Відкрити головне меню

Муза — цариця Парфії, дружина парфянського царя Фраата IV, фактична співправителька свого сина Фраата V.

Муза Парфянська
Parthian Queen Bust.jpg
Народилася невідомо
Померла 4
Діяльність політикиня
Титул консорт-королева
Посада регент і Q68433634?
У шлюбі з Фраат IV
Діти Фраат V
Бюст з Іранського національного музею
Зображення Музи чеканилося на парфянських монетах поряд із зображенням Фраата V

ІсторіяРедагувати

Муза була римлянкою за походженням; за однією з версій — фавориткою римського імператора Августа, який подарував її парфянському царю Фраат IV за мирний договір з Парфією, по якому Риму були повернуті штандарти, взяті ще після битви при Каррах.

Вона стала користуватися особливою пошаною та любов'ю у Фраата IV, пізніше він взяв її в законні дружини.

Муза багато сприяла проримській орієнтації Фраата IV, при якому його сини були направлені в Рим на проживання та навчання, фактично — як почесні заручники. У реальності це було спробою видалити від спадкування корони інших синів Фраата IV і передати трон своєму синові — майбутньому царю Фраату V.

Переворот і вбивство Фраата IVРедагувати

Разом зі своїм сином — спадкоємцем Фраатом V — брала участь у змові проти свого чоловіка — царя Фраата IV, отруївши його. Після вступу на трон Фраата V стала фактичною співправителькою. Її зображення чеканилося на парфянських монетах поряд із зображенням Фраата V.

Зміщення та вбивствоРедагувати

За описом, даним Йосипом, нібито мала близьких зв'язках зі своїм сином, він узяв її за дружину, що було неприйнятно і геть відкидалося парфянами. Це і стало причиною нової змови парфянської знаті, при якій Фраат V і Муза були зміщені з трону та вбиті.

Інша й імовірніша версія зміщення Фраата V і Музи — їх вельми яскрава проримська орієнтація, обумовлена римським походженням Музи. Парфянська знать, змістивши Фраата V і Музу, передала трон Ороду III.

ДжерелаРедагувати

  • Дибвойз Н. К. Политическая история Парфии / Пер. с англ., науч. ред. и библиографич. приложение В. П. Никонова. — СПб.: Филологический факультет СПбГУ, 2008. — 816 с. — (Историческая библиотека). — ISBN 978-5-8465-0638-1 (рос.)