Ніко I Дадіані

Ніколоз (Ніко) I Дадіані (груз. ნიკოლოზ "ნიკო" დადიანი; рос. Николай Давидович Мингрельский; 4 січня 1847 — 23 січня 1903) — останній мтаварі Мегрелії у 1853—1866 роках.

Ніко I Дадіані
Народився	4 січня 1847(1847-01-04) Зугдіді
Помер	24 січня 1903(1903-01-24) (56 років) Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання	Мартвілі
Країна	Грузія
Діяльність	військовослужбовець
Учасник	Російсько-турецька війна 1877–78
Посада	монарх
Військове звання	флігель-ад’ютант
Конфесія	Грузинська православна церква
Рід	Дадіані
Батько	Давид Дадіані
Мати	Чавчавадзе Катерина Олександрівна
Брати, сестри	Саломе Давидівна Дадіані і Дадіані Андрій Давидович
У шлюбі з	Maria von Adlerbergd
Діти	Salomea Dadianid
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Походив з Другої династії Дадіані (Чіковані-Дадіані). Другий син мтаварі Левана V і княгині Катерини Чавчавадзе. Народився 1847 року в Зугдіді.

У 1853 році після смерті батька успадкував владу. Але через малий вік регентшею стала його мати, що керувала Мегрелією разом з регентською радою. Під час Кримської війни Ніколоз Дадіанні перебував у мегрельських військах разом з матір'ю. Просування османських військ призвело до евакуації до монастиря Цагері в Лечхумі.

У 1856 року вони брали участь в Московській коронації імператора Олександра II, де отримав звання флігель-ад'ютантом і зарахований в лейб-гвардії Кавказько-гірського ескадрону Власного Його Величності конвою. Після від'їзду матері до Мегрелії в 1857 залишився в Санкт-Петербурзі. Для завершення освіти був відправлений до Парижу. Він фактично не керував Мегрелією, по поверненню перебуваючи в Санкт-Петербурзі.

У 1866 році автономний статус Мегрельського князівства було скасовано. Ніколоз Дадіані на підставі іменного Найвищого указу від 4 січня 1867 року одержав право іменуватися світлий князь Мінгрельський. в компенсацію отримав 1 млн карб., зберігши в особистій власності маєтки, що належали йому в Мегрелії.

У 1868 стає штабс-ротмістром. 1874 року отримав право йменуватися Дадіан-Мінгрельским. 1875 року перейшов до Кавалергардського полку. У 1877—1878 роках під орудою Йосипа Гурко брав участь у війні з Османською імперією. За звитягу нагороджений золотим мечем з написом «За хоробрість», орденом Святого Володимира 4-го ступеню, стає 1877 року підполковники, а в 1878 — генерал-майором. Того ж року звільнився з війська.

1882 року після смерті матері успадкував її маєтності, ставши одним з багатійших землевласників на Кавказі. 1885 року подарував Товариству з розповсюдження грамотності серед грузинів багату бібліотеку старовинних грузинських книг, що належали його батькові. У 1887 році російський уряд висував його кандидатуру на трон Болгарії, але австро-німецька дипломатія зуміла домогтися обрання принца Фердинанда Кобурзького.

Помер Ніколоз Дадіані в 1903 році в Санкт-Петербурзі. Поховано Мартвільскому соборі.

Родина

Дружина — Марія, донька графа Олександра Адлерберга, міністра імператорського двору

Діти:

• Катерина (1875—1875)
• Ніколоз (1876—1919)
• Саломе-Міа (1878—1961), дружина князя Олександра Оболенского

• 1 бастард

В мистецтві

Австрійський композитор Йоганн Штраус складає польку на його честь — «Ніко-Полька» (Op. 228).

Джерела

• Гребельский П., Думин С., Лапин В. (1993). Дворянские роды Российской империи. Том 4: Князья Царства Грузинског. Вести. С. 46–47.
• Assiatiani, Nodar; Bendianachvili, Alexandre. Histoire de la Géorgie. París: Harmattan, 1997. ISBN 2-7384-6186-7.