Відкрити головне меню

Мі́хал Грабо́вський гербу Равич (повне ім'я: Міхал-Іоахим-Ян; пол. Michał Grabowski, псевдонім — Едвард Тарша; *25 вересня 1804, Золотіїв — †19 листопада 1863, Варшава) — письменник, літературний критик, історик, представник «української школи» в польськомовній літературі.

Грабовський Міхал
пол. Grabowski Michal
Грабовський Міхал.2.jpg
Міхал Грабовський
Ім'я при народженні Міхал-Іоахім-Ян
Народився 25 вересня 1804(1804-09-25)
с. Золотіїв Рівненського повіту (тепер Рівне)
Помер 19 листопада 1863(1863-11-19) (59 років)
Варшава, Польща
Поховання Повонзківський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Польща
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Діяльність історик, письменник, критик
Володіє мовами польська
Конфесія католик
Батько Антоній Михайлович Грабовський
Мати Тереза Дворжанська
У шлюбі з Павлина Росьцішевська
Діти доньки: Марія, Єлизавета, Тереза, Магдалина(1853—1936), ?, сини: Антон, Міхал-Конрад, Люциан-Марцелій
Герб

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Міхал Грабовський народився 25 вересня 1804 на Волині, в Золотієві (з 50-х — 60-х років XX століття — у складі міста Рівне), ґміна Рівне Рівненського повіту, в сім'ї майора російських військ, шляхтича Антонія Михайловича Грабовського та його дружини Терези Дворжаньської. Дитячі роки провів в Олександрівці (Олександрівка тепер — райцентр на півночі Кіровоградщини; неподалік Чигирин, Кам'янка, Новомиргород), де його батько купив маєток з 229 кріпаками чоловічої статі та кам'яним будинком у готичному стилі на березі Тясмину, куди й переїхав його батько із сім'єю.

   
Олександрівка. Старий палац Міхала Грабовського
Н.Орда Олександрівка. Новий палац Міхала Грабовського

Навчався спочатку в єзуїтському колегіумі в Романові, пізніше — в повітовій школі василіян в Умані та у ліцеї ім. Рішельє в Одесі.

 
Одеса. Початкове приміщення Рішельєвського ліцею
 
Міхал Грабовський. Малюнок Пантелеймона Куліша, 1843 р.

В Уманській школі приятелював з Богданом Залеським[1][2] та Северином Гощинським, які надихнули його на літературну діяльність. У 18201825 рр. переважно перебував у Варшаві, де увійшов у близькі стосунки з Юліушем Словацьким, Маурицієм Мохнацьким та іншою академічною молоддю, протягом 18251850 рр. постійно проживав в Олександрівці, у 18501862 рр. — у Києві. З 1857 року був власником садиби на Андріївському узвозі 34. Будинок в якому жив Грабовський не зберігся.[3] Коли від народження слабкої статури Грабовський захворів у 1828 році грудною хворобою, Гощинський супроводжував його спочатку до Варшави, а потім невдовзі і до Відня, де знайшов знаних лікарів, які поправили йому здоров'я.

 
Родовід Міхала Грабовського
 
Міхал Грабовський у зрілому віці

На гостині в 1843 році побував Шевченко Тарас Григорович. На тривалій гостині та творчому пленері у Грабовського неодноразово (1843, 1844, 1856) перебував Пантелеймон Куліш. Також в його маєтку побували письменники Северин Гощинський, Тимко Падура, Богдан Залеський, Ромуальд Підберезський, художник Наполеон Орда, російський державний діяч і вчений Іван Фундуклей. Є дані, що відвідував Рихту. На початку 1862 року, маркіз Вєльопольський[pl] покликав Міхала Грабовського до Варшави, і той посів в Комісії народної освіти і віросповідання посаду директора Відділу освіти, звільнену внаслідок тяжкої хвороби Йозефа Корженьовського, а потім невдовзі, внаслідок виїзду за кордон Головного Директора цієї ж комісії, почав тимчасово виконувати його обов'язки. По можливості ставав на захист польської еліти, зокрема врятував від переслідування російською владою ксьондза Яжджевського, професора Варшавської Духовної Академії.[4] Але ця його нова діяльність не тривала довго: після кількатижневого нездужання, під час якого отримав вже на постійно посаду Головного Директора, згас у колі родини. Похований у Варшаві, на Повонзківському цвинтарі, Під Катакомбами, перший ряд, місце 176.177.

Сім'яРедагувати

У 1834(1835)[5] році одружився на Павлині Росьцішевській гербу Юноша, доньці чигиринського поміщика Кароля Росьцішевського та його дружини Бони в дівоцтві Шимановської гербу Єзєра (щодо дітей, то за даними Похилевича було 2 сина Антон та Михайло[6], інше джерело[7] подає наявність наступних дітей: доньок Марії, Єлизавети, Терези, Магдалини(1853—1936) та сина Люциана).

Насправді ж у шлюбі мав п'ятьох доньок та трьох синів. Після смерті письменника його дружина Павлина разом з дітьми повертається до Києва.

Його старший син Антон, випускник Кадетського корпусу, володів у Києві садибою на Андрієвському узвозі № 34, поки не програвся в карти і не потрапив до божевільні. Садиба на Андрієвському узвозі № 34 після цього перейшла до молодшого сина Люциана-Марцелія[8].

Відомо також, що його син Михайло-Конрад мав свого сина Олександра-Сигізмунда[9].

ТвориРедагувати

 
Надгробок Міхала Грабовського

Вперше заявив про себе на літературній ниві критичним виступом в 1829 році у «Варшавському щоденнику».

Як літературний критик, М. Грабовський був ідеологом слов'янського романтизму, орієнтував письменників-сучасників на традиції народної творчості. Критерії, з якими він підходив до художнього твору, передбачали проникнення в нього мотивів із народного життя, близькість до народних оповідань.

У романах «Коліївщина і степи» (1838)[10], «Гуляйпільська застава»[11][12][13][14][15] (18401841,1900-1901), «Тайкури: повість народна» (1846), «Пан староста Канівський» (1856), «Пан староста Закревський» (1860), «Заметіль у степах» (1862), Грабовський описував соціальне життя українського народу та шляхти. Автор статей: «Українські мелодії» (1828), «Про українські пісні» (1837), «Про українські народні легенди» (1845).

Як історик Міхал Грабовський заявив про себе працями «Джерела до польської історії» (у співавторстві з Олександром Пшездзецьким, 1843), «Головні щоденники» (1845), «Україна давня і теперішня» (1850), а також консультував історика А.Скальковського при написанні «Історії Нової Січі…». Був прийнятий в члени Одеського товариства історії та старожитностей.

Вершиною його публіцистичної діяльності стала праця «Відповідь Поляка російським публіцистам, з питання про Литву та західні губернії»[16][17][18], в якій він аргументовано розвінчав апологетів експансіоністської політики Імперської Росії.

ПриміткиРедагувати

  1. Діонісій Залеський Листування Юзефа Богдана Залеського. Лвів. 1900. Т.1, стор. 13(пол.)
  2. Діонісій Залеський Листування Юзефа Богдана Залеського. Лвів. 1902. Т.3, стор. 131(пол.)
  3. Андреевский спуск//Ностальгия. Киев | Прогулка по старому городу(рос.)
  4. Діонісій Залеський Листування Юзефа Богдана Залеського. Лвів. 1902. Т.3, стор. 149(пол.)
  5. Діонісій Залеський Листування Юзефа Богдана Залеського. Лвів. 1902. Т.4, стор. 130(пол.)
  6. Похилевич Л. І. Сказання про населені місцевості Київської губернії. — С. 697 Архівовано 5 March 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine. (рос.)
  7. Родове дерево Міхала Грабовського (пол.)
  8. Музей Одной Улицы(рос.)
  9. Список дворян Киевской губернии, на 11 октября 1905 года Архівовано 11 January 2015[Дата не збігається] у Wayback Machine.(рос.)
  10. Тарша, Едвард Коліївщина і степи: Повість (Вст. сл. Арабажинь К.) / Едвард Тарша // Вежа. — 1997. — № 8-9. — С. 127—147 ; Вежа. — 2000. — № 10. — С. 105—124
  11. Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Перший том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2013, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-829-9
  12. Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Другий том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2013, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-824-4
  13. Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Третій том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2013, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-884-8
  14. Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Четвертий том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2013, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-901-2
  15. Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, П'ятий том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2014, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-928-9
  16. Ответ Поляка русским (рос.)
  17. Газета «Новомиргородщина» № 3 (9294) від 17.01.2015. — С. 2. (.pdf)
  18. Газета «Новомиргородщина» № 4 (9295) від 24.01.2015. — С. 2. (.pdf)

ЛітератураРедагувати

ДжерелаРедагувати


  • [1] Антонюк-Кисіль В. П. Михайло Грабовський як дослідник історії України // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2010, вип. XXIX — с.277-281.