Олег Князенко
Олег Князенко (при народженні — Коломієць Олег Родіонович; нар. 6 вересня 1950, с. Велика Каратуль, Переяслав-Хмельницький район, Київська область, Українська РСР, СРСР) — український поет, краєзнавець, шевченкознавець, перекладач з іспанської та болгарської мов, музейний та культурний діяч, член Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, член Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, член Національної спілки письменників України (1990), почесний громадянин Переяслава[1].
| Олег Князенко | ||||
|---|---|---|---|---|
| Коломієць Олег Родіонович | ||||
| Народився |
6 вересня 1950 (73 роки) с. Велика Каратуль, Переяслав-Хмельницький район, Київська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Громадянство |
 Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | поет, перекладач, краєзнавець, шевченкознавець | |||
| Alma mater | Філологічний факультет Київського державного університету ім. Шевченка (1973) | |||
| Мова творів | українська | |||
| Членство | Національна спілка письменників України | |||
|
| ||||
Життєпис ред.
Народився і перші 10 років мешкав у селі Велика Каратуль Переяслав-Хмельницького району. Батьки були педагогами, працювали в школі. Згодом навчався у школах Переяслав-Хмельницького і Ташані. У 1973 році закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Шевченка, після чого 3 роки працював у Києві учителем. У 1976 повернувся до Переяслав-Хмельницького, де до 2010 працював у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав». Від 2000 — старший науковий співробітник. Сферою досліджень стали події XVII століття та Шевченківський період. Досліджувати не лише самого Тараса Шевченка, а і його добу, епоху, його сучасників.
Веде започатковану на початку 2000-х Андрієм та Ольгою Будугаями літературну студію «Дитинець».
Творчість ред.
Як поет дебютував у альманасі «Вітрила» (Київ, 1973). У 1989 вийшла окремим друком збірка інтимної та філософської лірики «Кросно» (Київ, 1989), яку підредагував і видав у київському видавництві старший брат Володимир. Згодом видав у Переяславі збірки: «Вогонь Леля» (2001 р.), «Переяславна», «Прапор Переяславського Полку», «Трубежеві оркестри» (2005—2006 рр.; усі — Переяслав-Хмельницький), Любограй" (2010), «Календарій для Незабудки» (том І, 2012). Підготував до друку літературно-меморіальне видання «Олег Іващенко. Вибір» (Київ, 2009). Автор публікацій з питань шевченкознавства, історії літератури Переяславщини, стародавніх родоводів Лівобережжя.
Псевдонім ред.
Псевдонім — «Князенко», з'явився завдяки поету-постшістдесятнику Станіславу Вишенському, який був старшим на 6 років за Олега і мав на нього великий вплив.
|
…коли я закінчував школу, він подарував фото з таким написом: «Любому хлоні (хлопчикові — авт.) Княженкові Олегу від Стасіка». Чому «Князенко»? Бо ж молодий місяць — князенко, пам'ятаєте з пісні? А у вересні якраз і з'являється новий місяць. Я згодом і взяв це за псевдонім. | 
|
Родина ред.
- Старший брат — Володимир Коломієць (1935—2017), поет, лауреат Шевченківської премії 1993 року.
- Племінниця — Коломієць Лада Володимирівна (нар. 1967), перекладознавиця, перекладачка, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка.
Нагороди ред.
- Почесний громадянин Переяслава (2011).
- Премія імені Михайла Сікорського (2020)[1].
Примітки ред.
- ↑ а б Засідання Президії НСКУ (вручення відзнак, рішення про лауреатів премій) | Національна спілка краєзнавців України (укр.). 2 жовтня 2020. Процитовано 25 лютого 2023.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка)
Джерела ред.
- М. П. Корпанюк. Князенко Олег // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6814-2.
- «Я більше забув, ніж дехто знає”, – так казав мій дід, так назву свої мемуари». Олегу Князенку – 70. Переяславська міська рада. 07.09.2020.
- Невідомий вірш поета-школяра. Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр». 10.06.2021.