Відкрити головне меню

Миха́йло Миха́йлов (нар. 6 липня 1959, с. Альоховщина, Ленінградська область) — колишній радянський та український футболіст, воротар. Майстер спорту міжнародного класу (1986). Заслужений майстер спорту (1986)

Ф
Михайло Михайлов
Mykhaylo Mykhaylov.JPG
Особові дані
Повне ім'я Михайло Леонідович Михайлов
Народження 6 липня 1959(1959-07-06) (60 років)
  с. Альоховщина,
Ленінградська область, РРФСР
Зріст 185 см
Вага 77 кг
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція Воротар
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1976—1979
1979—1980
1980—1987
1988
1989
1990
1991—1993
СРСР Зірка (Кіровоград)
СРСР Дніпро (Дніпроп.)
СРСР Динамо (Київ)
СРСР Нефтчі (Баку)
СРСР Шахтар (Донецьк)
СРСР Динамо (Київ)
Греція Аполлон (Афіни)

40 (-?)
101 (-85)
24 (-37)
27 (-33)
0 (0)
28 (?)
Звання, нагороди
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Зміст

БіографіяРедагувати

Вихованець футбольної школи кіровоградської «Зірки», за яку і розпочав виступи на серйозному рівні. Посівши разом з командою 9 місце у другій зоні другої ліги Чемпіонату СРСР 1979 року, залишив клуб і перейшов до дніпропетровського «Дніпра», що виступав на той час у першій лізі. Своє врівноваженістю та надійністю Михайлов звернув на себе увагу тренерського штабу київського «Динамо» та вже у 1980 молодий воротав поповнив лави клубу зі столиці республіки, а через рік вже став чемпіоном країни у складі нової команди.
Основним голкіпером на той час був Юрій Роменський, який майже увесь сезон відіграв без замін, проте на початку нового захворів на запалення легенів і цим самим дав шанс молодому Михайлову проявити себе у рамці воріт. З покладеним на нього завданням голкіпер впорався на «відмінно».
З появою у клубі Віктора Чанова ситуація дещо змінилася і обидва воротарі почали проводити на полі приблизно однакову кількість часу. Так у сезоні 1983 все перше коло відіграв Чанов, а друге — Михайлов.
В кінці 1983 під час виступу за олімпійську збірну СРСР Михайло Михайлов отримав травму, що вибила його з обійми майже на півроку. Втративши місце в основному складі, він зміг повернути його лише у 1985 році завдяки перелому руки Чанова. Проте, отримавши місце у воротах, Михайлов вразив усіх своєю впевненістю та майстерністю. Підтвердженням цього стали усі матчі Чемпіонату та Кубку СРСР проведені без замін, а також виклик до національної збірної Радянського Союзу, за яку талановитий голкіпер, так жодного матчу і не провів.

Дуже чітко охарактеризував Михайлова легендарний Валерій Лобановський у своїй книзі «Нескінченний матч»[1]:

« Впевненість Михайла Михайлова, напроти, проявляється лише тоді, коли він впевнений, що ніхто його не "підсижує". Я впевнився в цьому у 1985 році: у Чанова зламана рука, Михайлов - основний та єдиний воротар. Дуже багато ми провели з ним матчів, і непоганих - в тому ж Кубку Кубків та чемпіонаті. Варто було повернутись Чанову, як Михайлов примирився з другими ролями.
В душі він, безумовно, мріяв виходити в стартовому складі, але, здавалося, йому важко налаштуватися на один-два матчі, найвище відчуття відповідальності приходить до нього, коли він знає, що заміни немає.
»

Після одужання Чанова, Михайлов лише 5 разів з'явився в рамці воріт «Динамо» протягом двох сезонів, проте встиг відзначитися забитим з пенальті м'ячем у матчі дублюючих складів «Динамо» та «Гурії» (Ланчхуті). Це єдиний випадок пробиття пенальті голкіпером київського клубу у ігровий час матчу, навіть у матчах дублерів.
Володимир Маслаченко якось сказав, що двох рівновеликих кіперів у клубі розцінював як нонсенс. В тому сенсі, що сидіти за чиєюсь широкою спиною на лаві запасних — себе не поважати. Саме ця проблема і виникла у 1987 в «Динамо». Чанов так міцно зайняв місце у воротах киян, що Михайлов змушений був на рік поїхати спочатку до «Нефтчі», а потім до «Шахтаря», щоб не розгубити воротарські навички. Лобановський підтримав ініціативу голкіпера, тим більше, що між ними існувала домовленість про повернення Михайлова в «Динамо», як тільки у цьому виникне необхідність.

У 1989 році могла статися визначна подія у житті голкіпера — він отримав запрошення від закордонного клубу. Влітку в Києві перебувала команда «Іпсвіч Таун», за яку в той час виступав Сергій Балтача, що порадив керівництву англійського клубу звернути увагу на Михайлова. Одразу ж в Києві був підписаний контракт на три роки, проте в подальшому виникли труднощі з отриманням трудової візи через те, що Михайлов не відіграв потрібної кількості матчів за національну збірну, чого потребували умови положення, що діяло в Британії. Незважаючи на всі спроби «Іпсвича» врегулювати ситуацію, перехід так і не відбувся.
Однак закордоном голкіперу пограти все ж довелося, коли він відгукнувся на пропозицію Олега Блохіна пограти у Греції. Провівши декілька контрольних матчів у складі «Олімпіакосу», Михайло підписав контракт з іншим грецьким клубом, яким став «Аполлон» (Афіни). За словами самого голкіпера — це були ледве не найкращі його роки з професійної точки зору, проте травма завадила виконати умови контракту до кінця і грати на високому рівні й далі. Не ризикнувши робити операцію та чекати довгий реабілітаційний період, 33-річний воротар прийняв рішення закінчити кар'єру гравця.
Повернувшись до Києва, Михайлов звернувся до Ошенкова, що був тоді віце-президентом «Динамо», з інноваційною пропозицією. На той час у командах пост-радянського простору не прийнято було мати окремого тренера, який працював би виключно з воротарями і ініціативу Михайлова сприйняли дещо з насторогою, довіривши йому спочатку роботу з юними воротарями. Проте вже влітку 1993 року усі питання щодо слушності введення нової посади були зняті і колишній голкіпер київського клубу став його повноправним тренером.
На посаді тренера голкіперів «Динамо» Михайлов працював безперервно до 2006 року, після чого посів аналогічну посаду у збірній команді України, здавши пост у клубі Сергію Краковському. Проте у 2009 році Михайлов відгукнувся на пропозицію президента «Динамо» Ігоря Суркіса повернутися до роботи в київській команді[2], де він тренує голкіперів дотепер.

Співаючий голкіперРедагувати

Більшість вболівальників знають Михайла Михайлова лише як футбольного воротаря, однак якось у передачі «Футбольний огляд» він постав в ролі естрадного виконавця: був показаний кліп його пісні «Вчора».
У 1989 році, коли у Києві проходив прощальний матч Олега Блохіна, Михайлов написав та виконав пісню, присвячену цій події.
Багато хто, напевно, чув пісню «Рудий соняшник»[3], автором та виконавцем котрої також є Михайло Леонідович Михайлов.

Сім'яРедагувати

Син Михайла Михайлова Андрій[4] пішов батьківською стежиною і також став футбольним голкіпером. Протягом певного часу виступав за резервні команди «Динамо» (Київ).

ДосягненняРедагувати

Державні нагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати