Відкрити головне меню

Кривицька Леся Сергіївна

українська акторка

Кривицька Леся Сергіївна
Олександра Єлисеєва
КривицькаЛеся.jpg
Народилася 16 (4) січня 1899(1899-01-04)
Чигирин
Померла 7 листопада 1983(1983-11-07) (84 роки)
Львів
Поховання
Національність українка
Діяльність лірико-драматична актриса
Відома завдяки актриса Театру Миколи Садовського
Alma mater Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка
Заклад Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької
Нагороди Народний артист УРСР Народна артистка УРСР (1954)

Ле́ся (Олекса́ндра) Сергі́ївна Криви́цька (дівоче прізвище — Єлисе́єва; нар. 16 (4) січня 1899(18990104), Чигирин — † 7 листопада 1983, Львів) — українська актриса і громадський діяч. Народна артистка УРСР (1954).[2]

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народилась 16 (4) січня 1899(18990104) в Чигирині. Батько працював в Одесі у трамвайному депо, а мати і шість їхніх доньок через матеріальну скруту жили в Чигирині. Там же Олександра навчалась у міському училищі і учительській семінарії.

Акторську діяльність почала 1916 року в трупі Сергія Пронського.

1918 року продовжила навчання у Київському музично-драматичному інституті ім. Миколи Лисенка. Під час навчання почала працювати в Театрі Миколи Садовського.

1919—1920 — актриса Державного народного театру УНР у м. Кам'янець-Подільський, який діяв під керівництвом М. Садовського. Згодом разом з театром була змушена виїхати на Галичину, а потім інтернована у табір Домб'є поблизу Кракова.

З 1921 працює у Львові в мандрівних українських трупах: мандрівному театрі ім. І. Франка (1921—1922), Українському театрі під керівництвом Миколи Орла-Степняка (1922—1923), Українському театрі Володимира Демчишина (1924), Українському придніпрянському театрі (1925—1927), Новому українському театрі (1927), Українському театрі Й. Стадника (1927—1929), Українському театрі ім. І. Тобілевича під керівництвом В. Блавацького (1929—1934), у театрі «Заграва» (1934—1936), в Українському народному театрі ім. І. Котляревського (1938—1939).

Наприкінці 1930-х років вела клас художнього слова у Вищому музичному інституті ім. Лисенка у Львові.

1940 — актриса Львівського українського театру ім. Лесі Українки.

Під час німецької окупації 1941—1944 виступала в Українському театрі Львова.

1944—1973 — актриса Львівського українського драматичного театру ім. М. Заньковецької.

Володіла даром перевтілення в кожній ролі, могла бути ніжною і злою, ґротескною і трагедійною, відкритою, правдивою.[3]

РоліРедагувати

  • Анна, Предслава («Украдене щастя», «Сон князя Святослава» І. Франка)
  • Ольга («Три сестри» А. Чехова)
  • Маруся («Маруся Богуславка» М. Старицького)
  • Ліда («Платон Кречет» О. Корнійчука)
  • Оксана, пані Наталія Семенівна («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького)
  • Кручиніна («Без вини винні» О. Островського)
  • Любов («Любов Ярова» К. Треньова)
  • Матір («Вій, вітерець!» Я. Райніса)
  • Матір («Поступися місцем завтрашньому дню» В. Дельмар)
  • Софія («Безталанна» Карпенка-Карого)
  • Помикевичева («Човен хитається» Галана)
  • Леді Мільферд («Підступність і кохання» Шіллера).

Власні спогадиРедагувати

  • Повість про моє життя: (спогади артистки) / Леся Кривицька. — К. : Мистецтво, 1965. — 183 с.
  • Слово про Миколу Садовського[недоступне посилання з липень 2019]
  • На службі народного театру (1954)

ПриміткиРедагувати

  1. Личаківський некрополь — С. 139.
  2. Театральная энциклопедия. Гл. ред. П. А. Марков. Т. 3 — М.: Советская энциклопедия, Кетчер — Нежданова, 1964, 1086 стб. с илл., 7 л. илл.
  3. Кривицька Леся Сергіївна / А. Г. Бабенко // ЕСУesu.com.ua

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Веселка С. Заньківчани // Арт-поступ. 1999, 26 січня
  • Гринько О. Жіночість загадкового таланту // КіЖ. 1999, 2 жовтня
  • Митці України. К., 1992; Кирчів Р. Тернистий шлях актриси Лесі Кривицької. В кн.: Український альманах. Варшава, 1999;
  • Веселка С. Заньківчани. «Арт-поступ», 1999, 26 січня.

ПосиланняРедагувати