Велике герцогство Мекленбург-Шверін
Велике герцогство Мекленбург-Шверінське (нім. Großherzogtum Mecklenburg-Schwerin) — адміністративно-територіальне утворення, велике герцогство у складі Німецького, Північнонімецького союзів та Німецької імперії, що існувала з 1815 до 1918 року.
| Großherzogtum Mecklenburg-Schwerin Велике герцогство Мекленбург-Шверін | |||||
| |||||
| |||||
.svg) | |||||
| Столиця | Шверін | ||||
| Форма правління | Конституційна монархія | ||||
| Великий герцог | |||||
| - 1815–1837 | Фрідріх Франц I | ||||
| - 1837–1842 | Пауль Фрідріх | ||||
| - 1842–1883 | Фрідріх Франц II | ||||
| - 1842–1883 | Фрідріх Франц III | ||||
| - 1842–1883 | Фрідріх Франц IV | ||||
| Історія | |||||
| - Засновано | 14 червня 1815 | ||||
| - Віденський конгрес | 14 червня 1815 | ||||
| - Листопадова революція | 14 листопада 1918 | ||||
| - Ліквідовано | 14 листопада 1918 | ||||
| Площа | |||||
| - 1910 | 13 127 км2 | ||||
| Населення | |||||
| - 1910 | 639 958 осіб | ||||
| Густота | 48,8 осіб/км² | ||||
| |||||
Титулярним Великим князем Мекленбургу-Шверінгу з 2001 року є Юрій Борвін Мекленбурзький.
Географія ред.
Велике герцогство Мекленбург-Шверін на півночі обмежувалося Балтійським морем, а на північному сході прусською провінцією Померанія, де кордони проходили поздовж Західної її частини (колишньої Шведської Померанії) по берегах річок Рекніц, Пеене та озера Куммеровер-Зе. На півдні герцогство межувало з провінцією Пруссії Бранденбург (з ексклавами Россов та Шонберг). На південному заході Мекленбург-Шверін мало кордони з Королівством Ганновер, а після входження герцогства Гольштейн до складу прусської провінції Шлезвіг-Гольштейн, стало межувати з нею.
Історія ред.
На Віденському конгресі 1815 року обидва мекленбурзькі герцогства (Мекленбург-Шверін та Мекленбург-Стреліц) були проголошені великими герцогствами у складі Німецького союзу, а до їхніх володарів мали тепер звертатися як до Королівських Високостей. Зазвичай до титулу «великий герцог Мекленбурзький» додавалися також титули «князь вендів, Шверіна і Ратцебурга, граф Шверіна, землі Ростока і господар Штаргарда».
У 1820 році в обох частинах Мекленбургу нарешті було скасоване кріпацтво. Але, крім особистої свободи, селяни не отримали нічого. Земля зосталася в руках поміщиків — юнкерів, які тепер були звільнені від усіх соціальних зобов'язань перед колишніми підданими. Чимало колишніх кріпаків зрештою емігрували — зокрема до американського Вісконсину.
У 1837 році Фрідріха Франца I не стало. Мекленбург-шверінський престол успадкував його онук Пауль Фрідріх. Новий володар захопився реформами, впорядкуванням права, будівництвом шляхів, зокрема і проектуванням першої в Північній Німеччині залізниці. Столицю герцогства Пауль Фрідріх повернув із Людвіґслуста до Шверіна, де розпочалося будівництво нового палацу та театру. Невдовзі, однак, у місті виникла пожежа, в гасінні якої взяв участь і сам герцог. Під час боротьби з вогнем від застудився і за декілька днів помер.
Корона перейшла до 19-річного сина померлого — Фрідріха Франца ІІ. Від продовжив транспортні та будівельні проекти батька. Перша гілка залізниці Берлін — Гамбург, що проходила територією Мекленбург-Шверіна, була введена в експлуатацію у грудні 1846 року.
«Весна народів» сприяла появі власного революційного руху в Мекленбурзі. Восени 1848 року в державі з'явився перший демократично обраний ландтаг. 10 жовтня 1849 року, одними з останніх в революційній Німеччині депутати Мекленбург-Шверінського ландтагу ухвалили нову конституцію.
У 1867 році Велике герцогство приєдналося до Північнонімецького союзу, а у 1871 році — до Німецької імперії.
Після самогубства у 1918 році Адольфа Фрідріха VI, останнього великого герцога з дому Мекленбург-Штреліц, регентом герцогства став великий герцог Мекленбургу-Шверіна Фрідріх Франц IV, але перемовини про престолонаслідування та подальшу долю династії вже незабаром втратили сенс. Листопадова революція призвела до падіння у Мекленбурзі монархії. Фрідріх Франц IV зрікся і шверінського престолу і штреліцького регентства.