Відкрити головне меню

Операція «Перч» (англ. Operation Perch) — наступальна операція британських сил вторгнення, що висадилися в Нормандії в День Д. Метою операції, що проводилася в період з 7 по 14 червня 1944 року, визначалося завдання щодо оточення й знищення німецьких військ у французькому місті Кан. Це місто грало стратегічно важливу роль на першому етапі операції «Оверлорд», і за планом вторгнення союзників до Західної Європи, 3-тя британська піхотна дивізія мала опанувати його ще 6 червня. Проте, запеклий опір військ вермахту в поєднанні з нерішучістю, яку продемонструвало британське командування призвело операцію до зриву й змусило витратити час на концентрацію та зосередження сил для проведення операції «Перч».

Операція «Перч»
Operation Perch
Битва за Кан
Нормандська операція
TillyCromwell.jpg
Танк британської морської піхоти «Кромвель» біля Тії-сюр-Сель. Операція «Перч». 13 червня 1944
Координати: 49°04′ пн. ш. 0°39′ зх. д. / 49.067° пн. ш. 0.650° зх. д. / 49.067; -0.650
Дата: 7 — 14 червня 1944
Місце: Кан, Франція
Результат: крах британської операції
Сторони
Велика Британія Велика Британія Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
Велика Британія генерал Бернард Монтгомері
Велика Британія генерал Майлз Демпсі
Велика Британія лейтенант-генерал Джерард Бакнейл
Третій Рейх генерал танкових військ Лео Гайр фон Швепенбург
Третій Рейх СС-обергруппенфюрер Йозеф Дітріх
Військові сили
1 бронетанкова дивізія[1][2]
2 піхотні дивізії[3][4]
2 бронетанкові бригади[1][2][4]
3 танкові дивізії[3][5]
1 піхотна дивізія[3]
1 танковий батальйон важких танків[5]
Втрати
н/д н/д
Британські солдати 50-ї піхотної дивізії в селі Дує. Операція «Перч». 11 червня
Карта операції «Перч»
Підбитий німецький танк Panzer V «Пантера» на вулицях Ленжевр. Червень 1944
Британська колона броньованої техніки з танками «Кромвель» 7-ї бронетанкової дивізії рушить з плацдарму «Голд» після висадки. 1944

Зміст

ІсторіяРедагувати

ПередумовиРедагувати

Кан у планах союзниківРедагувати

Докладніше: Кан (Кальвадос)

Місто Кан, займало стратегічно вигідну позицію в смузі висадки морського десанту союзників, й граючи виняткову роль у системі транспортних комунікацій на нормандському узбережжі Франції, було по-суті, головною зв'язувальною ланкою між півостровом Котантен та Францією. Тому, за планом вторгнення, захоплення Кана визначалося на усіх рівнях командування, як найголовніше завдання для британців, тому що заволодіння цим містом відкривало шляхи для подальшого просування союзників у загальному напрямку на Париж.

На розташований на найсхіднішому фланзі всієї зони висадки союзних військ, на відстані 12 км від Кана плацдарм «Сорд» мала висаджуватися 3-тя британська піхотна дивізія[6][7], посилена 27-ю окремою танковою бригадою, 1-ю бригадою спеціальних операційфранцузькими командос) і додатковими силами, в тому числі підрозділами 79-ї бронетанкової бригади.

Дивізія майор-генерала Т.Ренні мала якомога швидше захопити Кан[8], а також взяти під свій контроль пануючі висоти навколо міста. Командир I корпусу британців лейтенант-генерал Дж. Крокер перед висадкою віддав чіткий наказ: місто має бути або захоплене до кінця 6 числа або ефективно блоковане, позбавивши німців можливості вирватися з нього[9].

Операція «Нептун»Редагувати

О 07:25 зранку 6 червня 1944 року I корпус лейтенант-генерала Д. Крокера висадив перший ешелон на плацдармі «Сорд». Однак, передові підрозділи 3-ї британської піхотної дивізії спочатку швидко почали просуватися з плацдарму «Сорд» на південь, опанували Ерманвіль, Уїстреам, Кольвіль-сюр-Мер, але зіткнувшись з опором 716-ї піхотної дивізії вермахту на опорних пунктах «Даймлер», «Гілман», «Морріс» та «Ровер», британці змушені були зупинитися. Грамотно та ефективно побудована система оборона німецьких військ на канському напрямку поступово звела нанівець увесь наступальний порив британської дивізії. Отже, незважаючи на загалом успішний початок вторгнення до Нормандії, відносно слабку організацію протидії з боку керівництва вермахту на Західному фронті, британсько-канадським військам так і не вдалося виконати завдання першого дня битви. Армія союзників зупинилася в кількох кілометрах від північної околиці Кана та зосередилася на поліпшенні свого положення й перегрупуванні сил.

Підготовка операції «Перч»Редагувати

За задумом командування 2-ї британської армії основною метою операції «Перч» визначалося оточення Кана, а потім оволодіння містом й зачищення від німців. I корпус мав широким маневром охопити місто з північно-східного напрямку, у той час, як XXX британський корпус[Прим. 1] мав обійти Кан з південно-західного напрямку. Проведенням такого охоплюючого маневру генерал М. Демпсі розраховував виманити основні сили вермахту зі своїх позицій та примусити їх розпорошити частини.

Перший ешелон I корпусу — 51-ша піхотна дивізія майор-генерала Д.Буллен-Сміта — мала наступати на південь поздовж річки Орн і потужним ударом з ходу прорвати оборонні позиції 21-ї танкової дивізії генерал-лейтенанта Е.Фойхтінгера та до кінця доби захопити місто Каньї, що знаходиться на відстані 10 км південно-східніше Кана. 50-та піхотна дивізія генерала Д. Грехема, яка була в першому ешелоні XXX британського корпусу відповідно, мала завдання наступати на південь зі свого плацдарму й, завдавши поразки підрозділам танкової дивізії «Лер» генерал-лейтенанта Ф. Баєрляйна, в подальшому захопити міста Тії-сюр-Сель і Байо. Після опанування цих міст у бій вводився другий ешелон армії — 7-ма бронетанкова дивізія, посилена 8-ю бронетанковою бригадою, що мали, розвиваючи успіх передових частин XXX корпусу, прорватися далі на південь і узяти Вілле-Бокаж, після чого розгорнути свій наступ на схід у напрямку Евресі.

1-ша повітряно-десантна дивізія майор-генерала Р.Аркарта, за задумом виконувала завдання авангарду 2-ї армії, її підрозділи планувалося висадити парашутним та посадочним способами, для того щоб британські десантники могли замкнути кільце оточення й не дати німцям можливості відступити з Кана на схід. Однак, у процесі затвердження рішення на проведення операції втрутився командувач повітряною компонентою сил вторгнення головний маршал повітряних сил Т. Лі-Меллорі, який заборонив висадку повітряного десанту через велику загрозу для транспортних літаків і планерів під час десантування.

БитваРедагувати

Наступ XXX корпусуРедагувати

Незважаючи на заборону застосування повітряного десанту, генерал Б.Монтгомері вирішив не змінювати первинний план операції та з ранку 7 червня розпочати наступ. Просування британських військ розпочалося в міру готовності до дії формувань і спочатку в цілому розвивалося у відповідно до плану. Командувач 2-ї армії генерал Демпсі сподівався, що в такому темпі він зможе своїми військами подолати річку Орн і вирватися на оперативний простір, де була більш танкодоступна місцевість, що дозволяло розвинути наступ. 7 червня підрозділи XXX корпусу звільнили Байо, перше французьке місто звільнене від нацистів з початку вторгнення. На лівому фланзі наступу корпусу британці наразилися на запеклий спротив німців на підступах до Тії-сюр-Сель.

Німецька танкова дивізія «Лер» чинила такий опір, що 50-ій британській дивізії, посиленої танками 7-ї бронетанкової бригади, довелося зупинитися. Німці вміло маневруючі на позиціям між річками Сель та Ор, не дозволяли противнику здійснити обхідний маневр та обійти їхню оборону з флангу. В ході бою танкісти 7-ї бригади знайшли пролом в оборонній системі німецької танкової дивізії й лейтенант-генерал Джерард Бакнейл вирішив провести глибокий обхід значно західніше річки Ор. Отже, було прийнято рішення, у взаємодії з американським V корпусом генерал-майора Л.Героу, що рвався на південь на Комон-л'Еванте, прорвати оборону 352-ї німецької дивізії генерал-лейтенанта Д.Крайсса й вирватися далі, обходячи головне угруповання вермахту поблизу Кана з півдня.

Наполегливе просування американських військ до Комон-л'Еванте утворило значний пролом в обороні вермахту на стику XXX британського та V американського корпусів. Незабаром його ширина сягала вже 12 км, отже союзне командування прийняло рішення, залишити на фронті оборони німецької танкової дивізії «Лер» перед Ла-Бель-Ерін одну тільки 50-ту піхотну дивізію, а 7-му бронетанкову бригаду відвести назад до Бюсеель. Тут провести концентрацію ударного угруповання й здійснити марш на південь, обходячи німецьку оборону, що проходила понад дорогою між Тії-сюр-Сель і Баллеруа, вийте значно східніше і з ходу взяти Вілле-Бокаж та висоту 213, яка панувала над навколишньою місцевістю.

Вночі 10 червня 7-ма бронетанкова дивізія, після посилення її 56-ю піхотною бригадою зі складу 50-ї дивізії, вийшла до передмість Тії-сюр-Сель, наступного ранку, здолавши опір німців, захопила центр селища.

Британці розраховували на те, що поява їхніх бронетанкових сил у тиловій смузі німецьких військ та ймовірність захоплення ними висот і важливих вузлових комунікацій примусить німців відступити із займаних рубежів, а це у свою чергу значно полегшить союзникам завдання щодо опанування Каном. Проте, німецьке керівництво чітко усвідомлювало загрозу, яка нависла над їхнім лівим флангом оборони, й вжило певних заходів стосовно недопущення захвату противником надзвичайно важливого в тактичному відношенні узвишшя поблизу Тії-сюр-Сель. На зустріч британським танковим формуванням вирушили передові підрозділи 101-го важкого танкового батальйону СС під командуванням СС-оберштурмфюрера М.Віттмана. Танкова рота, що нараховувала тільки 6 справних важких танків «Тигр», здійснивши п'ятиденний марш з Бове і 12 числа досягла району південніше висоти 213.

Зранку 12 червня 7-ма бронетанкова дивізія продовжила рух вперед. О 12:00 командир 22-ї бронетанкової бригади бригадир Гідне отримав наказ на здійснення глибокого маневру, де його бригада діяла в першому ешелоні наступаючих військ. За чотири години передові підрозділи бригади наблизилися Ліврі, останнє місце, де німці чинили опір. На північному фланзі частини діяв 8-й розвідувальний полк Королівських ірландських гусар, який наразився на німецьку засідку, в сутичці противник підбив декілька танків «Кромвель». Ввівши в бій другий ешелон командир бригади зачистив від ворога навколишні рубежі та продовжив рух вперед. На правому фланзі маршем висувалися підрозділи 11-го гусарського полку принца Альберта, їхньому просуванню практично ніхто не заважав; поблизу з Комон-л'Еванте вони з'єдналися з американськими військами 1-ї піхотної дивізії.

Докладніше: Бій у Віллер-Бокаж

О 05:30 13 червня британські бронетанкові частини знову розпочали рух і о 08:30 авангард 22-ї бронетанкової бригади вийшов на західну околицю Вілле-Бокаж. Один з підрозділів вирвався вперед і зайняв висоту 213, з якої забезпечувався контроль над усіма землями східніше Канського тракту.

О 09:00 передова група британських танків несподівано потрапила під обстріл 3-5 німецьких важких танків «Тигр» 2-ї роти 101-го важкого танкового батальйону СС, які знаходилися на замаскованих позиціях уздовж Старого Канського тракту. Німці, побоюючись виявлення, завдали удару по колоні британців, яка розтягнулася між висотою і Вілле-Бокаж. В результаті раптової атаки їм вдалося відразу підбити кілька британських танків і відрізати частину британського авангарду, що закріпився на висоті 213. Не гаючи часу, танки німців почали розстрілювати бронетранспортери, котрі стояли уздовж дороги. Британським артилеристам вдалося розгорнути одну з двох 6-фунтових протитанкових гармат і підбити атакуючий з півночі «Тигр», від вогню німецьких танків стався вибух боєприпасів, що знаходилися в одному з транспортерів, який знищив гармату. Менш ніж за 15 хвилин «есесівці» знищили або уразили 13-14 танків, дві протитанкові гармати й близько 13-15 одиниць техніки. Багато з них особисто знищив екіпаж «Тигра» СС-оберштурмфюрера М.Віттмана.

Піхотний батальйон 22-ої бригади почав поспіхом займати позиції на підходах до Вілле-Бокаж; підрозділи, що вирвалися вперед, виявилися блокованими на висоті 213 і перейшли до кругової оборони. Але, можливості вирватися з оточення в них не було, німці зосереджували все більше сил навколо висоти. Врешті-решт обложений підрозділ, що не мав ні важкої техніки, ні артилерії, ні боєприпасів, змушений був здатися в полон.

Незабаром до поля бою підійшли танки німецької навчальної дивізії, й спробували заблокувати виходи з північного й західного напрямку з Вілле-Бокаж. Британська артилерія вогнем впритул знищила декілька з німецьких танків. Тим часом танки 101-го важкого батальйону вжили спробу прорватися в центр селища і потрапили під вогонь протитанкових гармат противника. Протягом 13 червня по всьому периметру і в самому населеному пункті точився запеклий вуличний бій, який вівся буквально через стінки домів. Артилерія вела вогонь прямим наведенням по танках та позиціях піхоти, що окопалася під руїнами Вілле-Бокаж. Нарешті, оцінивши обстановку. командування британської 7-ї дивізії прийняло рішення відвести війська з Вілле-Бокаж, так як утримувати його без контролю висоти 213 не мало сенсу, а дороги, що проходять поруч, контролювалися основними силами дивізії в Амає-сюр-Сель.

О 20:00 під прикриттям вогню артилерії почалося відведення військ, яке було проведено в основному без значних втрат.

Наступ I корпусуРедагувати

Доки XXX вів бої за здобуття Тії-сюр-Сель, початок наступальної операції для військ I корпусу через погані погодні умови вимушено перенесли на 12 число. Штормова погода поблизу нормандського узбережжя вплинула на те, що розвантаження на плацдарм особового складу й техніки 51-ї дивізії та 4-ї бронетанкової бригади відбувалося доволі повільно, з порушенням графіку. 10 червня німецька піхота за підтримки танків здійснила декілька контратак на британських десантників 6-ї парашутної дивізії, які утримували важливі плацдарми на річці Орн. І хоча спроби німців були відбиті, зокрема за допомоги вогню кораблів союзного флоту, це вплинуло на готовність британського командування розпочати наступ з північного напрямку в обхід Кана.

Отже, в міру накопичення більших сил, британці поступово просувалися вперед, велися бої за Бревіль, Ранвіль, Туффревіль з перемінним успіхом. Опівдні 11 червня канадський стрілецький ЇЇ величності Королеви полк у взаємодії з 1-м гусарським механізованим полком атакували Ле-Меній-Патрі, намагаючись у такій спосіб посприяти наступу 69-ї бригади 50-ї піхотної дивізії, однак німецькі війська чинили затятий опір, бої набували все більшого розпачу й британцям довелося призупинити наступ. 12 числа війська вермахту провели контратаку з району Бревіля, намагаючись збити позиції противника на мостах через Орн. Бойові дії мали жорстокий характер, обидві сторони зазнали важких втрат, але німцям довелося відступити. Нарешті 12-й батальйон парашутного полку ціною втрат 141 десантника з 160, що брали участь у бою, здобули Бревіль і закріпилися на захоплених рубежах та позиціях.

Просування вперед 51-ї дивізії наразилось на добре підготовлену оборону 21-ї танкової дивізії вермахту й усі спроби прорватися були марними; наступ на схід від Кана був відкладений до 13 числа.

Продовження операціїРедагувати

Зранку 14 червня генерал Б.Монтгомері скасував свій план операції щодо охоплення з двох сторін міста Кан, через відсутність прогресу у виконанні його задуму й недостатньої кількості сил та засобів для продовження наступальних дій на обох флангах. XXX корпус отримав завдання продовжувати в міру можливостей просування вперед, водночас у смузі наступу I корпусу 51-ша дивізія перейшла до оборони й закріпилася на захоплених рубежах. 50-та піхотна дивізія, що наступала на південному напрямку, наполегливо продовжувала вести активні бойові дії, зв'язуючи ними головні сили військ вермахту, що тримали оборону південніше Кана.

14 червня силами двох бригад за підтримки артилерії та авіації з'єднання повторно розпочало наступ, намагаючись прорватися до Ла Сенод'єр, Ла Бель Еріне, Ленжевр і Верр'єр. Бої носили запеклий характер, британцям з великими труднощами та втратами вдалося увірватися до Верр'єра. До 13:30 піхотинці 9-го батальйону захопили Ленжевр, але в танковому бою, що спалахнув між німецькими «Пантерами» і британськими «Шерман Файрфлай», посиленими протитанковими гарматами. Бій точився до опівночі, доки англійцям не вдалося закріпитися на рубежах, що захопили. Бригади 50-ї дивізії знищили за один день 9 німецьких танків, але втратили 353 чоловіки.

До кінця 14 червня загальна обстановка стабілізувалася, британським військам не вдалося досягти визначеної мети операції. Німецькій танковій дивізії «Лер» за допомогою 1-ї роти важкого танкового батальйону СС практично вдалося міцним утриманням своїх позицій не допустити глибокого охоплення британцями Кана і виходу їхніх моторизованих підрозділів у глибокий тил позаду оборонних рубежів вермахту. Бої ще точилися до кінця доби з перемінним успіхом, але в цілому сторони припинили активні дії та перейшли до оборони.

НаслідкиРедагувати

Після невдалого завершення операції «Перч» генерал Демпсі відмітив, що врешті британці втратили шанс знаскоку захопити Кан, або розширити фронт плацдарму XXX корпусу. Тепер командуванню союзників довелося готувати ретельно сплановану та прискіпливо підготовлену операцію з опанування цього нормандського міста з урахуванням тих сил, що нацисти зосередили поблизу Кана. Водночас, завзятий та впертий наступ британської 2-ї армії на східному фланзі зони вторгнення сприяв тому, що генералу Е.Роммелю довелося зосередити проти армії Б.Монтгомері практично всі свої танкові дивізії. Це однозначно викликало те, що у центрі та на правому фланзі союзного плацдарму, німці мали невелику кількість танків і відповідно не мали спроможностей для проведення потужної контратаки проти американських військ.

ЛітератураРедагувати

  • Forty, George (2004). Villers Bocage. Battle Zone Normandy. Sutton Publishing. ISBN 0-7509-3012-8.
  • Marie, Henri (2004) [1993]. Villers-Bocage: Normandy 1944. Bayeux: Editions Heimdal; Bilingual edition. ISBN 978-2-84048-173-7.
  • Meyer, Hubert (2005) [1994]. The 12th SS: The History of the Hitler Youth Panzer Division: Volume I. Mechanicsburg: Stackpole Books. ISBN 978-0-8117-3198-0.
  • Reynolds, Michael (2001). Steel Inferno: I SS Panzer Corps in Normandy. Da Capo Press Inc. ISBN 1-885119-44-5.
  • Taylor, Daniel (1999). Villers-Bocage Through the Lens. Old Harlow: Battle of Britain International. ISBN 1-870067-07-X. OCLC 43719285.
  • Trew, Simon; Badsey, Stephen (2004). Battle for Caen. Battle Zone Normandy. Stroud: Sutton Publishing. ISBN 0-7509-3010-1. OCLC 56759608.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

Виноски
  1. До складу XXX корпусу входили 7-ма бронетанкова дивізія, 49-та Вест-Рідінгська і 50-та Нортумбріанська піхотні дивізії та 8-ма бронетанкова бригада.
Примітки
  1. а б Taylor, Daniel (1999). Villers-Bocage Through the Lens. Old Harlow: Battle of Britain International. ISBN 1-870067-07-X. OCLC 43719285.
  2. а б Buckley, John (2006) [2004]. British Armour in the Normandy Campaign 1944. Taylor & Francis. ISBN 0-415-40773-7. OCLC 154699922.
  3. а б в Forty, George (2004). Villers Bocage. Battle Zone Normandy. Sutton Publishing. ISBN 0-7509-3012-8.
  4. а б Ellis, Major L.F.; with Allen R.N., Captain G.R.G. Allen; Warhurst, Lieutenant-Colonel A.E. & Robb, Air Chief-Marshal Sir James (2004) [1st. pub. HMSO, 1962]. Butler, J.R.M. ed. Victory in the West, Volume I: The Battle of Normandy. History of the Second World War United Kingdom Military Series. Uckfield, East Sussex: Naval & Military Press Ltd. ISBN 1-84574-058-0. OCLC 276814706.
  5. а б Reynolds, Michael (2001). Steel Inferno: I SS Panzer Corps in Normandy. Da Capo Press Inc. ISBN 1-885119-44-5.
  6. Williams, Andrew (2004). D-Day to Berlin. p. 24, London: Hodder. ISBN 0-340-83397-1. OCLC 60416729.
  7. Wilmot, Chester (1997) [1952]. The Struggle For Europe. Ware, p. 273, Hertfordshire: Wordsworth Editions Ltd. ISBN 1-85326-677-9. OCLC 39697844.
  8. Ford, Ken (2004). Sword Beach. Battle Zone Normandy. p. 17, Sutton Publishing. ISBN 0-7509-3019-5.
  9. Wilmot, Chester (1997) [1952]. The Struggle For Europe. Ware, p. 274, Hertfordshire: Wordsworth Editions Ltd. ISBN 1-85326-677-9. OCLC 39697844.