Ніколя́ Лебла́н — французький хімік та хірург, винахідник промислового способу отримання соди (метод Леблана).

Ніколя Леблан
фр. Nicolas Leblanc
Статуя Ніколя Леблана
Статуя Ніколя Леблана
Народився 6 грудня 1742(1742-12-06)
Франція Івуа-ле-Пре
Помер 16 січня 1806(1806-01-16) (63 роки)
Франція Сен-Дені
Громадянство Франція Франція
Alma mater Паризька хірургічна школа
Посада Управляючий департамента Сена (1792-1797)
Відомий завдяки: промислове виробництво соди (метод Леблана)
Діти César-Nicolas-Louis Leblanc[d]


CMNS: Ніколя Леблан на Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Ніколя Леблан народився 6 грудня 1742 року в муніципалітеті Івуа-ле-Пре (департамент Шер), в родині директора металургійного заводу. З молодості захопившись медициною, Ніколя вступає до Паризької хірургічної школи, де окрім медицини викладали також і хімію.

У 1787 році Ніколя розпочав дослідницькі роботи з отримання соди і вже у 1790 році він отримав патент та здійснив перше виробництво у промислових масштабах. Усі наукові розробки профінансував герцог Орлеанський, особистим лікарем котрого був Леблан.

У 1792 роках Леблану запропонували стати управляючим муніципалітету Сена — цю посаду він обіймав п'ять років. Після революції завод з виробництва соди, яким володів Леблан, був конфіскований новим урядом. За деякий час завод все-таки повернули Леблану, але тоді він не мав змоги керувати ним.

Довгий час Леблан перебував на межі психічного зриву через багаторічну невтомну працю та боротьбу за права на свої відкриття. 16 січня 1806 року він покінчив із собою у містечку Сен-Дені.

Метод ЛебланаРедагувати

У другій половині XVIII століття в країнах Європи розпочалася промислова революція. Перші нововведення прийшлися на текстильну галузь: розробки ткацького верстата (1760) та прядильної машини (1768—1779). Вихідну сировину — бавовну — необхідно було очистити, випрати та пофарбувати. Для здійснення цих операцій промисловість вимагала великих кількостей соди. Також значний попит на соду мала скляна промисловість.

На той час соду добували переробкою деревини або ж виробництвом із застосуванням чистого заліза як відновник, однак такі методи були досить дорогими. Тому в 1775 році Французька академія наук оголосила конкурс на розробку дешевого способу отримання соди з морської солі. Леблан здобув перемогу у цьому конкурсі, розробивши двостадійний процес:

 

Перша реакція, взаємодія солі та сульфатної кислоти, — винахід Карла Вільгема Шеєле (1772). Леблан знайшов промислове застосування ції реакції: хлороводень, що виділявся, застосовували у виробництві хлоридної кислоти, а отриману глауберову сіль сплавляли з вапняком та вугіллям.

 

Виділення соди з реакційної суміші здійснювалося на основі розчинності продуктів: сода розчинна у воді, на відміну від сульфіду кальцію.

Відкриття Лебланом способу отримання соди задовольнило усі потреби тогочасної французької промисловості, а в майбутньому його замінив амоніачний метод Сольве.

ДжерелаРедагувати

  • Биографии великих химиков. Перевод с нем. под ред. Быкова Г. В. — М.: Мир, 1981. 320 с.