Новогрудське воєводство (1921—1939)

Новогрудське воєводство (пол. województwo nowogródzkie) — історична адміністративно-територіальна одиниця Польської Республіки, що існувала до вторгнення нацистів у Польщу 1939 року. Великі міста: Барановичі, Ліда, Несвіж, Слонім. Утворена за законом (положення) від 4 лютого 1921 року[1]. Новогрудське воєводство займало територію площею 22 966 км², що становило 6 % території Другої Речі Посполитої[2][3]. На сході межувало з СРСР, на півдні з Поліським воєводством, із заходу й півночі — з Білостокським та Віленським.

Новогрудське воєводство

пол. Województwo nowogródzkie

POL województwo nowogródzkie II RP COA.svg
Герб воєводства (офіційно не був затверджений)
Місто Новогрудок
Найбільше місто Новогрудок
Країна Flag of Poland (1927–1980).svg Польська Республіка
Повіти 8
Населення
 - повне 1 057 000 жителів
(1931)
 - густота 46 жителів/км²
Площа
 - повна 22 966 км²
Дата заснування 19 лютого 1921 / 1 березня 1921
Дата ліквідації 4 грудня 1939
Воєвода останній — Адам Корвін-Соколовський
Новогрудське воєводство на карті Другої Речі Посполитої

Новогрудське воєводство на карті Другої Речі Посполитої

ПовітиРедагувати

Повіт Площа км² Мешканців Центр повіту Мешканців
Новогрудське воєводство
Барановицький 3298 161.100   Барановичі 22.893
Дунилевичський (до 1922) ¹ 3687 112.717   Дунилевичі 1.386
Дісненский (до 1922) 5156 170.342   Дісна 4.514
Лідський ³ 4258 183.500   Ліда 19.490
Несвіжський 1968 114.500   Несвіж 7.357
Новогрудський 2930 149.500   Новогрудок 9.567
Слонімський 3069 126.500   Слонім 16.284
Столбецький 2371 99.400   Столбці 6.569
Щучинський (після 1929) ¹ 2273 107.200   Щучин (1921) 1.539
Вілейкський (до 1922) ¹ 3421 103.914   Вілейка 3.417
Воложинський 2799 115.500   Воложин 6.269
¹ У 1922 р. у Віленське воєводство передані Вілейський, Дісненський та Дунілавицький повіти.
² 21 травня 1929 р. утворений восьмий, Щучинський повіт

Крім того, воєводство нараховувало 89 сільських гмін.

НаселенняРедагувати

Населення воєводства 1921 року становило 822 106 душ[4].

Поділ населення за національністю[4]:

Поділ населення за віросповіданням[4]:

У 1931 р. в Новогрудському воєводстві жили 1057,2 тис. осіб. З яких в містах мешкало близько 102,3 тис.[2]. У порівнянні з іншими територіями II-ї Речі Посполитої, це був регіон не лише слабо заселений, а й дуже слабо урбанізований.

Передвоєнний Новогрудське воєводства не мало національної єдності. Одвічно тут жили поляки, білоруси, євреї, литовці, татари і росіяни. Домінували проте, перші три групи. На підставі статистичних даних важко з'ясувати, хто був поляком, а хто білорусом. Під час проведення II-го Загального перепису населення в 1931 р., опитуваним особам ставилося питання не про національну приналежність, а тільки про мову й віросповідання.

Населення воєводства за мовою та віросповіданню в 1931 році:

Населення воєводства за мовою та віросповіданню в 1931 році[5]
Рідна мова Віросповідування
Польська — 553'859 осіб Римо-католики — 424'549 осіб
Білоруська — 413'466 осіб Православні — 542'333 особи
їдиш та іврит — 76'025 осіб «Моїсеєва віра» — 82'872 особи

Згідно статистичних даних католики не завжди користувалися польською мовою, подібно як і не всі православні використовували білоруську мову: напевно, переважна більшість поляків були католиками, а більшість білорусів сповідували православ'я[6].

У містах воєводства домінували поляки і євреї, на селі ж в більшості районів переважали білоруси. У повітах Лідському, Щучинському і Воложинському більшістю було польське населення, значний відсоток поляків жив в Столбецькому, в інших повітах переважали білоруси[6].

Національна самосвідомість місцевих білорусів була слабо розвинена; політична самосвідомість поступово зростала підо впливом агітації білоруських діячів і комуністичної пропаганди.

Національна політика польської влади ставила перешкоди на шляху кар'єрного віку білорусів, про що свідчать дані з перепису населення 1931 р.: серед 19'115 працівників публічної служби, костелу, організацій і громадських інститутів католиків було 13'389, православних — 3050, «Моїсеєвої віри» — 1481[7]. Поляки мали набагато більші шанси для кар'єрного зростання[8].

Незважаючи на те, що білоруси мали менші можливості для розвитку своєї освіти та культури, не заслуговує на довіру твердження, що всі білоруси були противниками Польщі. Значна їх частина мала почуття зв'язку з Польщею. Свідчить про це і участь білорусів у підрозділах захисту кордону, польському підпіллі й партизанських загонах СЗБ і АК Новогрудської області[8][9].

Більшість євреїв жили в містах і селищах, працювали в торгівлі, промисловості та комунікації. Вони представляли собою закриту і практично неасимільовану групу. Цьому сприяв традиційний уклад життя, культурна і релігійна відособленість. Переважна більшість євреїв жили жебрацьки, тому були дуже схильні до більшовицької пропаганди, яка проводилася через осередки КПЗБ.

Хоча неприязнь білорусів і євреїв до поляків і польської держави була явищем досить поширеним, у міжвоєнний час випадків конфліктів на етнічному ґрунті не було. Ця взаємна неприязнь трималася в основному, на економічному ґрунті, а не на національному.

ВоєводиРедагувати

ОсвітаРедагувати

У 1939 р. на території Новогрудського воєводства було 23 школи, 1323 початкові школи, 12 гімназії, 9 ліцеїв і учительських семінарій, 13 шкіл професійних, 10 сільськогосподарських, 5 технікумів[10][11]. Із 202 100 дітей в шкільному віці відвідували школи 164 500 (81,4 %). Однак, в 1938 році, на території зазначеного воєводства не було жодної школи з білоруською мовою навчання.

ГеографіяРедагувати

ТопографіяРедагувати

 
Новогрудське воєводство на мапі II Речі Посполитої (1918—1939), білоруською

Новогрудське воєводство лежало на рівнині, найвища точка якої сягала висоти 324 метри над рівнем моря і перебувала в м. Новогрудку. На захід і на південь рельєф знижувався, де переважали відкриті простори, що лежать на висоті 150—200 м[12].

ЛісиРедагувати

Територія Новогрудського воєводства була досить густо насаджена лісом. Загальна площа лісів в 1931 р. сягала 517000 га (24,3 % поверхні)[13]. Найбільші лісові простори перебували в Воложинському, Слонімському й Барановицькому повітах. Воложинський повіт і східна частина Столбецького повіту, займала великий лісовий комплекс, що складався з лісів Бакшанцького, Вишневського, Любчанського та Налібоцької пущі з поверхнею близько 100 000 га. Другий за розміром лісовий масив був розташований на лівому березі р. Німану біля гирла Щари в Слонімському повіті і частково в Новогрудському — Ліпічанська пуща, звана також Занеманською. У Барановицькому повіті були значні лісові скупчення в приріччі Щари.

На північ від р. Німану, ліси виступали рідше. Менше їх було в повітах Лідському, Новогрудському і Несвіжському. Ці повіти являли собою слабо насаджену лінію, яка огортала Новогрудське воєводство з південного сходу на північний захід. У Щучинському повіті лісові простори лежали на південно-східному його кінці, і відносилися до Гродненської пущі.

ВодоймиРедагувати

Новогрудське воєводство лежало в водозборі річки Німан, що розділяла воєводство природним чином на дві частини. Німан проходив через повіти Столбецький, Новогрудський, Лідський та Щучинський на території воєводства 286 км[14].

До найважливіших річок крім Німану відносилися: Сула (довжина 72 км), Березина (192 км), Гавья (65 км), Дітва (95 км), Лєбяда (57 км), Молчадь (86 км), Вуша (83 км), Сервач (68 км) і найбільша після Німану річка, Щара (330 км). Повністю, довжина річкової мережі воєводства доходила до 4066 км[3].

Великих озер не було. Найважливішими були Світязь, Калдичевські озера, Кромаль, Дамачевські озера, Пеласи та Матора. Їх поверхня коливалася в межах 93-170 га.

21 % площі Новогрудського воєводства займали болота. Повністю поверхню боліт і багна, що лежали в басейні річок становила 588600 га. Найбільше їх було в Столбецькому повіті, потім в Воложинському, Слонімському та Барановичському. Мінімум в Новогрудському і Щучинському. Що знаходилися в південній частині воєводства, значні болотні комплекси були продовженням Поліських боліт. Тяглися вони до шосе «Берестя — Слуцьк» і далі на південь.

ТранспортРедагувати

Транспортна мережа в Новогрудському воєводстві була слабо розвинена. Його територію перетинали 4 залізничні лінії. Довжина всієї залізничної мережі досягала 584 км, з них 56 % припадало на Лідський і Барановичський повіти.

Вузькоколійні лінії воєводства мали довжину 148 км і виконували роль локальних комунікацій.

Довжина звичайних доріг в Новогрудському воєводстві досягала 14338 км, з них асфальтованими і брукованими були тільки 2214 км. І без того важкі комунікаційні умови погіршувалися опадами особливо, навесні, восени і взимку (коли випадало багато снігу)[15].

Сільське господарствоРедагувати

Новогрудське воєводство було аграрним регіоном. Складне становище в економіці мало безпосередній вплив і на національні відносини. На настрої білорусів впливала перенаселеність села і викликана цим нестача землі. У 1931 р. на території воєводства було 164256 господарств, з них до 143 767 мали землі менше 15 га. В 81853 господарств землі було менше 5 га і працювали на них близько 378 959 осіб (у віці від 16 до 60 років), від 5 до 10 га нараховували 46677 господарств (265 916 осіб), господарств від 10 до 15 га було 12 237 (69 777 осіб), від 15 до 50 га 7946 господарств (45 706 осіб). Маєтків вище 50 га було 938 (3572 особи)[6][16].

Перенаселеність села і «земельний голод» стосувався одночасно поляків і білорусів. Хоча переважно правителями міцних (понад 50 га) та середніх маєтків були поляки, з яких багато належали до військових колоністів (осадників) (на 1 січня 1925 р. їх чисельність була близько 1921 осіб)[6].

Перенаселеність, примітивна система управління сільським господарством (домінувало трипілля), маловрожайний ґрунт, недостатня механізація села — все це сприяло тому, що більшість господарств Новогрудського воєводства була натуральною і самодостатньою, слабо пов'язаною з ринком[17].

ПриміткиРедагувати

  1. Энцыкляпэ́дыя гісто́рыі Белару́сі. Т. 5: М — Пуд / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 1999. — 592 с.: іл. ISBN 985-11-0141-9.(біл.)
  2. а б Mały rocznik statystyczny 1939. — Warszawa: nakł. Gł. Urzędu Statyst., 1939. S. 13.(пол.)
  3. а б Baradyn Zygmud. Niemen — rzeka niezgody / Red. — Warszawa: Rytm., 1999. S. 11.(пол.)
  4. а б в Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej - Tom VII, Część I - Województwo Nowogródzkie, Główny Urząd Statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej, Warszawa 1923
  5. Główny Urzęd Statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej. Statystyka Polski. Seria C. z. 71. Drugi powszechny spis ludności z dn. 9 XII 1931. Mieszkania i gospodarstwa domowe, lidność, stosunki zawodowe. Województwo Nowogródzkie. Warszawa, 1938, s. 19.(пол.)
  6. а б в г Baradyn Zygmud. Niemen — rzeka niezgody / Red. — Warszawa: Rytm., 1999. S. 14.(пол.)
  7. Główny Urzęd Statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej. Statystyka Polski. Seria C. z. 71. Drugi powszechny spis ludności z dn. 9 XII 1931. Mieszkania i gospodarstwa domowe, lidność, stosunki zawodowe. Województwo Nowogródzkie. Warszawa, 1938, s. 231.(пол.)
  8. а б Baradyn Zygmud. Niemen — rzeka niezgody / Red. — Warszawa: Rytm., 1999. S. 16.(пол.)
  9. Piotr Niwiński, Wileński i Nowogródzki Okręg AK w walce z władzą sowiecką 1944—1945. Armia Krajowa na Nowogródczyźnie po lipcu 1944(пол.)
  10. Mały rocznik statystyczny 1939. — Warszawa: nakł. Gł. Urzędu Statyst., 1939. S. 318.(пол.)
  11. Baradyn Zygmud. Niemen — rzeka niezgody / Red. — Warszawa: Rytm., 1999. S. 15.(пол.)
  12. Mały rocznik statystyczny 1939. — Warszawa: nakł. Gł. Urzędu Statyst., 1939. S. 11.(пол.)
  13. Mały rocznik statystyczny 1939. — Warszawa: nakł. Gł. Urzędu Statyst., 1939. S. 72.(пол.)
  14. S. Odlanicki-Poczobutt, Województwo Nowogródzkie, Wilno 1936, s. 4.(пол.)
  15. Baradyn Zygmud. Niemen — rzeka niezgody / Red. — Warszawa: Rytm., 1999. S. 13.(пол.)
  16. Główny Urzęd Statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej. Statystyka Polski. Seria C. z. 71. Drugi powszechny spis ludności z dn. 9 XII 1931. Mieszkania i gospodarstwa domowe, lidność, stosunki zawodowe. Województwo Nowogródzkie. Warszawa, 1938, s. 60.(пол.)
  17. Baradyn Zygmud. Niemen — rzeka niezgody / Red. — Warszawa: Rytm., 1999. S. 14—15.(пол.)