Не́вицьке — село в Ужгородському районі Закарпатської області на річці Уж. Розташоване на відстані 12 км від Ужгорода.

село Невицьке
Вулиця в Невицькому
Вулиця в Невицькому
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Ужгородський район
Громада Невицька сільська рада
Код КОАТУУ 2124884501
Основні дані
Засноване 1285
Населення 1 032
Площа 0,09 км²
Поштовий індекс 89410
День села 20.08
Географічні дані
Географічні координати 48°40′33″ пн. ш. 22°23′33″ сх. д. / 48.67583° пн. ш. 22.39250° сх. д. / 48.67583; 22.39250Координати: 48°40′33″ пн. ш. 22°23′33″ сх. д. / 48.67583° пн. ш. 22.39250° сх. д. / 48.67583; 22.39250
Місцева влада
Адреса ради 89410, с.Невицьке, вул.Садова,128
Карта
Невицьке. Карта розташування: Україна
Невицьке
Невицьке
Невицьке. Карта розташування: Закарпатська область
Невицьке
Невицьке
Мапа

CMNS: Невицьке у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

В грамотах та інших письмових джерелах село відоме під назвами: «Nevicke» (угор.) а «Neviţche» (рум.). Очевидно, село виникло раніше XIII ст. і саме від нього замок, що височить поряд, міг одержати назву Невицький.

В північній частині села в 70-х роках минулого століття виявлений могильник із ознаками трупоспалення. Людські останки містилися в глиняних урнах. В околицях Невицького знайдено бронзовий меч і кілька браслетів. В урочищі Рибник, що між селами Незвиська і Кам'янця — чотири кургани. В 1968 році один курган розкопано І. І. Поповичем. Засвідчено колективне поховання з трупоспаленням в урнах, воно належить куштановицькій культурі VI—IV століттях до нашої ери.

Курганний могильник датується VI—V ст, до н. е. Неподалік від нього знаходиться урочище Тепла Яма. назва якого дійшла до наших днів від володаря підземного царства — Ями. Вірогідно, з назвою села найкраще пов'язувати давнє божество Наву або Неву, що символізує невідомість. Віддаючи наречену заміж, їй створювали в новому житті своєрідну незнаність, яка в наш час трансформувалася в слові «невістка» (та, що не знає своє майбутнє).

Від третьої чверті XIV ст. до кінця XVII ст. село належало до Невицького домену Другетів. Перша пряма згадка про село відноситься до 1427 року, коли селянські господарства були оподатковані від 17 порт. В 1599 році в Невицькому нараховувалося 30 селянських господарств, що давало підстави вважати його середнім за величиною поселенням. У другій половині XVII — на початку XVIII ст. кількість селянських господарств значно зменшилася. На 1715 рік нараховувалося всього 8 домогосподарств.

Про Невицький замок, що був споруджений на горі висотою 125 м над рівнем моря у вузькій долині р. Уж, є кілька письмових згадок від 1266, 1274, 1288 років. В ті часи він вважався замком комітату Унґ і належав угорським королям.

Замок брав участь у різних феодальних війнах, переходив у власність від одних до інших магнатів, графів. З втратою колишнього воєнного значення почав занепадати. До наших днів зберігся частково. Мури замку нині на консервації. На сьогоднішній день Невицький замок знаходиться на балансі Кам'яницької сільської ради.


Церква Покрови Пр. Богородиці. 1777.

У 1751 р. за пароха Луки Чиприна згадується дерев'яна церква з трьома дзвонами, прикрашена всіма образами, освячена Йосипом Годермарським.

Тепер у селі стоїть струнка мурована церква, збудована, згідно з написом над входом, у 1779 p., але люди твердять, що це сталося на два роки скоріше. Подібно до інших церков XVIII ст., споруда відрізняється вишуканим профілем вежі й добрими пропорціями.

Іконостас і престол вирізав Мартин Духнович у 1798 р. за священика Петра Боровського, ктиторів Андрія Коцкулича, Петра Росола, Івана Стасюка та Павла Дюрика. Закінчили іконостас (чи, можливо, встановили ікони) в 1807 р. за священика Івана Бокшая та дяка Івана Югасевича — відомого переписувача церковних книг та пісенників. Коштом парохіян за різьбарську роботу було виплачено 400 німецьких золотих, а художник отримав 1304 німецькі золоті.

На свято Покрови 1931 р. каноник О. Стойка посвятив церкву, розмальовану стараннями пароха Михайла Дутка.

У 1960 р. куратор Й. Угрин організував ремонт церкви. Розпис і оздоблення храму здійснив С. Сарновський. Тоді ж знищили греко- католицький престол роботи М. Духновича. З давніх речей збереглися чотири різьблені дерев'яні свічники XIX ст. З чотирьох дзвонів у вежі храму найдавнішими є два малі, що походять з 1756 р. Великий дзвін відлили 1806 р. у Пряшеві Ігнатій Лехерер і Пауль Шміц.

Після ліквідації Греко — католицької церки в кінці 1940-х років місцеві священики Євген Клин та Олександр Марина були заслані в радянські концтабори.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1031 особа, з яких 498 чоловіків та 533 жінки.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1028 осіб.[2]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

Мова Відсоток
українська 99,03 %
російська 0,68 %
угорська 0,10 %

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати