Іванченко Євтихій Якович

Іванченко Євтихій Якович (22 серпня 1895, с. Новоіванківка, нині Новомиколаївський район, Запорізька область — 11 лютого 1980, м. Харків) — науковець, гірничий інженер-механік, завідувач кафедри гірничої електротехніки у Харківському гірничому інституті (до 1973), депутат Українських Установчих Зборів (1918).

Євтихій Якович Іванченко
Іванченко Євтихій Якович.jpg
Народився 22 серпня 1895(1895-08-22)
с. Новоіванківка, Запорізька область, Російська імперія
Помер 11 лютого 1980(1980-02-11) (84 роки)
м. Харків, УРСР
Країна Прапор Російської імперіїСРСР СРСР
Національність українець
Alma mater НТУ ДП
Галузь електротехніка
Заклад Харківський національний університет радіоелектроніки
Посада професор, завідувач кафедри гірничої електротехніки у Харківський гірничий інститут (до 1973)
Звання професор
Ступінь доктор технічних наук
Науковий керівник Динник О. М. Федоров М. М.
Відомі учні Огороднейчук І. П.
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Знак «Шахтарська доблесть» II ступеня

БіографіяРедагувати

Євтихій Іванченко народився 22 серпня 1895, у селі Новоіванківка, нині Новомиколаївський район, Запорізька область[1].

У 19091913 Євтихій Іванченко навчався в Запорізькому ремісничому училищі.

У 19151918 брав участь у воєнних діях[1][2].

У 19201923 навчався у Дніпропетровському робітфаку[3].

19231928 навчання у Дніпропетровському гірничому інституті на електротехнічному відділенні. У 1928 році він закінчив Дніпропетровський гірничий інститут. У тому ж році за рекомендацією декана гірничо-заводського факультету проф. О. М. Динника залишився для викладацької і наукової роботи на кафедрі прикладної механіки, яку і очолив у 1943 році[1].

За великий внесок у розвиток гірничодобувної промисловості у 1935 році йому було присвоєно науковий ступінь кандидата технічних наук і вчене звання доцента без захисту дисертаційної роботи. Потім була війна, евакуація Дніпропетровського гірничого інституту у Свердловськ та Караганду. Після визволення Дніпропетровська у жовтні 1943 року, повернення інституту до рідного міста.

У 19431950 завідувач кафедри прикладної механіки. У 1946 році він успішно захистив докторську дисертацію і отримав науковий ступінь доктора технічних наук і звання професора у 1948 році[1].

Від 1950 очолював кафедру гірничої електромеханіки у Київському політехнічному інституті[1].

У 1953 році професор Іванченко пройшов за конкурсом на завідування кафедрою гірничої електротехніки у Харківський гірничий інститут. Він виступив з ініціативою створення нової спеціальності — «Автоматизація виробничих процесів у гірничій промисловості»[4]. Відкриття цієї спеціальності спричинило появу абсолютно нових тоді дисциплін для вузу гірничого профілю: електроніка, радіотехніка, теорія автоматичного регулювання та інших.

7 липня 1958 року кафедра гірничої електротехніки була перепрофільована у кафедру гірничої автоматики і телемеханіки[5], завідувачем якої було призначено Євтихія Іванченка.

З 1966 по 1973 рік він працював на посаді завідувача кафедри автоматики і телемеханіки Харківського інституту радіоелектроніки, після чого до останніх днів свого життя залишався професором-консультантом.

Наукова роботаРедагувати

Діяльність Євтихія Іванченка як керівника науково-дослідних робіт надала нового імпульсу напрямку роботи з питань автоматизації виробничих процесів[6]. За перші три роки роботи у Харківському гірничому інституті (19541957) обсяг госпдоговірних тематик виріс до 3,5 мільйона карбованців. За його ініціативою Міністерство вугільної промисловості УРСР організувало кілька науково-дослідних лабораторій, що значно підвищило якість навчального процесу.

Євтихій Іванченко є засновником наукової школи автоматизації виробничих процесів у Харківському гірничому інституті. Продовжив і розвинув запропоновану М. М. Федоровим теорію гармонійного підйому, механічну теорію рудничних машин. Розробив і впровадив систему управління неврівноваженим підйомом. Ґрунтуючись на дослідженнях М. М. Федорова в галузі рудникової вентиляції, запропонував систему дистанційного управління пасивними регулюючими пристроями системи провітрювання шахт. Досліджував газодинамічні процеси в атмосфері цехів компресорних станцій. Проводив наукові дослідження з теорії механізмів і машин, розробки схем і засобів автоматизації, телемеханізації виробничих процесів, зв'язку на вугільних шахтах, міцності скипів підйому, шахтних піднімальних машин[7].

Творчий доробокРедагувати

Євтихій Іванченко є автором низки статей, книг та монографій:

  • Іванченко Є. Я. Електричне спорядження металургійних заводів. — Харків, Дніпропетровськ: Держтехвидав України, 1931. — Ч. 1: Електричні повідні. — 1931. — 215 с.[8]
  • Іванченко Є. Я. Теорія механізмів і машин. — Київ: Держтехвидав України, 1950. — 312 с.[9][10]
  • Иванченко Е. Я. Общие вопросы машиностроения. — Днепропетровск, 1937. — 56 с.[11]
  • Иванченко Е. Я. Физико-механические основы смазки. — Днепропетровск, 1941. — 50 с.[12]
  • Иванченко Е. Я. К вопросу проверки действия тормозов шахтных подъемных машин // Днепропетровский горный институт. — Днепропетровск, 1940. — с. 160—164[13]

НагородиРедагувати

Сім'яРедагувати

Син — Іванченко Георгій Євтихієвич (1919) — доктор технічних наук[14], академік-секретар Академії електротехнічних наук Російської Федерації[15], директор інституту підвищення кваліфікації вугільної промисловості СРСР[16], професор Московського державного будівельного університету.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Варсак М. І. Іванченко Євтихій Якович Архівовано 23 вересня 2016 у Wayback Machine. // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — 711 с. — 10 000 прим. — ISBN 978-966-02-5720-7.
  2. Не будемо Іванами без пам"яті! Сіверщина. Архів оригіналу за 2018-06-30. Процитовано 2018-06-30. 
  3. Официальный сайт Карагандинского горного коледжа. История коледжа. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 4 липня 2018. 
  4. Факультет комп'ютерних наук. Кафедра Кафедра інформаційних управляючих систем
  5. Кафедра інформаційних управляючих систем. Архів оригіналу за 29 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018. 
  6. Факультет електронної техніки // Харківський національний університет — LXXX. — Видавничий центр «Логос Україна», 2011.
  7. Історія кафедри біомедичної інженерії. Архів оригіналу за 27 червень 2018. Процитовано 28 червень 2018. 
  8. Електронний каталог НТБ КПІ ім. Ігоря Сікорського.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  9. Електронний каталог НТБ КПІ ім. Ігоря Сікорського.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  10. Scientific and technical Library of the National Technical University «Kharkiv Polytechnic Institute». Book publications. Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 29 жовтня 2019. 
  11. Науково-технічна бібліотека ДВНЗ «Національний гірничий університет». Електронний каталог Науково-технічної бібліотеки ДВНЗ «Національний гірничий університет». Общие вопросы машиностроения.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  12. Науково-технічна бібліотека ДВНЗ «Національний гірничий університет». Електронний каталог Науково-технічної бібліотеки ДВНЗ «Національний гірничий університет». Физико-механические основы смазки.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  13. Науково-технічна бібліотека ДВНЗ «Національний гірничий університет». Електронний каталог Науково-технічної бібліотеки ДВНЗ «Національний гірничий університет». К вопросу проверки действия тормозов шахтных подъемных машин.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  14. Росийская государственная библиотека. Иванченко Георгий Евтихиевич — Регулирование шахтных подъемных машин Архівовано 4 липня 2018 у Wayback Machine. (рос.)
  15. История электротехники / коллектив авторов. — М.: Издательство МЭИ, 1999. — С. 458 Архівовано 4 липня 2018 у Wayback Machine. (рос.)
  16. Казахстан. История. Люди. Владимир Новиков. Публикации. КНИУИ. Вклад Г. Е. Иванченко в развитие института. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 4 липня 2018. 

ДжерелаРедагувати