Огороднейчук Іван Пилипович
Огороднійчук Іван Пилипович (нар. 9 квітня 1924, с. Мала Клітинка, Вінницька область, УСРР — пом. 2003, м.Харків, Україна) — український науковець, фахівець у галузі електротехніки та біомедичних пристроїв, доктор технічних наук, професор кафедри біоелектронних медичних пристроїв і систем Харківського національного університету радіоелектроніки, завідувач кафедри технічної електроніки Харківського національного університету радіоелектроніки у період з 1966 по 1992.
Біографія
ред.Іван Огороднійчук народився 9 квітня 1924 у селі Мала Клітинка, Вінницької області, УСРР.
Він учасник Другої світової війни[2], орденоносець[3].
У період з 1962 по 1966 роки він працює доцентом кафедри автоматизації виробничих процесів в гірській промисловості, обчислювальної техніки і промислової електроніки, автоматики і телемеханіки[4].
У 1966 році була створена кафедра технічної електроніки, яку і очолив Іван Огороднійчук як вихованець школи професора Є. Я. Іванченка. На цій посаді він працював 1992 року[5].
З 1992 і до 2003 року він працював на кафедрі біоелектронних медичних пристроїв і систем Харківського національного університету радіоелектроніки[6].
Помер у 2003 році.
Наукова діяльність
ред.Підготував 5 докторів і 38 кандидатів наук[2].
Творчий доробок
ред.Іван Огороднійчук є автором понад 200 наукових публікацій[2][7][8] та понад 20 авторських свідоцтв на винаходи[9]:
- Огороднейчук І. П., Остроухов В. Д. Розрахунок каналів телемеханіки по розподільних електричних мережах. — К.: Техніка, 1972. — 136с.
- Огороднейчук И. Ф., Журавлев И. Я., Яцышин В. И. Низкочастотная беспроводная связь в шахтах. — М.: Недра, 1975. — 232 с.[10]
- Бых А. И., Огороднейчук И. Ф., Худянский Ю. К. Оптохемотроника. — К.: Техніка, 1978. — 144 с.
- Огороднейчук И. Ф., Куник Е. П., Чурилов А. И. Математические модели РЭА и ЭВА. — Х.: ХПИ, 1984. — 95 с.[11]
- Огороднейчук И. Ф., Куник Е. П., Семенец В. В. Автоматизация оптимального конструирования электронных узлов с учетом тепловых режимов. — Харьков: ХПИ, 1987. — 94 с.[12]
Нагороди
ред.- орден Вітчизняної війни 1 ступеня[3]
- диплом «Винахідник СРСР»[2]
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ а б в г Історія кафедри. Біомедична інженерія. Харківський національний університет радіоелектроніки. Факультет біомедичної інженерії. Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 27 червня 2018.
- ↑ а б Огороднейчук Иван Филиппович. Подвиг народа 1941—1945 гг.(рос.)
- ↑ ХИМАВТ. Наукова бібліотека ХНУРЕ
- ↑ Очерк истории кафедры биомедицинских электронных устройств. Харьковский национальный университет радиоэлектроники. Кафедра биомедицинской электроники(рос.)
- ↑ Історія факультету ЕЛБІ. Харківський національний університет радіоелектроніки
- ↑ Подземная радиосвязь в шахтах: ретроспективный научно-вспомогательный библиографический указатель / авт.-сост. В. И. Яцышин; отв. ред. И. П. Аврамова, ред. Л. Н. Чижевская. — Х.: ХНУРЭ, 2011. — 66 с.(рос.)
- ↑ Российская государственная библиотека(рос.)
- ↑ База патентов СССР(рос.)
- ↑ Огороднейчук И. Ф., Журавлев И. Я., Яцышин В. И. Низкочастотная беспроводная связь в шахтах. — М.: Недра, 1975. — 232 с.(рос.)
- ↑ Огороднейчук Иван Филиппович — Математические модели элементов и схем РЭА и ЭВА. Российская государственная библиотека
- ↑ Огороднейчук, Иван Филиппович — Автоматизация оптимального конструирования электронных узлов. Российская государственная библиотека
Джерела
ред.- Очерк истории кафедры биомедицинских электронных устройств. Харьковский национальный университет радиоэлектроники. Кафедра биомедицинской электроники
- Історія кафедри. Біомедична інженерія. Харківський національний університет радіоелектроніки. Факультет біомедичної інженерії
- Факультет електронної техніки // Харківський національний університет — LXXX. — Видавничий центр «Логос Україна», 2011.