Монастир Святого Серця (Львів)
Монасти́р Свято́го Се́рця (повна назва: Монасти́р Згрома́дження Сесте́р Найсвяті́шого Се́рця Ісусового; лат. Sacre Coeur) — римо-католицький жіночий монастир, що проіснував століття у Львові (1844—1944). Від усього монастирського комплексу залишилося лише будівля виховного закладу монастиря, що є пам'яткою архітектури місцевого значення під охоронним 367-м[1].
| Монастир Святого Серця (Львів) | |
|---|---|
| лат. Sacre Coeur | |
 Колишній монастир «Sacre Coeur» у Львові | |
| 49°50′11.56″ пн. ш. 24°00′48.56″ сх. д. / 49.8365444° пн. ш. 24.0134889° сх. д. | |
| Тип споруди | монастир |
| Сучасний статус | не діючий |
| Розташування |  Україна, Львів |
| Архітектор | Вінцент Равський (старший) |
| Засновник | Фердинанд д'Есте |
| Початок будівництва | 1844 |
| Кінець будівництва | 1855 |
| Зруйновано | 1944 |
| Будівельна система | цегла |
| Стиль | історизм |
| Стан | пам'ятка архітектури місцевого значення України |
| Адреса | м. Львів, пл. Святого Юра, 1/2 |
| Епонім | Найсвятіше Серце Ісуса |
  Монастир Святого Серця (Львів) (Україна) | |
 | |
 Монастир Святого Серця у Вікісховищі | |
До монастирського комплексу також входив рекреаційний парк (нині сквер на площі Святого Юра), створений у 1897 році будівничим Стрийського парку Арнольдом Рерінгом.
Історія
ред.Монастир сестер Святого Серця та пансіонат для дівчат засновано у Львові у 1844 році на кошти ерцгерцога Фердинанда д'Есте (ім'я якого в свій час носила площа Міцкевича) та архієпископа Франсуа де Поля Піштека. Для перших чотирьох сестер було виняйнято будинок на площі Святого Юра, а за по тому розпочато його багаторічну перебудову. Будівля монастиря була готова у 1855 році. У 1860—1864 роках до будівлі монастирського виховного корпусу з боку великого саду прибудовано невеликий костел Святого Серця Ісусового. Костел споруджений у популярному тоді неоготичному стилі за проєктом архітектора Вінцента Равського-старшого.
24 травня 1864 року костел було освячено, на честь найсвятішого Серця Ісусового та Пречистої Діви Марії, архієпископом Франциском Ксав'єром Вєжхлєвським. У 1884—1897 роках проводилася реконструкція та добудова приміщень монастиря Сакре-Кер, якими займалось архітектурне бюро українського архітектора І. Левинського.
У міжвоєнний період в комплексі Сакре-Кер розташовувалася приватна гімназія та інтернат для дівчат. Упродовж 1926—1932 років директором жіночої гімназії був професор Емануель Августинович де Рошко[2]. Під час німецької окупації у будівлях монастиря містився військовий шпиталь. Після приходу радянської влади у 1944 році костел та монастир були закриті, рівно через 100 років від початку їх будівництва. У 1946 року чорниці виїхали до Польщі, а весь комплекс Сакре-Кер перейшов у власність Львівського політехнічного інституту. Вже у грудні того ж року на базі агрономічного та лісогосподарського факультетів політехнічного інституту в будівлях колишнього монастиря створено сільськогосподарський Інститут. У 1960-х роках аграрний інститут переведено до Дублян, а приміщення повернулися до Львівської Політехніки. На початку 1970-х роках знесено костел, а сиротинець та сад колишнього монастиря ліквідовано. На місці знесеного костелу з'явилася будівля студентського комбінату харчування політехнічного інституту (навчальний корпус № 26), а монастирського саду — будівля кафедри економіки та прикладної математики (навчальний корпус № 4) за проєктом архітектора П. Мар'єва та інженера В. Рокача[3][4]. Більшість будівель знищено у 1970-х роках при будові нового комплексу політехнічного інституту. Збереглася лише будівля виховного закладу при монастирі, у якій нині міститься навчальний корпус № 3 Політехніки.
Архітектура
ред.Будівля цегляна, трьохповерхова, з високим цоколем, партер прикрашений рустом та розташована на розі кварталу, головним фасадом обернена до площі Святого Юра, бічним — до вулиці Карпінського.
Композиція фасадів кулісна, вони розчленовані на горизонтальні яруси лініями карнизів. Фасади фланковані виступами кріповок, на які компонуються пілястри з капітелями композитного ордеру. Вікна в строгому оформленні, на першому поверсі у формі арки, на інших — прямокутні.
З боку площі Святого Юра ризаліти оздоблені високими двоярусними фронтонами, між ними в центрі знаходиться ще один фронтон, менший за розміром. Вхідний портал, прикрашений доричними напівколонами, розташований у лівому крилі. План внутрішніх приміщень базується на коридорній системі.
-
Пілястра на фасаді -
Фронтон лівого крила -
Вхід до колишнього монастиря
Примітки
ред.- ↑ Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ Z kroniky żałobnej. Ś. p. Emanuel Augustynowicz de Roszko… — S. 91.
- ↑ Турчин С. З історії Львівської політехніки // Будуємо інакше. — № 4, 2002. — С. 48.
- ↑ Андрій Шуляр. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Митрополита Андрея, 5 — навчальний корпус № 4 зі студентською бібліотекою Національного університету «Львівська політехніка». lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 8 січня 2023.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
Джерела
ред.
- Трегубова Т., Мих Р. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — 272 с. — ISBN 5-7705-0178-2.
- Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów-Warszawa, 1925. — 275 s.: 102 il. z planem miasta (пол.)
- Biriulow Jurij, Frucht Sergiusz Lwów. Ilustrowany przewodnik. — Lwów-Wroclaw: Via Nova, 2001. — 320 s. (пол.)
- Z kroniky żałobnej. Ś. p. Emanuel Augustynowicz de Roszko // Posłaniec Św. Grzegorza. — 1933. — r. VII. — nr. 7—8 (74—75). — S. 91—92. (пол.)
Посилання
ред.- Ігор Мельник. Між двома колишніми монастирями. postup.brama.com. Поступ. Архів оригіналу за 30 грудня 2011. Процитовано 22 травня 2022.
- Віктор Гуменний (1 лютого 2016). Серце Ісуса у Львові, або історія будівлі монастиря францисканок. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
- Монастир Найсвятішого Серця Ісусового. any-type-tour.com. Архів оригіналу за 1 липня 2018. Процитовано 22 травня 2022.