Відкрити головне меню
Історичний центр Великого Новгорода

Нере́вський кінець — житловий район середньовічного Новгорода на півночі Софійської сторони уздовж лівого берега річки Волхов, за ним починалася Водська п'ятина Новгородської землі.

Припускають, що Неревський кінець названий за іменем племені нерева[1] або угро-фінського меря[2][3]. Існують різні гіпотези стосовно походження етноніма нерева, наприклад від річки Нарова (Нарва) або нерева-слов'яни, що прийшли з річки Нарев, на території сучасної східної Польщі, також нерева — невідоме балтське плем'я, і що ця назва старіша і походить з праіндоєвропейської мови (подібно Нарва, Неретва, Неріс, Нерль, Неро, Нарев[4]) і означає місце біля води. Втім, жодне з багатьох припущень поки що не має переконливого підтвердження.

Згадки в літописах не були частими і відносяться до пізнього середньовіччя:

«

В літо 6922 (1414). І згорів Неревський кінець від святого Володимира і до Гзені, і згоріло кам'яних церков 8, а дерев'яних 5

Оригінальний текст (ст.-слов'ян.)
В лѣто 6922 [1414] Мѣсяца августа въ 3, погорѣ Неревьскыи конець от святого Володимера и до Гзени; а дерквии каменых огорѣ 8, а древяных 5
»

Зміст

Археологічні розкопкиРедагувати

Неревський розкоп на місці Неревського кінця вівся протягом 12 років. Було розкрито площу близько 10 тисяч квадратних метрів. На розкопі 26 липня 1951 р. під час розкопок, які велися археологічною експедицією Московського університету та Інститутом археології Академії наук СРСР під керівництвом Артемія Арциховського, було виявлено першу берестяну грамоту. У 1952 році археологи виявили і розкрили на довжину 183 метрів Велику вулицю — головну вулицю Неревського кінця. Вона вела від дитинця на північ у бік княжого Звіринця (пізніше Звірин монастир). Були розкриті також Холопська вулиця, в 1955 році перехрестя Великої і Козьмодемьянської вулиць. Під час розкопок було виявлено залишки житлових та господарських споруд, зокрема й садибу новгородського посадника Онцифора Лукинича, а також предмети домашнього ужитку, монети тощо.

Найдавніші матеріали — перехрестя Великої і Козьмодемьянської вулиць — датуються 953 роком.[5]

СучасністьРедагувати

Сучасні вулиці Новгорода на місці Неревського кінця (Велика (за радянських часів Дмитрієвська), Розважа та ін.) за напрямком і положенням майже збігаються з історичними.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. Смирнов Ю. М., Еще более загадочная нерева, «Домовой», N1, 1992, с.34-36[недоступне посилання з квітень 2019]
  2. В. Л. Янин, М.X. Алешковский. Происхождение Новгорода (к постановке проблемы)\\журнал «История СССР», № 2, М.-Л., 1971, стр. 32-61
  3. Осмо Пёусти Столицы финно-угорского мира, Неиллюстрированная интренет-версия, Osmo Pöysti, 2001-2004 ГОДА , Куру, Финляндия
  4. Witold Mańczak. Wieża Babel. — Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1999. ISBN 83-04-04463-3.
  5. Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 39. ISSN 0130-5247