Відкрити головне меню

Оглу́шення при́голосних зву́ків, асиміляція регресивна за глухістю — заміна дзвінкого шумного приголосного парним глухим.

Староукраїнські пам'ятки відбивають це явище, починаючи з 14 ст. (росказати, росправи, прутко, світки). Втрата дзвінкості як однієї з диференційних ознак української фонетичної системи є наслідком накладання артикуляції у групах приголосних. Оглушення приголосних — це втрата голосності у гомоорганних приголосних, які утворюють пари за ознакою дзвінкості/глухості: д—т, з—с, б—п, ж-ш, г—х(к), дз—ц, дж—ч.

При оглушенні приголосних розрізняють два види змін:

  • модифікацію (видозміну) звуків у мовному потоці;
  • чергування фонем.

Модифікація пов'язана з частковими змінами фонем, коли звук не змінює своєї належності до певної фонеми, але набуває іншого відтінку (чергування алофонів). Оглушення при цьому може мати ж комбінаторний (перемогти [хт], підшити [тш]), так і позиційний характер (без тебе[ст], під коморою [тк]). Якщо оглушення відбувається внаслідок впливу на дзвінкий приголосний наступного глухого — це називається регресивною асиміляцією. Варіативною формою є вимова з неповним оглушенням звука [г] у кінці слова або в позиції між голосними: борг [борг], чого [чого]. Чергування звуків відбувається внаслідок асиміляції приголосних за місцем і способом творення: принісши [шш], зжитися [жж], безшумно [шш].

В українській мові спостерігається заміна:

  • префікса (або прийменника) з перед [к], [п], [ф], [х], що передається на письмі с- (напр. спитати, стиха, сфотографувати;
  • частково у вимові кінцевого [з] у префіксах (або прийменниках) роз-, без-. Напр.: [росписка], [беизсла'ўно];
  • приголосного [г] перед [к], [т] у словах [к і' х т і], [ле'хко] і похідних, від них утворенех.

Оглушення приголосних закономірне в усній мові. Українська орфографія фіксує його в написанні ряду слів (ліщина, піщаний, дощаний, натхненний) та префікса з- (спалахнути, схил). Оглушення є нормативним у словах нігті, киті, легко, вогко, дігтяр і в їхніх похідних, а також у префіксі (й прийменнику) з-перед глухими приголосними: зсув [с: уу], зчеп [шчеп]. Паралельні форми (тобто з оглушенням і без нього) є нормативними для префіксів роз-і без-: розквіт [розквіт], [роскв'іт]. Нехарактерне оглушення для звукосполучень з трьох і чотирьох приголосних (відстрілювати, розстріл, підставка). Воно може залежати від темпу і стилю вимови.

Для української літературної вимови не є властивим оглушення приголосних у кінці слова (дуб, листопад). У говорах української мови південно-західного наріччя зазнають асиміляції у позиції перед глухими кореневі дзвінкі приголосні (блиско — літ. близько, нішка — літ. ніжка). Явище властиве російській, білоруській, польській, німецькій, туркменські та в інших мовах, а також у деяких західноукраїнських говірках.

Протилежний цьому фонетичний процес — одзвінчення приголосних звуків.

ЛітератураРедагувати

  • Єрмоленко С., Бибик С., Тодор О. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За редакцією С. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001.
  • А. Й. Вагмут. Оглушення приголосних звуків // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.