Гурко Йосип Володимирович

Гурко (Ромейко-Гурко) Йосип Володимирович (16 (28) липня 1828(18280728) — 15 (28) січня 1901) — російський генерал-фельдмаршал (1894).

Йосип Гурко
рос. Иосиф Владимирович Гурко
Gurko IV.jpg
Народився 16 (28) липня 1828
Великий Новгород
Помер 15 (28) січня 1901 (72 роки)
Сахорово (Твер)
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність політик, військовослужбовець
Alma mater Пажеський корпус (1846)
Учасник Кримська війна і Російсько-турецька війна 1877–78
Титул граф[d]
Військове звання генерал-фельдмаршал
Рід Ромейко-Гурко
Батько Володимир Йосипович Гурко
Мати Tatyana Alexeevna Gurkod
У шлюбі з Марія Андріївна Саліас-де-Турнемір
Діти Олексій, Володимир, Василь, Миколай, Євген, Дмитро
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Святого Георгія 2 ступеня орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня Order of the Cross of Takovo Pour le Mérite орден Червоного орла 1-го класу орден «Святий Олександр»
Золота зброя «За хоробрість»
Орден дому Саксен-Ернестіне Cross "Danube Crossing" хрест «За військові заслуги»
Герб

герб Гурко

ЖиттєписРедагувати

Походив з шляхетного роду Могильовської губернії, з відомого роду білоруських дворян.

Закінчив навчання у Пажеському корпусі (1846).

Сприяв реалізації у життя селянської реформи 1861.

Командував кавалерійськими підрозділами, служив у свиті імператора Олександра II (1862—1866) флігель-ад'ютантом. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877—1878; командував 70-тисячним військом, здійснив складний перехід через Балкани і, здобувши ряд перемог, звільнив від турецьких військ Софію й інші болгарські міста та Адріанополь (нині м. Едірне, Туреччина).

У 1879–1880 — помічник командуючого військами гвардії та Петербурзького військового округу[ru], тимчасовий петербурзький генерал-губернатор.

Для боротьби з терористами-народниками, які винесли Г. смертний вирок, 1879 розробив інструкцію «Порядок виконання смертних вироків» (рос. Порядок исполнения смертных приговоров), що діяла в Російській імперії наприкінці 1870 — поч. 1880-х рр.

У 1882—1883 рр. командував Одеським військовим округом і обіймав посаду місцевого генерал-губернатора. За розпорядженням імператора Олександра III головував на військово-польових судах проти терористів і виносив їм смертні вироки (С.Халтуріну, М.Желвакову[ru] та ін.).

У 1883—1894 — командував військами Варшавського військового округу[ru] і одночасно був генерал-губернатором. Займався спорудженням фортець та будівництвом стратегічних доріг, підготовкою військ до майбутніх бойових дій. У російській історіографії Г. вважається послідовником суворовської школи (див. О.Суворов) у військовій справі.

У 1894 р. пішов у відставку і мешкав у своєму маєтку.

Помер у с. Сахарово (нині село Тверської області, РФ).

РодинаРедагувати

  • Прадід — Гурко-Ромейко Йосип (Юзеф), підкоморій Вітебського воєводства
  • Дід — Гурко-Ромейко Йосип Йосипович (†1811), перший курляндський віце-губернатор (1796—1799), дійсний статський радник
  • Батько — Гурко Володимир Йосипович (1795—1852), генерал від інфантерії, начальник всіх резервних і запасних військ Російської імперії
  • Дружина (з 1861 р.) — графиня Марія Андріївна Саліас-де-Турнемір (1842—1906)
    • Діти:
  • Олексій (14.10.1880—08.01.1889),
  • Миколай (1874—04.11.1898),
  • Володимир (1862—1927),
  • Василь (1864—1937),
  • Євген (1866—1891),
  • Дмитро (1872—1945).

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати