Ніклот

	Ніклот
	Ніклот
	Князь ободритів
	Князь ободритів
1129 — 1160
Народження:	1100
Смерть:	серпень 1160; Burg Werled, Кассов, Росток, Мекленбург-Передня Померанія, НДР
Причина смерті:	загиблий у бою
Національність:	ободрит
Релігія:	язичництво
Рід:	Мекленбурги
Діти:	Вартислав, Прибислав
	Медіафайли у Вікісховищі

Ніклот (лат. Niclotus, Nucletus н.-луж. Niklot; 1090–1160) — останній самостійний князь бодричів (1129–1160), король венедів. Родоначальник династії Мекленбургів. Воював проти хрестоносців під час Вендського хрестового походу (1147). Опирався християнізації полабських слов'ян, вів боротьбу проти розширення Священної Римської імперії на схід. Також — Ніколот.

Біографія

Про походження Ніклота точних відомостей немає. З 1130^[1] р. до 1160 р. він очолював союз бодричів, хижан і черезпенян, будучи одночасно правителем Звірина, Кутина і Мальхова. Протягом майже 30 років він протистояв німецькій агресії, насамперед з боку Генріха Лева, і пручався прийняттю бодричами католицького християнства.

Відкритий спротив почався після того, як саксонський герцог і король Священної Римської імперії Лотар II передав землі бодричів данському герцогу Кнуду Лаварду як лен. Разом з Прибиславом I Вагрським, племінником бодрицького князя Генріха, Ніклот боровся з Лотарем II і Кнудом. Після загибелі Кнуда у 1131 р., Ніклот і Прибислав I розділили між собою землі бодричів, першому дісталася східна частина і верховенство над бодричами, хижанами і черезпенянами. У наступні роки Ніклот для зміцнення своєї позиції і ослаблення Прибислава I підтримував союзи з саксонською знаттю, насамперед з гольштейнським графом Адольфом II Шауенбургським.

У 1147 р. Ніклот розірвав цей союз, бо сакси зрадили його і узяли участь в Вендському хрестовому поході на його володіння. Спочатку Ніклот зміг відбити цю агресію і навіть перейти у контр-наступ. Однак після успішного походу на Любек і у Вагрію, військо Ніклота було зупинено саксонсько-данським військом і відкинуте до фортеці Добин на Звіриному озері. Ніклотові вдалося уникнути вирішальної поразки, оскільки Добин так і не було захоплено. Бодричі ще протягом десятиліття зберігали політичну незалежність своєї слов'янської держави Славії. Було відновлено союз з Адольфом II Шауенбургським, за допомогою якого Ніклот у 1151 році зміг придушити спрямоване проти нього повстання хижан і черезпенян.

У 1156 р. Ніклот відкрито відмовив Генріхові Леву в прийнятті християнства бодричами, включно з ним самим. Генріх також намагався використати Ніклота як інструмент своєї політики в феодальних міжусобицях в Данії, однак той, хоч і нападав на човнах на данський берег, але переслідував в першу чергу власні інтереси.

У 1160 р. Вальдемар I Великий і Генріх Лев об'єдналися для вирішального військового походу проти ще незалежних слов'янських племен у Славії. Посилені під владою Вальдемара I данці знову напали з півночі, а Генріх Лев вторгся з армією у володіння Ніклота із заходу. Сили бодричів не могли зрівнятися з об'єднаною силою противників і князь Ніклот у серпні^[1] місяці загинув у бою під-час оборони замку Верле, ставши останнім незалежним представником бодріцького племінного союзу. Таким чином, незалежна слов'янська влада над землями Мекленбургу була ліквідована аж до ріки Піни. Ще деякий час сини Ніклота Прибислав і Вартислав намагалися чинити опір окупантам. Однак після полонення і страти Вартислава у 1164^[2] році, Прибислав був змушений визнати себе васалом саксонського герцога Генріха Лева, ставши першим герцогом Мекленбурзьким^[3] і засновником династії Ніклотинґів, яка правила в Мекленбурзі до 1918 року.

Примітки

↑ ^а ^б Marek Miroslav, «Mecklenburg [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]», Genealogy.EU [Архівовано 8 березня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
↑ Имена балтийский славян. Никлот и его сыновья. Живой Журнал. 13 февраля 2011. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 21 лютого 2011. (рос.)
↑ Поленов А. Генеалогия герцогов Мекленбургских. Генеалогия дворян Европы. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 21 лютого 2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |datepublished= (довідка) (рос.)

Джерела

Helmhold v. Bosau (Helmoldi Presbyteri Bozoviensis), «Chronica Slavorum», I/62ff., 71, 88, ed. B. Schmeidler, MGH SRG (in us. schol.) 32, 1937 (лат.) (= Monumenta Germaniae Historica. Scriptores. Bd. 7 = Scriptores Rerum Germanicarum in Usum Scholarum separatim editi. Bd. 26). Herausgegeben vom Reichsinstitut für ältere deutsche Geschichtskunde. 3. Ausgabe, bearbeitet von Bernhard Schmeidler. Hahnsche Buchhandlung, Hannover 1937 (Neu übertragen und erläutert von Heinz Stoob. (= Ausgewählte Quellen zur deutschen Geschichte des Mittelalters. Freiherr-vom-Stein-Gedächtnisausgabe. Bd. 19, ISSN 0067-0650). Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 1963 (7. Auflage (unverändert der 6., gegenüber der 5., um einen Nachtrag erweiterte Auflage 2002). Mit einem Nachtrag von Volker Scior. ebenda 2008, ISBN 978-3-534-21974-2)).
Saxo Grammaticus: «Gesta Danorum». (лат.) = Danmarkshistorien. Latinsk tekst udgivet Karsten Friis-Jensen. Dansk oversættelse ved Peter Zeeberg. Danske Sprog- og Litteraturselskab & Gads Forlag, Kopenhagen 2005, ISBN 87-12-04025-8.
«Knýtlinga saga». The History of the Kings of Denmark. Translated by Hermann Pálsson and Paul Edwards. Odense University Press, Odense 1986, ISBN 87-7492-571-7. (давньоісл.) (нім.)
- Turasiewicz A., «Dzieje polityczne Obodrzyców od IX wieku do utraty niepodległości w latach 1160—1164», Warszawa 2004 (пол.)
- Eric Christiansen, «The Northern Crusades», London: Penguin Books, 1997, p. 65-67, p. 287. ISBN 0-14-026653-4. (англ.)
- Lexikon des Mittelalters: Band VI s. 1163 (нім.)
- Karl Jordan, «Heinrich der Löwe, Deutscher Taschenbuch Verlag München», s. 31,37,44,78,84-87, 92,130 (нім.)
- M. Hamann, «Mecklenburg». Gesch. 1968, 69-84 — Gesch. in Gestalten, III, 1981, 221ff. (нім.)
- Nils Rühberg: «Niklot und der obodritische Unabhängigkeitskampf gegen das sächsische Herzogtum: Mecklenburgische Jahrbücher». Band 111, 1996, ISSN 0930-8229, S. 5-20. (нім.)
- Hans-Otto Gaethke: «Herzog Heinrich der Löwe und die Slawen nordöstlich der unteren Elbe» (= Kieler Werkstücke. Reihe A: Beiträge zur schleswig-holsteinischen und skandinavischen Geschichte. Band 24). Lang, Frankfurt am Main u. a. 1999, ISBN 3-631-34652-2 (Zugleich Dissertation an der Universität Kiel, 1998, Rezension [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]). (нім.)
- Hubertus Seibert: «Niklot [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]»: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 19, Duncker & Humblot, Berlin 1999, ISBN 3-428-00200-8, S. 261 (Digitalisat). (нім.)

Посилання

Literatur über Niklot, Landesbibliographie MV [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.] (нім.)
Marek Miroslav, «Mecklenburg [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]», Genealogy.EU [Архівовано 8 березня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
Имена балтийский славян. Никлот и его сыновья. Живой Журнал. 13 февраля 2011. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 21 лютого 2011. (рос.)
Поленов А. Генеалогия герцогов Мекленбургских. Генеалогия дворян Европы. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 21 лютого 2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |datepublished= (довідка) (рос.)

[Genealogy-1] а ^б Marek Miroslav, «Mecklenburg [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]», Genealogy.EU [Архівовано 8 березня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)

[2] Имена балтийский славян. Никлот и его сыновья. Живой Журнал. 13 февраля 2011. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 21 лютого 2011. (рос.)

[3] Поленов А. Генеалогия герцогов Мекленбургских. Генеалогия дворян Европы. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 21 лютого 2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |datepublished= (довідка) (рос.)

[1]

[2]

[3]