Моторигін Василь Семенович
Василь Семенович Моторигін (3 квітня 1908, с. Ніколаївка, Моршанський район, Тамбовська область, РФ — 8 листопада 1992, м. Одеса) — радянський офіцер, учасник Радянсько-німецької війни, командир взводу 5-ї стрілецької роти 231-го гвардійського стрілецького полку 75-ї гвардійської стрілецької дивізії 30-го стрілецького корпусу 60-ї Армії Центрального фронту, Герой Радянського Союзу (17.10.1943), гвардії лейтенант[1], пізніше гвардії старший лейтенант.
| Моторигін Василь Семенович | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||
| Народження |
3 квітня 1908 с. Ніколаївка, Моршанський район, Тамбовська область, РФ | ||||||
| Смерть |
8 листопада 1992 (84 роки) м. Одеса | ||||||
| Країна |
 СРСР | ||||||
| Рід військ | стрілецькі війська | ||||||
| Освіта | Рязанське повітряно-десантне командне училище | ||||||
| Роки служби | 1942–1945 | ||||||
| Партія | КПРС | ||||||
| Звання | гвардії старший лейтенант | ||||||
| Командування | взводом 5-ї стрілецької роти 231-го гвардійського стрілецького полку 75-ї Бахмацької двічі Червонопрапорної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії | ||||||
| Війни / битви |
Радянсько-німецька війна Сталінградська битва Курська битва Чернігівсько-Прип'ятська операція Битва за Дніпро Битва за Київ (1943) Калинковицько-Мозирська операція Операція «Багратіон» | ||||||
| Нагороди |
| ||||||
 Моторигін Василь Семенович у Вікісховищі | |||||||
Біографія ред.
Народився 3 квітня 1908 року в с. Ніколаївка, Моршанський район, Тамбовська область. Закінчив лісовий технікум, працював у лісгоспі Шацького району Рязанської області.
До Червоної Армії призваний в 1942 році і направлений в Рязанське військове піхотне училище, яке закінчив у 1943 році[2]. Був призначений командиром взводу 5-ї стрілецької роти 231-го гвардійського стрілецького полку 75-ї гвардійської стрілецької дивізії.
Брав участь у Курській битві в районі Понирі-Ольховатка. 7 липня 1943 року в бою за хутір Дружковський проявив себе сміливим, ініціативним командиром, вміло керував взводом, відбивши атаки противника. Взвод знищив в бою до 40 солдатів і офіцерів противника. Був поранений[3]. Нагороджений медаллю «За відвагу».
Особливо відзначився В. С. Моторигін при форсуванні річки Дніпро північніше Києва восени 1943 року, у боях при захопленні та утриманні плацдарму на правому березі Дніпра в районі сіл Глібівка та Ясногородка (Вишгородський район Київської області). В наградному листі командир 231-го гвардійського стрілецького полку гвардії підполковник Маковецький Ф.Є. написав [4], що 24.09.1943 року під сильним артилерійсько-мінометним вогнем пртивника і бомбардуванням ворожою авіацією Моторигін першим зі своїм взводом форсував річку Дніпро і вступив у бій за розширення плацдарму. Зломивши опір противника і відкинувши його за русло старого Дніпра, форсував вбрід старий Дніпро і розпочав бій на плацдармі. Знищив більше роти піхоти, 5 кулеметів, 6 мінометів і забезпечив переправу свого батальйону. Незважаючи на контузії, поля бою не залишив, знаходячись у передніх рядах, брав особисту участь у рукопашних сутичках, своїм прикладом надихаючи бійців. Особисто знищив з автомату 37 гітлерівців, гранатами знищив 2 кулемети і 3 мінометні розрахунки. Особистою участю на вирішальних ділянках бою забезпечив успіх виходу підрозділів на західний берег Дніпра.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за мужність і героїзм проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму гвардії лейтенанту Моторигіну Василю Семеновичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»[5].
В боях за розширення плацдарму взвод Моторигіна протягом 26 і 27 вересня відбив 6 контратак піхоти противника. Моторигін замінив пораненого командира роти і виконав поставлене бойове завдання[6]. Був нагороджений орденом Червоної Зірки.
В боях за звільнення Білорусі Моторигін вміло командував ротою. Командир 231-го гвардійського стрілецького полку гвардії майор Максимов В. О. написав в нагородному листі, що в боях за село Давидовичі 8 січня 1944 року його рота однією з перших увірвалася в траншеї противника, вибила його і першої зайняла село. Моторигін був тяжко поранений[7]. За цей бій він був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня.
В 1945 році гвардії старший лейтенант Моторигін В. С. був демобілізований.
Після війни працював директором Шацького лісгоспу в Рязанській області, потім переїхав до Одеси.
Помер 8 листопада 1992 року в м. Одеса.
Нагороди ред.
- медаль «Золота Зірка» № 1563 Героя Радянського Союзу (17 жовтня 1943)
- Орден Леніна
- Орден Вітчизняної війни 1 ступеня
- Орден Вітчизняної війни 2 ступеня
- Орден Червоної Зірки
- Медалі
Пам'ять ред.
- У 169-му навчальному центрі Сухопутних військ Збройних сил України «Десна» встановлено погруддя Героя.
- У лісгоспі Шацького району Рязанської області встановлено меморіальну таблицю.
Примітки ред.
- ↑ Посада та військове звання подані на дату здійснення подвигу
- ↑ http://www.rvvdku-vi.ru/o-vuze/istoriya/vyipuskniki-geroi [Архівовано 17 квітня 2013 у Archive.is] Выпускники — Герои (рос.)
- ↑ http://www.podvignaroda.mil.ru/ — [Архівовано 2015-10-09 у Wayback Machine.] Фонд 33. — Оп.682526, д.1332, запись 17120765, С. 73. {{ref-ru}
- ↑ http://www.podvignaroda.mil.ru/ [Архівовано 2012-07-25 у Wayback Machine.] - Фонд 33. — Оп.793756, д.32, запись 150021841, С. 357. {{ref-ru}
- ↑ http://www.podvignaroda.mil.ru/ [Архівовано 2012-07-25 у Wayback Machine.] ЦАМО — фонд 33, опись 68252,5 ед. хран 48, запись 12057300 (рос.)
- ↑ http://www.podvignaroda.mil.ru/ — [Архівовано 2015-10-09 у Wayback Machine.] Фонд 33. — Оп.686044, д.2061, запись 20258653, стр.46 (рос.)
- ↑ http://www.podvignaroda.mil.ru/ — [Архівовано 2015-10-09 у Wayback Machine.] Фонд 33. — Оп.686044, д.2557, запись 22118233, стр.62 (рос.)
Посилання ред.
- Моторигін Василь Семенович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
- Сайт Моршанска [Архівовано 20 березня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
- Выпускники — Герои [Архівовано 17 квітня 2013 у Archive.is] (рос.)
Література ред.
- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 / Абаев — Любичев/. — 911 с. — Рег. № в РКП 87-95382 (рос.)
- Днепр — река героев. — 2-е изд., доп. — Киев: Изд. полит. лит Украины, 1988. — ISBN 5-319-00085-5. (рос.)
- О войне и товарищах. Сборник воспоминаний. — Красноград: АО «КМП», 1996. — 208 с. [Архівовано 19 лютого 2020 у Wayback Machine.](рос.)