Оксман Юліан Григорович

Юліан Григорович Оксман (17 січня (29 січня) 1895(18950129), м. Вознесенськ, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія — 15 вересня 1970, м. Москва) — радянський літературознавець, історик літератури та журналістики Росії та Південної України XIX століття. Брат археолога та історика літератури Е. Г. Оксмана.

Оксман Юліан Григорович
Псевдо	А.А. Осокин і Ю. Григорьев
Народився	17 (29) січня 1895, 30 грудня 1894 (11 січня 1895) або 11 січня 1895(1895-01-11) Вознесенськ, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	15 вересня 1970(1970-09-15) (75 років) Москва, СРСР
Поховання	Востряковський цвинтар
Громадянство	СРСР
Діяльність	літературознавець, історик, сценарист
Галузь	літературознавство
Alma mater	Санкт-Петербурзький університет
Науковий ступінь	доктор філологічних наук
Знання мов	російська
Заклад	Новоросійський університет, Одеський інститут народної освіти, Інститут російської літератури, Саратовський університет, Інститут світової літератури ім. М.Горького
Членство	СП СРСР
Звання	професор

Походження та освіта

Народився 12 січня 1895 року у Вознесенську в родині аптекаря.

Після закінчення в 1912 році гімназії з срібною медаллю юнак поїхав до Німеччини, де навчався спочатку у Гейдельбергському, а потім у Боннському університетах, в яких спеціалізувався на вивченні джерелознавства, текстології, історії.

У 1913 році повернувся до Росії та вступив на слов'яно-російське відділення історико-філологічного ф-ту С.-Петербурзького університету, а також одночасно відвідував лекції на історичному відділенні, де спеціалізувався на вивченні російської літератури XVIII–XIX століть. Студентом почав публікувати літературні праці, перші з яких побачили світ у 1915 році. По закінченню університету із спеціальністю педагога історії російської літератури та архівознавства 20 травня 1917 року рішенням Ради історико-філологічного факультету залишений при кафедрі історії російської літератури для підготовки до професорського звання.

Паралельно з навчанням у 1917–1918 роках почав працювати помічником начальника архіву Міністерства освіти (народного комісаріату освіти). Після лютневої революції 1917 року брав участь у підготовці та проведенні реформи архівної справи. В 1918–1919 роках завідував сектором цензури та друку Центрархіву РФСР. Одночасно з цим займався громадською діяльністю, був членом Петроградської ради робітничих, селянських та солдатських депутатів.

«Одеський період» життя

Від лютого 1920 року до вересня 1923 року мешкав та працював в Одесі. Як член одеського губревкому (1920—1922 рр.), очолив губернське архівне управління та роботу по створенню губернського історичного архіву. Результатом цієї діяльності стало проведення перевірки та впорядкування архіву Управління Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора, архіву Управління Одеського навчального округу і Одеського міського самоуправління, Канцелярії Одеського градоначальника Запорізької Січі, зареєстровано п'ятдесят сім одеських архівів і прийнято на збереження сім приватних архівів та багато іншого. Важливим аспектом діяльності в «одеський період» життя, стала педагогічна робота, що була пов'язана з чотирма вищими навчальними закладами. Працював приват-доцентом Новоросійського університету (лютий-травень 1920 р.) та Одеського гуманітарно-суспільного інституту (1920—1921 рр.), професором Одеського інституту народної освіти (1920–1923 рр.) та Одеського археологічного інституту (ОАІ) (1921—1922 рр.). Особливо треба відмітити його адміністративну діяльність у двох останніх закладах, де у першому молодий вчений обіймав посаду завідувача музейно-архівно-бібліотечного відділу факультету політичної освіти (вересень 1923), а у другому — ректора (травень 1921 — вересень 1922 рр.). Серед лекційних курсів, що викладав у цей час були загальні курси — історія російської літератури, історіографія російської літератури, архівознавство, а також спеціальні курси — цензура і преса XIX століття, історія російської літератури XIX століття семінар по історії революційного руху та «Пушкінський» семінар.

«Ленінградський період» життя

На початку вересня 1923 року повернувся до Петрограду, де продовжив кар'єру: був управляючим Третім відділенням Юридичної секції Петроградського відділення Центрархіву, професором кафедри архівознавства та літературного джерелознавства Петроградського університету (1923—1936 рр.), співредактором історико-літературного видання «Антей» (1924—1926 рр.), ученим секретарем, а згодом заступником директора з наукової роботи Інституту російської літератури (ІРЛІ) АН СРСР (1932—1936 рр.), членом Пушкінської комісії АН СРСР (1933—1936 рр.), членом Президії Ленінградської міської Ради депутатів (1933—1936 рр.). Одночасно брав участь у роботі секції Всесоюзного товариства політкаторжан і засланих поселенців (1933—1935 рр.). Як заступник директора ІРЛІ (Пушкінського Дому) керував його реорганізацією із музейно-джерелознавчої установи у науково-дослідний інститут, займався справами Пушкінського заповідника, очолював підготовку пушкінського ювілею 1937 року та брав участь у підготовці Повного академічного зібрання творів О. С. Пушкіна.

Репресії

У цей період через політичні мотиви двічі (1930 і 1931 рр.) був заарештований, але «болючим» ударом долі став третій арешт, що стався у листопаді 1936 року, коли йому інкримінували «спробу зриву ювілею Пушкіна, шляхом гальмування роботи над ювілейним зібранням творів». Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 15 червня 1937 року засуджений до 5 років таборів. Відбував покарання на Колимі, працював банщиком, бондарем, чоботарем, сторожем. У 1941 році отримав новий термін (5 років) за «наклеп на радянський суд». В ув'язненні продовжував наукову роботу, збирав документи та усні свідчення про російську культуру початку XX століття. Звільнений у листопаді 1946 року. За допомогою друга, професора Г. Гуковського був прийнятий на роботу до Саратовського університету. Його лекції та семінари користувалися надзвичайним успіхом у студентів, деякі з яких у майбутньому стали відомими вченими, докторами і кандидатами наук. Професором штату Саратовського університету був зарахований у 1947 році, але вже під час всесоюзної атестації робітників вищої школи 1949 року ВАК відмовила йому у видачі професорського атестату з причини відсутності у нього документу про затвердження в цьому званні. Лише у 1954 році був затверджений у вченому званні професора.

«Московський період» життя

У 1958 році повернувся до Москви, де включно до 1964 року працював старшим науковим співробітником Відділу російської літератури в Інституті світової літератури імені О. М. Горького АН СРСР. За два роки до того було відновлено його членство у Спілці письменників СРСР (у 1936 р. звільнений), але не надовго. У жовтні 1964 його виключили із Союзу письменників за викриттям провокаторів і донощиків із середовища літераторів, які співробітничали у 1930—1940-х роках з органами держбезпеки. Його примусили піти з інституту та вивели із складу редколегії «Короткої літературної енциклопедії». Свої роботи публікував під псевдонімами «Ю. О.», «Ю. Григорьев», «А. Осокин». у 1965—1968 роках працював професором-консультантом кафедр історії СРСР й історії російської літератури у Горьковському університеті, але невдовзі за вимогами КДБ і обласного комітету КПРС також звільнений. Переслідування у формі заборони згадувати ім'я вченого продовжувалися і після його смерті.

Помер 15 вересня 1970 року в Москві.

Науковий доробок

Діапазон наукових інтересів широкий: історія, архівознавство, джерелознавство, літературознавство, текстологія та ін. В області історії відомий як автор публікацій архівних матеріалів по справі декабристів — «Декабристи. Невидані матеріали і статі» (1925 р.), «Повстання Чернігівського піхотного полку» (1929 р.), «Повстання декабристів» (1929 р.), роботу по якій він розпочав ще за часів перебування в Одесі, редактор низки збірок з історії декабристського руху — «Бунт декабристів» (1926 р.). Дослідник і знавець архівів та інших документальних джерел з історії літератури й громадської думки, організатор наукової діяльності в області архівної справи. У літературознавстві — один з провідних спеціалістів в області вивчення творчої лабораторії О. Пушкіна. По цій проблематиці у 1930—1950-х роках опублікував низку статей та видав декілька виявлених пушкінських текстів. У 1959 році ці статті й тексти були перевидані у збірці «Пушкін у роботі над „Історією Пугачова“ і повістю „Капітанська дочка“». Його перу також належать коментарі до названих творів у шеститомному академічному зібранні творів О. Пушкіна. Готував до видання, комплектував і коментував зібрання творів К. Рилєєва, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гоголя, В. Бєлінського, І. Тургенєва та інших. За книгу «Літопис життя і творчості В. Г. Бєлінського» (1958 р.) в 1961 році удостоєний премії Академії Наук СРСР імені В. Г. Бєлінського. Однією з найкращих літературознавчих праць є монографія «Від „Капітанської дочки“ до „Записок охотника“. Пушкін — Рилєєв — Кольцов — Бєлінський — Тургенєв» (1959 р.). У співавторстві написав два сценарії до фільмів «С. В. Д.» (1927 р. з Ю. Тиняновим) і «Ася» (1928 р. з М. Блейманом).

Праці

• Литературный музеум (Цензурные материалы І-го отд. IV секции Государственного архивного фонда) / Под ред. А. С. Николаева и Ю. Г. Оксмана. — Т. І. — СПб., 1921. — 420 с.
• Константиновская легенда в Херсонщине (Эпизод из истории аграрних волнений после 14 декабря .)/Ю. Г. Оксман // На помощь! — 1921. — 15 августа.
• Кирилло-Мефодиевцы в Новороссии (Обзор материалов одесского архивного фонда)/Ю. Г. Оксман // Борьба классов. — № 1–2. — 1924. — С. 251—257.
• Декабристы. Неизданные материалы и статьи / Под ред. Б. Л. Модзалевского и Ю. Г. Оксмана. — М., 1925. — XVI, 336 с.
• Отклик московских промышленников на антиеврейские безпорядки / Ю. Г. Оксман // Красный архив. — Т. 1. — 1926. — С. 258—260.
• Бунт декабристов: юбилейный сборник 1825—1925 / Под редакцией Ю. Г. Оксмана, П. Е. Щеголева. — Л.: Былое, 1926. — 400 с.
• Декабристы. Отрывки из источников / Сост. Ю. Г. Оксман. — М.-Л.: Государственное издательство, 1926. — 489 с.
• Одеське «гніздо змови» 1825 року (Спроба перегляду питання про базу «декабризму» на Україні)/Ю. Г. Оксман // Прапор Марксизму. — 1928. — № 1. — С. 165—207.
• Восстание Черниговского полка (Обзор источников, публикаций и исследований)/Ю. Г. Оксман // Восстание декабристов. — Т. VI. — М.; Л., 1929. — С. IX-LXVII.
• От «Капитанской дочки» к «Запискам охотника»: Пушкин — Рылеев — Кольцов — Белинский — Тургенєв: исследования и материалы/ Ю. Г. Оксман. — Саратов: Саратовское книжное издательство, 1959. — 314 с.
• Секретне слідство про «Исповедь Наливайко» К. Ф. Рилєєва року 1825 [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Ювілейний збірник на пошану академіка Д. І. Багалія. — Т. 1. — К., 1927;

Література

• Берков Н. П. Ю. Г. Оксман — литературовед // Вестник Ленинградского университета. Серия истории, языка и литературы. — Л., 1962. — Вып. 3.
• Богаевская К. П. Возвращение: О Юлиане Григорьевиче Оксмане // Литературное обозрение. — № 4. — 1990;
• Юлиан Григорьевич Оксман в Саратове. 1947—1958. — Саратов, 1999.
• Малінова Г. Оксман Юліан Григорович // Українські архівісти: Біобібліографічний довідник. — Вип. 1 (ХІХ ст. — 1930-ті рр.). — К., 1999. — С. 259—260.
• Возвращение Юлия Оксмана // Малинова Г. Л. Из — под завесы тайны… — Одесса, 2002. — С. 40-59.
• Левченко В. В. Історія в Одеському інституті народної освіти: викладання та дослідження // Записки історичного факультету ОДУ. — Вип. 12. — Одеса, 2002. — С. 232, 234—236.
• Одеські історики. Енциклопедичне видання. — Т. 1 (початок ХІХ — середина ХХ ст.). — Одеса: Друкарський дім, 2009. — С. 271—275.
• Левченко В. В. До наукової біографії декабристознавця Ю. Г. Оксмана: одеський період життя // Декабристи в Україні: дослідження й матеріали. — Т. 7. — К.:, 2013. — С. 391—399.
• Принь О. В. Формування пам'яткоохоронної мережі Одеської губернії (округи, області) в 1920-х — на початку 1930-х років / О. В. Принь // Праці Центру пам'яткознавства. — 2016. — Вип. 29. — С. 30–38.

Посилання

• Оксман Юліан Григорович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 693-694.
• Оксман Ю. Г.// Они оставили след в истории Одессы// http://odessa-memory.info/index.php?id=282 [Архівовано 10 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
• Осман Ю. Г./ В. Левченко //http://www.i-lyman.name/DoslHist2/Pers/OksmanJulianGrigorovich.html [Архівовано 9 липня 2019 у Wayback Machine.]