Муравйов-Амурський Микола Миколайович
Граф Микола Миколайович Муравйов-Аму́рський (рос. Никола́й Никола́евич Муравьёв-Аму́рский, 11 [23] серпня 1809 — 18 [30] листопада 1881) — російський державний діяч, з 1847 по 1861 рік служив генерал-губернатором Східного Сибіру. Генерал від інфантерії, генерал-ад'ютант.
| Муравйов-Амурський Микола Миколайович | |
|---|---|
 | |
| Народження | 11 (23) серпня 1809[1] Санкт-Петербург, Російська імперія[2] |
| Смерть | 18 (30) листопада 1881[1] (72 роки) Париж[2] |
| Поховання | Цвинтар Монмартр |
| Країна |  Російська імперія |
| Освіта | Пажеський корпус |
| Звання | генерал від інфантерії |
| Командування | Східносибірське генерал-губернаторство |
| Війни / битви | Російсько-турецька війна 1828–1829, Листопадове повстання 1830—1831 і Кавказька війна |
| Титул | граф[d] |
| Рід | Рід Муравйовихd |
| Автограф |  |
| Нагороди |       |
 Муравйов-Амурський Микола Миколайович у Вікісховищі | |
В історії розширення російських володінь в Сибіру Муравйов-Амурський зіграв видну роль, зокрема, йому належить почин у отриманні Амуру, уступленого Китаю в 1689 році[3]. Засновник міст Хабаровська[4][5] і Владивостока .
Дитинство і юність
ред.Правнук учасника Великої Північної експедиції Степана Муравйова, онук цивільного губернатора Архангельська Назарія Муравйова, син статс-секретаря і керівника імперської канцелярії Миколи Назаровича Муравйова та Катерини Миколаївни Мордвінової, дочки порховського поміщика Миколи Михайловича Мордвинова.
Чималу частину дитинства провів в маєтку батька під Петербургом, згодом Муравйовський провулок (вулиця Цимбалина) Санкт-Петербурга[6] .
Разом з братом Валеріаном навчався в Санкт-Петербурзі в приватному пансіоні Годеніуса в будинку Резваго, що давало можливість у майбутньому вступити до університету.
За розпорядженням імператора Олександра I обидва сини Миколи Муравйова були зараховані в Пажеського корпусу .
У 1827 році закінчив Пажеський корпус із золотою медаллю.
Військова служба
ред.Після закінчення Пажеського корпусу, вступив прапорщиком в лейб-гвардії Фінляндський полк. Разом з полком брав участь у російсько-турецькій війні 1828—1829 років і в придушенні польського повстання 1831 року.
У 1833 році Муравйов в чині штабс-капітана залишив військову службу. Наступні п'ять років він провів у Віленській губернії в маєтку Стоклішкі, подарованому його батькові в довічне володіння, де займався господарством[7] .
Кавказька війна
ред.Коли генерал Євген Головін, при якому Муравйов під час військових дій раніше був ад'ютантом, був призначений командувачем окремим кавказьким корпусом і головнокомандуючим цивільною частиною та прикордонними справами в Закавказзі, Муравйов був визначений до нього для особливих доручень (в 1838 році) і кілька разів брав участь в походах проти горців.
З 1840 року по 1844 рік Муравйов був начальником одного з відділень Чорноморської берегової лінії і на цій посаді брав участь у приборканні племені убихів.
У 1841 році Муравйов був підвищений в генерал-майори. У 1844 році через хворобу остаточно пішов з армії і деякий час лікувався у Франції. Незадовго до повернення в Росію, будучи в Парижі, познайомився з Катрін де Рішемон[8] .
Після повернення звідти його зарахували до міністерства внутрішніх справ, звідки він незабаром був призначений тульським військовим і цивільним губернатором.
Губернаторство
ред.Тула (1846—1847 рр.)
ред.У 1846 році Муравйов був призначений виконуючим обов'язки тульського військового і цивільного губернатора. 17 січня 1847 року Миколу Муравйов в церкві Богородицька обвінчався з Катрін де Рішемон, яка, прийнявши православ'я, стала іменуватися Катериною Миколаївною Муравйової[9] .
Здавши справи по Тульській губернії, в кінці вересня 1847 року Муравйов прибув до Петербурга. Протягом чотирьох місяців він вивчав літературу і документи про Східний Сибір, знайомився зі звітами генерал-губернаторів, зустрічався з міністрами, людьми, які добре знають проблеми Сибіру.
Східний Сибір (1847—1861)
ред.28 лютого 1848 року із Красноярська в Петербург був відправлений рапорт Муравйова про вступ на посаду Східно-Сибірського генерал-губернатора; затверджений на посаді він був лише 6 грудня 1849 року[10] .
Ще до від'їзду до Сибіру Муравйов заручився допомогою Г. І. Невельського, що досліджував гирло Амуру і острів Сахалін. Муравйов енергійно взявся за клопоти по вирішенню захоплення Амура, але зустрів протидію в Петербурзі, оскільки в той момент Росія ще була не готовою до війни з Китаєм уряд віддавав перевагу планомірному захопленню Приамур'я, а Муравйов наполягав на агресивній політиці. Проте, факт заняття Невельским устя Амуру був визнаний, і протягом 1851 — 1853 років проводилися дослідження лиману Амуру, острова Сахалін; засновувалися російські поселення.
11 січня 1854 року імператором Миколою I Муравйову було надано право вести всі зносини з китайським урядом щодо розмежування східної окраїни і дозволено провести по Амуру сплав війська.
6 грудня 1854 року «за невтомну діяльність і особливі труди для користі і облаштування ввіреного краю вживані» нагороджений кавалером Ордена Святого Князя Олександра Невського[11] .
Муравйов тричі подавав проекти про будівництво Сибірської залізниці. Але, незважаючи на підтримку імператора, Сенат відхиляв цю пропозицію як занадто дорогий проект.[12]
Довго тривали переговори Муравйова з китайським урядом, і тільки 16 травня 1858 року Муравйов уклав з Китаєм Айгунский трактат, за яким Амур до самого гирла став кордоном Росії з Китаєм. Муравйов отримав за укладення цього договору титул графа Амурського і чин генерала від інфантерії.
Саме по собі, однак, володіння лівим берегом Амуру не було достатнім, поки флот не мав вільного виходу в море: лівий берег біля гирла скресає набагато пізніше, ніж правий. Цей недолік Айгунского трактату був заповнений Пекінським договором (заключеним в 1860 році графом Ігнатьєвим), за яким Росія отримала не тільки Уссурійський край, а й південні порти. Однак Муравйов-Амурський наполягав не обмежуватися даними придбаннями, а продовжити приєднувати до Росії північні і західні території Китайської імперії, включаючи і сусідні країни — Монголії і Корею.
Будучи генерал-губернатором Східного Сибіру, Муравйов-Амурський робив спроби населити пустельні місця по Амуру, але спроби ці були невдалі; подальші поселення відбувалися за нарядом з забайкальських козаків, а добровільні поселення на Амур призупинилися. Настільки ж невдалі були поселення по річці Мая в 1851 році. Не вдалися і спроби Муравйова-Амурського влаштувати правильне пароплавне сполучення по Амуру і поштовий тракт.
Ще в 1848 році Муравйов, щойно призначений губернатором Східного Сибіру і Далекого Сходу, звернув увагу на зростаючу загрозу нападу іноземців на Камчатку. Тому вже тоді він вирішив зайнятися будівництвом військових укріплень в Петропавлівському порту.
Саме тоді Муравйов призначив новим управителем Камчатки енергійного адміністратора генерал-майора по адміралтейству Василя Степановича Завойка.
Майбутнє показало, що Муравйов недаремно тривожився за долю Камчатки. Коли почалася Кримська війна, супротивники Росії знайшли можливим виділити значні військово-морські сили для нанесення удару по російських тихоокеанських володіннях.
31 серпня — 7 вересня 1854 англо-французька ескадра з 6 кораблів з екіпажем 1700 чол. і більш ніж 200 гарматами безуспішно намагалася взяти штурмом Петропавловськ, втративши при облозі міста близько 200 осіб вбитими і пораненими.
Однак, незважаючи на успішну оборону міста, стали очевидними труднощі з постачанням і утриманням настільки віддалених територій. Тому було прийнято рішення про евакуацію порту і гарнізону з Камчатки. Згідно з наказом портові споруди і будинки були розібрані, найцінніші частини у вигляді вікон, дверей і т. д. були заховані, місцевому корінному населенню було сказано піти на північ. Козаки перейшли в селище, розташоване в гирлі річки Авача, старшим серед решти був призначений осавул Мартинов. Солдати і матроси пропиляли в льоду прохід і звільнили кораблі з льодового полону.
Кораблі встигли покинути порт раніше повторного прибуття об'єднаної англо-французької ескадри і перейшли в Де-Кастрі, а потім в Ніколаєвськ-на-Амурі. Англо-французька експедиція з п'яти французьких і дев'яти англійських кораблів зайшла в Авачинську губу 8 (20) травня 1855 року, але знайшла порт Петропавловськ покинутим і непридатним для того, щоб в ньому можна було залишитися і використовувати за призначенням.[13]
26 серпня 1858 р нагороджений титулом графа Амурського, який він заповів передати молодшому синові брата Валеріана.
У 1861 році Муравйов-Амурський залишив посаду генерал-губернатора, внаслідок неприйняття його проекту про поділ східного Сибіру на два генерал-губернаторства, і був призначений членом Державної Ради Російської Імперії.
Після відставки
ред.Протягом двадцяти років, до своєї смерті, Муравйов-Амурський майже безвиїзно проживав у Парижі, і тільки зрідка приїжджав до Росії, щоб взяти участь в засіданнях Державної Ради.
Помер Муравйов-Амурський «від гангрени»[14] 18 листопада 1881 року в Парижі, був похований на кладовищі Монмартр. У 1990 році останки Муравйова-Амурського перевезли у Владивосток і перепоховали в районі історичного центру міста.
Примітки
ред.- ↑ а б Историческая энциклопедия Сибири / под ред. В. А. Ламин — Новосибирск: 2009. — ISBN 5-8402-0230-4
- ↑ а б Муравьёв-Амурский Николай Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Муравьев-Амурский, Николай Николаевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Мэрия признала основателем города Хабаровска Николая Муравьева-Амурского << Новости | Дебри-ДВ (рос.). debri-dv.com. Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 2 червня 2017.
- ↑ knd.ru. Администрация города Хабаровска. www.khabarovskadm.ru. Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 2 червня 2017.
- ↑ Тепер головна будівля садиби — будинок № 143 по проспекту Обухівскої Оборони — Дмитрий Шерих «Санкт-Петербургские ведомости», № 177 [Архівовано 25 липня 2020 у Wayback Machine.].
- ↑ Амурская Областная Научная Библиотека имени Н. Н. Муравьёва-Амурского. Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
- ↑ Встречь солнца | Приамурские ведомости. Архів оригіналу за 28 липня 2013. Процитовано 8 листопада 2009.
- ↑ Людмила Третьякова. Наследие графа Амурского // Вокруг света. — 2004. — № 8 (8). — ISSN 0321-0669. Архівовано з джерела 4 серпня 2020. Процитовано 25 липня 2020.
- ↑ Восточно-Сибирское генерал-губернаторство. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 25 липня 2020.
- ↑ Высочайшие награды // Санктпетербургские сенатские ведомости : газета. — 1855. — № 7. — Число 25 (1). — С. 3. Архівовано з джерела 28 листопада 2020. Процитовано 25 липня 2020.
- ↑ В. Филоненко, У истоков Великого Сибирского пути, 6 Августа 2009[недоступне посилання з Август 2019]
- ↑ Russia on the Pacific and the Siberian railway By Vladimir, Zenone Volpicelli, S. Low, 1899 p.230-241
- ↑ Згідно запису у метричній книзі Собору Олександра Невського (Центральний державний історичний архів Санкт-Петербурга, фонд 19, опис 123, справа 37, лист 15).