Олег Іванович (? — 5 липня 1402) — великий князь рязанський (13491402). Був сином рязанського князя Івана Івановича Коротопола. Олег Іванович, чия діяльність відбита у літописах з 1353 р., був одним з найвизначніших рязанських князів, який намагався зберегти Рязанську землю в умовах постійного тиску зі сторони Орди та Москви, вести власну політику, поширюючи свій вплив на частину верховських князівств та використовуючи суперечності між Литвою, Москвою та Тверю.

Олег Іванович
Олег Иванович Рязанский - реконструкция Т.С. Балуевой, Е.В.Веселовской.jpg
 
Народження: 14 століття
Рязань, Росія
Смерть: 1402[1]
Рязань, Росія
Поховання: Solotcha Nativity of the Theotokos Monasteryd
Рід: Рюриковичі
Батько: Іван Олександрович (князь рязанський)[1]
Шлюб: Yefrosinya / Yevpraksiyad
Діти: Федір Олегович, Rodoslav Olgovich of Ryazand, Anastasia of Ryazand, Agrippina of Ryazand і Q112624832?

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Проводив активну політику відносно Золотої Орди, Литви і Москви, підпорядкував своїй владі удільні рязанські князівства. У 1365 разом із залежними від нього князями муромським, пронським і козельським розгромив військо хана Тагая, яке вторгнулося в рязанську землю. Стосунки Рязані з Москвою неодноразово мінялися від союзних до ворожих. У 1370 рязанська рать допомогла Москві відбити вторгнення литовського князя Ольгерда. Проте вже у 1371 році московський воєвода Дмитро Боброк-Волинський розбив Олега Івановича під Переяславлем-Рязанським. У 1378 московські та рязанські війська розгромили на річці Вожі татарське військо Бегича. Після Куликовської битви 1380 року, в якій Олег Іванович не взяв участі, стосунки Рязані з Москвою загострилися. У 1382 московські війська розорили Рязанську землю, в 1385 рязанці нанесли ряд поразок московитам.

1386 року в результаті дипломатичної місії Сергія Радонежського між Москвою і Рязанню було підписано угоду, що поклала кінець усобицям між цими князівствами. У 1396 році без підтримки Москви воював з Литвою і облягав Любутськ (під Калугою). У 1398 році переконаний св. Кипріаном, митрополитом київським, зробив грошове пожертвування на користь царгородським греків. 1400 року «в караулех біля Копор у Дону» побив безліч татар, захопивши і їх ватажка, царевича Мамат-Салтана. Наступного року разом з своїм зятем, князем Юрієм Святославичем Смоленським, здобув захоплений литовцями Смоленськ завдяки чому Юрій Святославич повернувся на смоленський княжий престол. Засмучений полоном сина свого Родослава що потрапив у руки литовцям в бою під Любутськом, помер у Рязані 5 липня 1402 р.

Сім'я і дітиРедагувати

Дружину звали Євфросинія (?—5 грудня 1405). Походження її невідоме.
Діти:

ПриміткиРедагувати

Література і джерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати