові, інших великих містах.[5][6]

1922-1923 — очолює Український театр М. Орла-Степняка (який діяв спершу як «Зразковий мандрівний людовий театр товариства „Просвіта“ у Львові»).[7]

До складу трупи цього театру входило від 19 до 44 акторів, з них 15 наддніпрянців, які потрапили до Польщі через чеські табори інтернованих. Тут були й відомі таланти, зокрема колишні артисти київського театру Миколи Садовського — М. Авсюкевич, Л. Реїч, Г. Березовський,[8] Л. Кривицька[9] та ін. До складу трупи належало 14 оркестрантів. Через владні заборони діяльність Українського театру М. Орла-Степняка обмежувалася лише Львівським воєводством.[8]

В трупі М. Орла-Степняка виступала також велика атриса Г. Борисоглібська.[10]

На початку 1924 року театр, який вже працював в Дрогобичі,[5] припинив існування через відмову у продовженні ліцензії. Він постійно балансував на межі фінансового краху. Крім адміністративних перешкод, проти нього зводилися постійні наклепи: директор й актори звинувачувалися у веденні «політичної діяльності» тощо. За півтора року діяльності Український театр Миколи Орла-Степняка дав понад 70 вистав, хоча в його репертуарі були 75 творів головним чином драматичного характеру.[8]

на ВолиніРедагувати

У травні 1926 у Луцьку Миколою Григоровичем була створена театральна трупа, що виступала як аматорський колектив, і за браком коштів не вийшла на більш професійний рівень. На чолі з Миколою Орлом-Степняком у 1927 було створено при товаристві «Луцька повітова Просвіта» театральне бюро, сам він працював театральним інструктором для аматорів-гуртківців.[11]

З 1944 до травня 1945 — художній керівник і режисер професіонального театру при Народному Домі Перемишля.[12][13] Згодом довелося виїхати до Львова через політичні обставини.[14]

ПерекладиРедагувати

Переклав на українську мову п'єси «Дядя Ваня» і «Три сестри» А. П. Чехова, комедії «Скарбове мешкання» і «Змійка» В. О. Ришкова, драми «Діти Ванюшина» С. О. Найдьонова, «Без вини винні» О. М. Островського та інші.

1924 року «Театральна бібліотека» видавництва «Русалка» видала його драматичні твори: «Ніч під Івана Купала» (у співавторстві з М. Старицьким) — п'єсу на одну дію і сценічну картинку «У Різдвяну ніч».[15]

ЗагибельРедагувати

За інформацією хресника Миколи Орла — відомого українського актора Богдана Коха, Микола Орел загинув 1946 року у львівській в'язниці, а його дружина — акторка Марія Орел — після війни проживала у Львові.[16]

Особисте життяРедагувати

Під час роботи в Полтаві одружився з відомою артисткою Олександрою Герцик. За спогадами родичів акторки, це був другий шлюб Олександри Олексіївни. Микола Орел-Степняк теж уже був одружений і мав від першого шлюбу доньку Наталю, яку Олександра Герцик прийняла як рідну. Подружжя прожило разом близько десяти років, але потім їхні шляхи розійшлися. Та його донька Наталя залишилася жити у сім'ї Герциків, які прихистили її і виховували, як рідну. І жила навіть тоді, коли Олександра Герцик в 1920 році стала дружиною Івана Козловського.[17]

Третя дружина — Марія Орел (Орлова), актриса Волинського театру і режисерка — 1925 року в українських жіночих товариствах Станиславова давала підготовлені нею дитячі вистави, зокрема: «Бунт ляльок», «В чужім пір'ю» та інші.[18] Була головою «забавової» секції Союзу українок громадської праці, під час роботи в Луцькій українській гімназії 1927—1929 років поставила з гімназистами велику кількість вистав.[19]

ПриміткиРедагувати

  1. Оксана Палій. Український драматичний театр у Ромнах (1918—1925) // Театральне мистецтво. — с. 53-54
  2. Мистецтвознавство України, Томи 1-2. Спалах, 2000 — с. 157
  3. Романько, І. І. Розвиток театрального мистецтва України в 1917—1920 рр.:автореф. дис… канд. іст. наук / Романько Ірина Іванівна. — К.: НАН України, Ін-т історії України, 1999. — с. 12
  4. О. М. Бачинська. Театральне життя на Поділлі у добу гетьманату П. Скоропадського
  5. а б У світі мистецьких чар / Володимир Морозюк. — 2003. — с. 21-22
  6. Тов. «Український театр» під проводом Орла-Степняка в Коломиї. — «Свобода», Львів, 3.12.1922, ч. 29, С. 5
  7. «Просвітянський театр» під керівництвом Петра Сороки (1928—1929)
  8. а б в З. Я. Регейло. Трагедія і феєрія українського театру Галичини початку 20-х років ХХ ст.
  9. Кривицька Леся Сергіївнаesu.com.ua
  10. Г. І. Борисоглібська / М. Йосипенко // Театр, № 3, березень 1941. — С. 21-22
  11. Філіпович М. Музично-драматична діяльність Луцької повітової «Просвіти» / М. Філіпович // Науковий вісник ВДУ імені Лесі Українки, 2001. — № 10. — с .145.
  12. Депортації. Том 3. Спогади. НАН України, 2002. — С. 45
  13. Прем'єра перемиського театру // Львівські вісті, № 110, 16 травня 1944
  14. Перемишль і перемиська земля протягом віків — с. 307
  15. За лаштунками мистецьких чар // Галицька «Просвіта», № 22 (333), 2 червня 2011
  16. Богдан Кох. Сенс життя. — Львів: Піраміда, 2003. — С 33
  17. Українська Суламіта
  18. Володимир Морозюк. Від Покуття до Львова і назад // Галицька «Просвіта». № 21(332), 26 травня 2011
  19. Студії мистецтвознавчі. Випуски 1-4. — К.: ІМФЕ, 2008. — С. 59

ПосиланняРедагувати

  • Валеріан Ревуцький. По обрію життя: спогади. — Вид-во «Час», 1 січня 1998. — с. 224
  • Боньковська О. Український мандрівний театр Миколи Орла-Степняка (Галичина, 1920-ті рр.) // Народознавчі Зошити. — 1999. — № 5. — С. 691–694.