Олена Мекленбург-Шверінська

Олена Луїза Єлизавета Мекленбург-Шверінська (нім. Helene Luise Elisabeth zu Mecklenburg-Schwerin; 24 січня 1814 — 17 травня 1858) — принцеса та герцогиня Мекленбург-Шверінська, донька спадкоємного принца Мекленбург-Шверіна Фрідріха Людвіга та принцеси Саксен-Веймар-Ейзенахської Кароліни Луїзи, дружина кронпринца Франції Фердинанда Філіпа Орлеанського.

Олена Мекленбург-Шверінська
нім. Helene zu Mecklenburg(-Schwerin)
Portrait of Helene of Mecklenburg-Schwerin.jpg
Портрет Олени Мекленбург-Шверінської пензля Н. М. Моріо за портретом Ф. К. Вінтерхальтера
Ім'я при народженні Олена Луїза Єлизавета
Народилася 24 січня 1814(1814-01-24)
Людвіґслуст, Людвігслюст-Пархім, Мекленбург-Передня Померанія, Німеччина
Померла 17 травня 1858(1858-05-17) (44 роки)
Річмонд-на-Темзі, Великий Лондон, Англія, Сполучене Королівство
·грип
Поховання королівська усипальня в Дре
Країна Німеччина
Діяльність аристократ
Титул герцогиня Орлеанська
Конфесія лютеранство
Рід Мекленбурги
Батько Фрідріх Людвіг Мекленбург-Шверінський
Мати Кароліна Луїза Саксен-Веймар-Ейзенахська
Брати, сестри  • Пауль Фрідріх Мекленбург-Шверінськийd і Марія Луїза Мекленбург-Шверінська
У шлюбі з Фердинанд Філіп Орлеанський
Діти Луї-Філіп, Робер
Нагороди Орден Зіркового хреста
Орден королеви Марії Луїзи
Герб

Герб герцогів Орлеанських

БіографіяРедагувати

Олена народилася 24 січня 1814 року в палаці Людвігслюст. Вона була другою дитиною та єдиною донькою в родині спадкоємного принца Мекленбург-Шверіна Фрідріха Людвіга та його другої дружини Кароліни Луїзи Саксен-Веймар-Ейзенахської. Мала рідного старшого брата Альберта та єдинокровних брата Пауля Фрідріха та сестру Марію Луїзу від першого шлюбу батька. Країною правив їхній дід Фрідріх Франц I. Мешкала родина в Людвігслюсті.

Матір померла, коли Олені було 2 роки, так і не видужавши після народження її молодшого брата Магнуса.[1] Батько, аби дати дітям матір та виконуючи прохання померлої дружини, оженився незабаром із її кузиною Августою Гессен-Гомбурзькою. Вона була старшою за нього та стала дітям турботливою мачухою. Батько пішов з життя восени 1819 року, залишивши дітей на її догляд. Із Оленою в Августи склалися особливо теплі відносини.

Принцеса з дитинства вивчала французьку мову та літературу.[2]

Взимку 1837 року пішов з життя Фрідріх Франц I, і брат Олени, Пауль Фрідріх, став наступним герцогом Мекленбург-Шверіна.

 
Портрет Олени з чоловіком та синами пензля Франсуа Ґреньє де Сен-Мартена

За кілька місяців до Мекленбург-Шверіна прибув повноважний посланець із Франції, герцог Віктор де Брольї, зі шлюбною пропозицією до принцеси Олени від спадкоємця французького престолу Фердинанда Філіпа Орлеанського. 23-річна Олена не вважалася красунею, проте її змальовували як дуже амбітну дівчину. Клемент фон Меттерніх давав їй характеристику «маленька, але з хорошої родини».[3] Вона прийняла пропозицію Фердинанда Філіпа через супротив родини, оскільки прагла стати королевою. Наречений, старший від неї на чотири роки, був сином правлячого короля Франції Луї-Філіппа I і мав у майбутньому успадкувати трон. Перед цим йому відмовили кілька європейських принцес через низький престиж Орлеанського дому. До Франції Олену супроводжувала тільки її мачуха.

Оскільки принцеса бажала зберегти лютеранське віросповідання, укладаючи шлюб з католиком, архієпископ Паризький заборонив вінчання у Соборі Паризької Богоматері. Цивільна церемонія пройшла в галереї Генріха II у Фонтенбло 30 травня, вінчання за католицьким звичаєм провів єпископ Мо у каплиці Генріха IV, за лютеранським —пастор Кювьє у салоні Луї-Філіпа. При безлічі гостей була помітна відсутність послів іноземних держав, за винятком представників Пруссії, Бельгії та Мекленбурга.

Шлюб виявився щасливим, Олена розділяла ліберальні погляди свого чоловіка та його популярність. Як і він, протегувала діячам мистецтва і літератури. Сама полюбляла малювати. Також привезла до Франції звичай прикрашати ялинку на Різдво. Як і її свекруха, полюбляла отримувати та писати листи, мала щоденники, куди записувала думки.[4]

Подружжя мало двох дітей:

Фердинанд Філіп трагічно загинув влітку 1842, після п'яти років шлюбу, так і не вступивши на престол.

 
Портрет герцогині Орлеанської пензля Генріха Поммеренке, близько 1850

Із початком революції 1848 року Луї-Філіпп I 24 лютого зрікся престолу на користь малолітнього онука Луї-Філіпа при регентстві Олени Мекленбург-Шверінської та виїхав за кордон. Герцогиня з дітьми та герцогом Немурським відразу прибула до Бурбонського палацу, де відбувалося засідання палати депутатів. Орлеаністська більшість зустріла їх стоячи та була готова проголосити графа Паризького королем, але під тиском натовпу, який заполонив палац, коливалася; почалися дебати. Новий натовп озброєного люду вимагав створення республіки, яка і була в той же день проголошена в Ратуші. Герцогиня під час евакуації з палацу була розділена із дітьми. Її вивезли до замку Ліньї за межами столиці, молодший син потрапив до паризького пекаря. Поєднавшись через три дні, Олена з дітьми виїхала до Німеччини й оселилася у великому герцогстві Саксен-Веймар-Ейзенахському, де правив її дядько Карл Фрідріх. В еміграції продовжувала захищати права сина на престол. Листувалася зі свекрами, принцами, колишніми міністрами, в такий спосіб отримуючи останні новини та огляди подій.[4]

У 1851 році стала почесною громадянкою Айзенаха.[5] Була дуже популярною серед місцевого населення. У співпраці із Бернхардом фон Арнсвальдом проводила кампанію за відновлення Вартбурзького замку, допомагала льняним ткачам в Тюрингії.

Відносини із королем у вигнанні Луї-Філіпом, який виїхав із сім'єю до Великої Британії, у герцогині були зіпсованими. Вони примирилися лише навесні 1850 року, після чого Олена, яка мала матеріальні труднощі, почала регулярно навідувати із синами Орлеанську родину в Лондоні.

Із приходом до влади Луї Наполеона Бонапарта все більше прихильників Орлеанського дому прагло примирити їх із Бурбонами. Герцогиня категорично відхиляла такі спроби і відмовлялася визнавати герцога Бордо королем Франції. Луї-Філіпп I пішов з життя наприкінці літа 1850 року. Для орлеаністів старший син Олени став законним королем Франції, втім мало хто вірив у реальну можливість його приходу до влади.

У липні 1857 року герцогиня із дітьми переїхали до Лондону аби бути ближчими до їхньої бабусі Марії-Амелії. Вони орендували заміський будинок у Річмонді в годині їзди від Клермону, де мешкала королева-вдова.

У травні 1858 року її молодший син захворів на грип. Доглядаючи його, Олена заразилася сама і померла 17 травня. Її поховали в каплиці Святого Карла Борромео у Вейбриджі. У 1876 році її тіло, разом із кількома іншими померлими членами Орлеанського дому, було перепоховане у королівській усипальні в Дре.[6][7] Гробниця герцогині розміщена поруч чоловікової в окремій спеціально збудованій каплиці, оскільки вона була лютеранкою.

НагородиРедагувати

ТитулиРедагувати

ГенеалогіяРедагувати

Людвіг Мекленбург-Шверінський
 
 
Шарлотта Саксен-Кобург-Заальфельдська
 
 
Йоганн Август Саксен-Гота-Альтенбурзький
 
 
Луїза Рьойсс цу Шляйц
 
Ернст Август II
 
 
Анна Амалія Брауншвейг-Вольфенбюттельська
 
 
Людвіг IX
 
 
Кароліна Пфальц-Цвайбрюкенська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх Франц I
 
 
 
 
 
 
Луїза Саксен-Гота-Альтенбурзька
 
 
 
 
 
 
Карл Август
 
 
 
 
 
 
Луїза Гессен-Дармштадтська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх Людвіг Мекленбург-Шверінський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Кароліна Луїза Саксен-Веймар-Ейзенахська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Олена
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПриміткиРедагувати

  1. Помер невдовзі після матері у віці 1 року.
  2. Helene, Prinzessin von Mecklenburg, verwittwete Herzogin von Orleans. In: Illustrirte Zeitung № 1, 1. Juli 1843, J. J. Weber, Leipzig 1843, стор. 2–4 [1] (нім.)
  3. Guy Antonetti, Op. cit., стор. 782
  4. а б Archives de la maison de France (Branche Orléans). AP/300(III)/1-AP/300(III)/1052 [2] (фр.)
  5. Die Ehrenbürger der Wartburgstadt In: Mitteldeutsche Allgemeine, Lokalseite Eisenach, № 20 від 25 січня 1994, — стор. 20
  6. Орлеанський мавзолей [3] (англ.)
  7. Королівська усипальня в Дре [4] (англ.)

ЛітератураРедагувати

  • Helene, Prinzessin von Mecklenburg, verwittwete Herzogin von Orleans. In: Illustrirte Zeitung. Nr. 1, 1. Juli 1843, J. J. Weber, Leipzig 1843, стор. 2–4
  • Gotthilf Heinrich von Schubert: Erinnerungen aus dem Leben ihrer königlichen Hoheit Helene Louise. München 1859
  • D'Harcourt geb. Gräfin Saint-Aulaire: Die Herzogin von Orleans, Helene von Mecklenburg-Schwerin. Ein Lebensbild. Berlin 1859.
  • Alexander Wittich: Helene Louise Elisabeth Herzogin von Orleans zu Eisenach, mit Erinnerungen aus ihrem Jugendleben. Jena 1860.
  • Hélène de Mecklembourg-Schwerin. Madame la duchesse d'Orléans. Michel Lévy, Paris 1859.
  • Ludwig Brunier: Eine mecklenburgische Fürstentochter: (Helena, Herzogin von Orléans), 1872
  • Georges Poisson: Les Orléans, une famille en quête d'un trône. Perrin, Paris 1999, ISBN 2-262-01583-X.
  • Jean-Charles Volkmann: Généalogie des rois et des princes. Gisserot, Paris 1998.

ПосиланняРедагувати