Вікіпедія

Коханівський Микола Миколайович

український військовик
(Перенаправлено з Микола Коханівський)

Коханівський Микола Миколайович (нар. 25 травня 1971, Приазовське, Запорізька область) — український націоналістичний громадсько-політичний діяч, військовик.

Микола Миколайович Коханівський
Народився 25 травня 1971(1971-05-25) (52 роки)
Запорізька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність голова ДР ОУН
Учасник Війна на сході України
Партія ОУН
Головував Комітет визволення політв'язнів, Батальйон «ОУН»
У шлюбі з Катерина Коханівська
Нагороди
Медаль «За жертовність і любов до України»
Медаль «За жертовність і любов до України»
Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (лютий 2018)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коханівський.

Життєпис ред.

Народився 25 травня 1971 року в смт Приазовському (Запорізька область).

Виріс в українській родині без батька. До 32 років розмовляв російською мовою, згодом перейшов на українську мову.

1999 року Коханівський став християнином та почав ходити до церкви.

2003 року переїжджає до Києва, де починає громадську діяльність націозахисного характеру. Заробляє на життя на будівництві, охоронцем, газозварювальником.

2004 бере участь у Помаранчевій революції. У повторному другому турі президентських виборів 2004 року стає головою виборчої комісії в Єнакієвому, забезпечує порядок і унеможливлює фальсифікації та інші порушення представниками Януковича.

2005 — бере участь у відзначенні Дня створення УПА 14 жовтня. З 19 по 31 грудня 2005 року бере участь у голодуванні біля адміністрації президента проти набуття чинності так званої політреформи, яка змінила президентсько-парламентську форму правління в Україні на парламентсько-президентську. Відповідно, ця політреформа суттєво позбавляла тодішнього президента Віктора Ющенка повноважень на догоду депутатам Верховної Ради, більшість з яких становили «регіонали» Януковича. Голодування було припинено 1 січня 2006 року через вступ у дію вищезгаданої «політреформи» та безперспективності продовження акції.

2006 — бере участь в організації відзначення річниці створення УПА 14 жовтня 2006 року. Також цього року утворює Комітет Революціонерів Майдану та 22 листопада 2006 року організовує відзначення другої річниці Помаранчевої революції. В цій акції на Майдані взяло участь понад 3 тисячі патріотів. Відтоді ці заходи на Майдані 22 листопада стали традиційними і проводились кожного року аж до початку Революції Гідності.

2007 — вперше на Софіївський площі запалив Повстанську ватру на честь Дня народження Романа Шухевича 30 червня 2007 року.

2008 — вступає до лав Конгресу українських націоналістів (КУН). Організовує успішний страйк на заводі «Генератор», під час якого близько 500 працівників вийшли до Солом'янської РДА Києва з вимогою виплатити заробітну плату. У результаті акції всім робітникам було виплачено заборговані кошти. Цього ж року починає боротьбу з пам'ятниками-ідолами радянського режиму. Першим в Україні розбив у Києві пам'ятник комуністичному діячу, одному з організаторів ВЧК та Голодомору в Україні Григорію Петровському, за що на Миколу Коханівського було заведено першу кримінальну справу[1].

2009 — на честь дня народження генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича та на виконання Указу Президента Віктора Ющенка № 250/2007 «Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні» пошкодив пам'ятник Леніну на Бесарабській площі в Києві, за що на нього відкривають другу кримінальну справу[2][3]. Кілька днів Микола Коханівський проводить у Лук'янівському СІЗО. В цьому ж році організовує громаду на захист Чорнобильського храму Української православної церкви Київського патріархату у Києві, який силою захопили московські попи.

2010 — через конфлікт з помічником тодішнього міністра освіти українофоба Дмитра Табачника, який мав нахабство проявити зневагу до української мови, на Миколу Коханівського було заведено ще одну кримінальну справу. Він провів кілька тижнів у Лук'янівському СІЗО, з якого був визволений внаслідок масових протестів патріотичної громадськості та завдячуючи правозахиснику Сидору Кізіну[4][5]. Цього ж року серед активістів, що прийшли до суду на його підтримку, зустрічає свою майбутню дружину Катерину, з якою бере шлюб на Покрову, 14 жовтня 2010 року[6][7]. У 2010 році розпочинається «Податковий майдан», в якому подружжя Коханівських бере участь.

Також 2010 року Коханівський був організатором успішного захисту української книгарні «Сяйво»[8][9], яку намагались захопити рейдери з «молодої команди Черновецького».

2011 — ініціює створення та очолює громадську ініціативу «Комітет Визволення Політв'язнів» (КВП)[10], яка ставить собі на меті визволити всіх політичних в'язнів режиму Януковича. На той час злочинний режим Януковича вже розпочав системно ув'язнювати націоналістів, першими з яких були бійці й командири з «Тризубу» імені Степана Бандери, які знищили пам'ятник Сталіну в Запоріжжі.

У 2011 році вступає до лав ОУН, прийнявши присягу на вірність Україні.

Отримує вищу освіту за спеціальністю «Економіка підприємства» в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди.

Цього ж року Чорнобильский храм після двохрічної боротьби активістів на чолі з Миколою Коханівським остаточно переходить у підпорядкування Української православної церкви Київського патріархату.

2012 — організував захист Свято-Троїцької церкви УПЦ КП у Яготині[11], яку намагалися рейдерувати московські попи. Після візиту Миколи Коханівського з націоналістами до Яготинської міської ради українська церква залишилася українською.

Вважають, що назву машини «бандеромобіль» власне дав командир батальйону ОУН: Микола Коханівський.

Участь у Революції Гідності (Євромайдані) ред.

2013 — у листопаді створює Комітет з відзначення дев'ятої Річниці Помаранчевої революції та 19 жовтня 2013 року ініціює на Майдані прес-конференцію просто неба, де моральні авторитети Української Нації Степан Хмара, Левко Лук'яненко, Василь Овсієнко та Лесь Танюк закликали українців виходити на Майдан 22 листопада 2013 року. З першого дня брав участь у революційних подіях.

 
1-а Київська сотня ім. Євгена Коновальця добровольчого батальйону ОУН

У січні 2014 встановив намет на Хрещатику та створив Першу Київську сотню ОУН ім. Євгена Коновальця[12][13]. Був учасником боїв на Грушевського та Інститутській, в тому числі 18—19 лютого 2014 року на Майдані Незалежності. Загалом, під час революції був поранений 8 разів. 24 лютого 2014 року Верховна Рада України проголосувала за постанову 4202[14], згідно з якою всі 23 політв'язні за списком КВП були звільнені[15]. На той час Комітет Визволення Політв'язнів, очолюваний Миколою Коханівським, виконав всі поставлені перед собою завдання.

Участь в АТО ред.

З початком російсько-української війни на Сході на базі Першої Київської сотні ОУН ім. Євгена Коновальця розпочав формування боєздатного підрозділу для захисту суверенітету та Незалежності України.

23.05.2014 — Перша Київська сотня ОУН ім. Євгена Коновальця під керівництвом Миколи Коханівського долучилася до батальйону «Азов». Підрозділ бійців сотні брав участь у визволенні Маріуполя[12].

31.07.2014 — рішенням Ніжинської міськради створено Зведений батальйон територіальної оборони міста Ніжин «Батальйон ОУН». Цього ж дня бійці батальйону ОУН вирушили на фронт[16]. У складі «Правого сектора» батальйон зайняв щойно звільнене село Степанівку на Донеччині.

07.08.2014 — бійці батальйону «ОУН» брали участь у штурмі Савур-Могили.

14.08.2014 — батальйон «ОУН», остаточно отримавши назву «Добровольчий батальйон ОУН», як самостійна бойова одиниця увійшов до села Піски Донецької області й тримав оборону аж до 2016 року. Бійці Добровольчого батальйону ОУН у грудні 2014 року в складі 93-ї бригади зайняли метеостанцію Донецького аеропорту[17][18].

31.12.2014—24.01.2015 — Микола Коханівський особисто керував бійцями Добровольчого батальйону ОУН у захисті Донецького аеропорту, а саме метеостанції[19][20][21].

Микола Коханівський перебував на посаді командира Добровольчого батальйону ОУН з початку його створення до серпня 2016 року.

У серпні 2016 року призначив на посаду командира батальйону свого першого заступника з бойової частини друга «Івана».

За час свого безпосереднього командування підрозділом комбат «Буревій» неоднарозово очолював бойові операції батальйону, виходи вперед, вдалі обстріли ворожих позицій. У часі важких боїв, обстрілів наших позицій з боку московитів та колаборантів завжди знаходився в шанцях поруч із бійцями. Так діяв і діє весь керівний склад добробату ОУН.

Важливою заслугою Миколи Коханівського на посаді командира батальйону є десятки врятованих життів рядових бійців в результаті запровадження «сухого закону», який передбачав покарання бійців за вживання алкоголю та виключення з лав батальйону.

Громадсько-політична діяльність та політичні репресії ред.

2008 — відкрито першу кримінальну справу за розбитий пам'ятник Петровському[1].

2009 — друга кримінальна справа за пошкодження пам'ятника Леніну в Києві[2][3].

Через конфлікт із помічником Д. Табачника В. Вороніним за зневажливе ставлення до української мови була заведена третя кримінальна справа[4].

19 серпня 2015 — створює громадську організацію «Добровольчий Рух ОУН». На першому з'їзді Добровольчого Руху ОУН обраний Головою Проводу. Основу новоутвореної організації склали бійці та командири добробату ОУН, а також волонтери, координатори КВП та патріотичні активісти, що сповідують ідеї ОУН.

2016 — 19 лютого Добровольчий Рух ОУН на чолі з Миколою Коханівським, не погоджуючись з тим, що в часі російсько-української війни в Україні московські фінансові структури заробляють гроші й тим самим фінансують російську агресію проти нашої держави, на знак протесту ініціює регулярні масові акції прямої дії щодо московських фінансових установ: «Сбербанку Росії» та «Альфабанку». Також атакам ОУНівців піддаються штаби та офіси промосковських колаборантів у Києві. Цю ініціативу підхоплюють й інші патріотичні організації, таким чином вона стає всеукраїнською.

Влітку цього ж, 2016, року Добровольчий Рух ОУН, очолюваний Миколою Коханівським, зупинив «мирну ходу» Московського патріархату на Київ, вважаючи МП прямою агентурою ФСБ Росії.[22]

Також у 2016 році проти нього була заведена четверта кримінальна справа за погроми московських банків.[23][24]

2017 — в результаті провокації з боку позаштатних працівників поліції та їхнього нападу на дружину Коханівського його було заарештовано та відкрито п'яту кримінальну справу[25].

23 жовтня 2017 — судове засідання у Святошинському районному суді міста Києва над Миколою Коханівським відбулося в напруженій атмосфері[26].

18 лютого 2018 року — Добровольчий Рух ОУН на чолі з Миколою Коханівським здійснив погром будівлі ''Росспівробітництва'' на вулиці Борисоглібській, 2 в Києві, а також були розбиті вікна в будівлях «Сбербанку» та «Альфа-банку», що знаходились поряд[27][28].

14 червня 2018 — на четвертому з'їзді Добровольчого Руху ОУН Микола Коханівський проголосив намір балотуватися на посаду Президента України на президентських виборах 2019 року[29][30], але не подолав заставу у розмірі 2,5 мільйона гривень, проте ця сума виявилась непід'ємною для організації, оскільки за словами Коханівського організація не фінансується жодною політичною або олігархічною силою.

18 липня 2019 — стало відомо, що Слідчий комітет РФ порушив проти Миколи Коханівського кримінальну справу по ст. 205 КК РФ за участь ДР ОУН у акції протесту проти діяльності в Україні урядової установи країни окупанта — т. зв. «Росспівробітництва»[31][32][33][34][35][36].

22 червня 2020 — Шевченківський районний суд м. Києва оголосив вирок Провіднику Добровольчого Руху ОУН Миколі Коханівському по справі погрому російських банків. Суд визнав Коханівського винним та присудив йому два роки обмеження волі з відтермінуванням в один рік. Також суд відхилив клопотання російських банків щодо виплати компенсації понад 1 млн грн.[37]

Нагороди ред.

  • Знак народної пошани «Орден Єдність та Воля» (номер 23, від 2014 року)
  • Медаль Степана Бандери / 100 річчя провідника ОУН (2015 рік).
  • Бойова відзнака Добровольчого Батальйону ОУН (2016 рік).
  • Медаль УПЦ КП «За жертовність і любов до України».

Примітки ред.

  1. ↑ а б "Катюзі по заслузі!": розбито пам’ятник Петровському. bilozerska.livejournal.com. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  2. ↑ а б Gazeta.ua (9 липня 2009). Микола Коханівський відбив Леніну ніс, вуха і руку. Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  3. ↑ а б Суд над тими, хто пошкодив пам’ятник Леніну, триває. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  4. ↑ а б У Києві з’явився перший політичний в’язень – Коханівський (ДОКУМЕНТ). LB.ua. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  5. ↑ Міністр вважає себе жертвою «полювання на відьом» і каже, що одержав у спадщину «руїни». www.golos.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  6. ↑ Gazeta.ua (18 жовтня 2010). Микола Коханівський одружився на мітингу. Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  7. ↑ Олена Білозерська: Знаю, як треба!. bilozerska.livejournal.com. Архів оригіналу за 18 грудня 2021. Процитовано 13 липня 2020.
  8. ↑ Gazeta.ua (10 лютого 2010). Захопили столичну книгарню "Сяйво". Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  9. ↑ Прес-конференція "Початок репресій міліції проти активістів та журналістів" .: Ресурсний центр ГУРТ. gurt.org.ua. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  10. ↑ Про Комітет визволення політв'язнів. Комітет визволення політв'язнів (укр.). Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  11. ↑ Боротьба за храм в Яготині (ФОТО). bilozerska.livejournal.com. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  12. ↑ а б Перша Київська сотня ОУН імені Євгена Коновальця вирушила на Схід. Український погляд (укр.). Архів оригіналу за 18 грудня 2021. Процитовано 13 липня 2020.
  13. ↑ "Майдан: усна історія". Про події на Грушевського | Офіційний вебсайт УІНП. old.uinp.gov.ua. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  14. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 13 липня 2020.
  15. ↑ Верховна Рада звільнила 23 політв’язнів. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  16. ↑ З Ніжина на Схід відправили добровольців з територіального батальйону. Архів оригіналу за 13 липня 2020.
  17. ↑ Батальйон ОУН надійно тримає Піски (укр.), архів оригіналу за 14 липня 2020, процитовано 13 липня 2020
  18. ↑ Гаряча осінь в Пісках. 1 частина. Батальйон ОУН. Архів оригіналу за 20 серпня 2019.
  19. ↑ Найближчим часом у донецькому аеропорту буде підкріплення добровольців. 112.ua (uk-UA) . Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  20. ↑ У Пісках та аеропорту Донецька бій — поранення отримав замкомандира батальйону «ОУН». https://visnyk.lutsk.ua/ (укр.). Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  21. ↑ Нас вивели з позицій майже силою – комбат «ОУН» Коханівський. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  22. ↑ Националисты Коханивского собрались остановить крестный ход. LB.ua. Архів оригіналу за 25 жовтня 2019. Процитовано 13 липня 2020.
  23. ↑ Полиция допросит Кохановского из-за погрома российских банков. LB.ua. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  24. ↑ Националисты забросали камнями офис Ахметова, Альфа-банк и Сбербанк (фото). LB.ua. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  25. ↑ Ситуація щодо перестрілки Качмали і Коханівського має закінчитись правдою!. Архів оригіналу за 16 липня 2020.
  26. ↑ Rbc.ua. Суд над Коханівським: подробиці. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 27 лютого 2018.
  27. ↑ В Киеве националисты из ОУН разгромили здание Сбербанка. 112.ua (ru-RU) . Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  28. ↑ Националисты в Киеве во второй раз за два дня напали на Россотрудничество. РБК (рос.). Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  29. ↑ Коханівський буде балотуватися в президенти України. gordonua.com. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  30. ↑ Лідер руху "ОУН" Коханівський балотуватиметься в президенти. ТСН.ua (укр.). 17 серпня 2018. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  31. ↑ Слідчий комітет РФ порушив кримінальну справу проти лідера «ОУН» Миколи Коханівського. zik.ua (uk-UK) . Архів оригіналу за 16 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  32. ↑ Слідком РФ порушив кримінальну справу проти голови ОУН Коханівського. glavcom.ua (укр.). Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  33. ↑ Слідком РФ порушив справу проти лідера ОУН Коханівського. Слово і Діло (укр.). Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  34. ↑ У Росії порушили кримінальну справу на лідера “ОУН” Коханівського. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 13 липня 2020.
  35. ↑ Слідком Росії відкрив кримінальну справу проти Коханівського. gordonua.com. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  36. ↑ У Росії відкрили кримінальну справу проти лідера ОУН Коханівського за заклик до тероризму в Інтернеті. 112.ua (uk-UA) . Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
  37. ↑ Коханівському оголосили вирок у справі про погром російських банків. Добровольчий Рух ОУН (укр.). 22 червня 2020. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Коханівський_Микола_Миколайович&oldid=42365849