Музей «Лісової пісні» — музейна експозиція, присвячена однойменній драмі-феєрії Лесі Українки. Створений за сприяння колективу Літературно-меморіального музею ім. Лесі Українки 13 серпня 2004 року, розташований в урочищі Нечимне (поблизу с. Скулин).

Історія становлення музею

ред.

Музей побудований недалеко від озера Нечимне, поблизу місця, де стояла хата знайомого родини Лесі Українки Лева Скулинського. Уперше Косачі побували в Нечимному влітку 1884 року. Відтоді вони здійснили ще кілька подорожей у ті краї [1]. Лесю Українку особливо захоплювала природа місцевості. Згодом свої враження від відвідин драматургиня втілила в драмі-феєрії «Лісова пісня». Ізидора Косач, молодша сестра письменниці, згадувала [2]:

  Коли 1911 р. я з сестрою Ольгою прочитали вперше “Лісову пісню”, то відразу перед очима обом нам став скулинський дядько Лев і пригадались давні враження від перебування в Нечимному.  

У 60-х роках ХХ століття відбулося перше літературно-мистецьке свято в урочищі. Серед відвідувачів був присутній Максим Рильський, а львівські студенти поставили на березі Нечимного «Лісову пісню».

Згодом на честь Лесі Українки та її драми-феєрії було побудовано невеликий будинок поблизу озера. Однак у 90-х роках ХХ століття він згорів під час лісової пожежі [3], територія поросла чагарниками. Тривалий час місце було недоступним для відвідувачів [4].

З метою привернути увагу влади та громадськості до занедбаної території з важливим літературним значенням, 2001 року тодішній член Національної спілки письменників України Василь Гей зініціював проведення поетичного свята «Лісова пісня» [3][5].

2004 року, до четвертого святкування, було споруджено нове музейне приміщення, облаштовано літню сцену, поставлено альтанки та встановлено дерев'яні скульптури героїв драми-феєрії [3].

Щороку в першу суботу та неділю серпня шанувальники Лесі Українки збираються на території музейного комплексу на літературно-мистецьке свято «Лісова пісня» [6].

Експозиція

ред.

У музеї представлено зібрання книг, листи, фотографії, документи, що демонструють зв'язок Лесі Українки з Нечимнем, а також історію написання драми-феєрії. Окремо продемонстровано речі родини Косачів, які збереглися з часу, коли сім'я мешкала тут: посуд, рушники, дерев'яні ночви, коловорот тощо.

В окремій кімнаті музею облаштовано волинську хату часів життя Лесі Українки. Завдяки експозиції відвідувачі мають змогу ознайомитися із самобутнім побутом поліщуків [7].

Ще одна кімната присвячена мистецьким роботам львівської художниці Софії Караффи-Корбут, які ілюструють драму-феєрію «Лісова пісня» [6].

Поблизу будівлі музею прокладено стежку, що веде до лісового озера Нечимне. Уздовж шляху встановлено дерев'яні скульптури літературних героїв: дядька Лева, Мавки, Лукаша, Потерчат, Лісовика та інших.

Також на території музейного комплексу, поблизу водойми, росте крислатий Лесин дуб [6]. А місце, де колись була збудована хижа дядька Лева, у якій гостювала сім'я Косачів, позначене табличкою «Тут стояла хата дядька Лева» [1].

Джерела

ред.
  1. а б Мельник, Валерій (07.08.2012). Лесине болото?. Урядовий кур'єр. Процитовано 30.05.2024.
  2. Денисюк І. Скрипка Т. «Лісова пісня». Тамара Скрипка. Персональний сайт. Процитовано 30.05.2024.
  3. а б в Краснодемський В., Якименко М. (05.08.2011). «Я в серці маю те, що не вмирає». volyn-museum. Голос України. Процитовано 30.05.2024.
  4. Музей лісової пісні. itinery. Процитовано 30.05.2024.
  5. Мольчак, Я. (2021). Нечимне урочище. Енциклопедія Сучасної України. Процитовано 30.05.2024.
  6. а б в Музей „Лісової пісні” в урочищі Нечимному – сектор Колодяжненського літературно-меморіального музею. volyn-museum. Процитовано 30.05.2024.
  7. Мельник, Валерій (15.08.2014). Єдиному у світі Музею «Лісової пісні» виповнилося десять років. Урядовий кур'єр. Процитовано 30.05.2024.