Вікіпедія

Микола Кисіль

урядник

Микола Григорович Кисі́ль із Брусилова герба Світольдич (бл. 1605 — 11 березня 1651) — молодший брат Адама Киселя, полковник реєстрового козацтва. Представник українського шляхетського роду Киселів.

Микола Кисіль
Народився1605
Порицький район, Волинська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Помер11 березня 1651(1651-03-11)
ПохованняІваничівський район
КраїнаРіч Посполита
Alma materЗамойська академія
Посадапосол Сейму Речі Посполитої[d], Черкаський староста[d], староста синицькийd і Q66791371?
Військове званняротмістр
Конфесіяправослав'я
РідКиселі
БатькоGrzegorz Kisield
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кисіль.
Варіант гербу Кисіль (Світольдич, Намет)

Життєпис

ред.

Народився близько 1605 року. Походив із волинського шляхетського роду Киселів. Син володимирського підсудка Григорія Гнівошовича Киселя-Низкиницького та його дружини Терези Іваницької. Навчався в академії в Замості. Після смерти батьків був під опікою старшого брата. Подорослішавши, став його правою рукою на тривалий час.

Був важко поранений у битві зі шведами під Ґнєвом 1628 року. Під час війни з московитами (під Смоленськом) 1634 року був ротмістром. Отримав надання маєтку в Чернієві, 1635 року став хорунжим Новгород-Сіверського повіту. 1648 року після очолення братом Адамом комісії козацької керував своєю корогвою як ескортом комісії в серпні-вересні на Волині, маючи сутички з повстанцями, які не виконували наказів Богдана Хмельницького. Під Острогом дав як заручників 5 козаків своєї хоругви козакам-повстанцям; вони були страчені після нападу відділу князя Яреми Вишневецького на Острог. Після фіаско комісії брав участь у Пилявецькій битві проти повстанців. Втікачі-шляхтичі з Чернігівського воєводства обрали його послом на виборний сейм, де був одним з найактивніших промовців, вважаючи необхідним швидке відновлення війська.

Разом із братом, маючи посаду новгород-сіверського хорунжого[1], як член комісії козацької в січні вирушив до гетьмана Б. Хмельницького, який прийняв їх у Переяславі в лютому 1649 року. Перебував в обложеному Збаражі, кілька разів виїжджав до Б. Хмельницького як посол. В 1650 році отримав Черкаське, Синицьке староства, відступлені братом (титулярні посади через контроль над ними гетьманців), звання полковника реєстровців (Й. К. М.). У серпні 1650 був послом від короля до Б. Хмельницького, щоб відвернути його зближення з турками.

На початку 1651 року взяв участь у зимовій кампанії Марціна Калиновського (атака на Красне). Загинув під Вінницею 11 березня 1651 року, ведучи в атаку свою корогву через ледь затягнутий льодом на ставі, прикритий соломою за наказом Івана Богуна[2], виконуючи необдуманий наказ коронного гетьмана (за іншими даними — полковника С. Лянцкоронського, до складу його полку входила хоругва М. Киселя[2]).

Був похований у церкві Успенського монастиря в Низкиничах, зберігся саркофаг[3].

Сім'я

ред.

Дружина — Олена (Гелена) із Заленжа Ґрудзінська (пом. 1668). Діти:

  • Володимир — київський підстолій; у листі до коронного канцлера Адам Кисіль прохав, щоб Черкаське староство було відступлене сину брата Миколи, але, не сподіваючись на успіх, відступив його Миколаєві Потоцькому[2],
  • Олена Іларія — дружина брацлавського каштеляна Данієля Стемпковского. У деяких джерелах його діяльність помилково приписали Юрієві, Григорієві Киселям.

Примітки

ред.
  1. ↑ Новицький І. Адам Кисіль, воєвода київський… — С. 350.
  2. ↑ а б в Новицький І. Адам Кисіль, воєвода київський… — С. 367—368.
  3. ↑ Історія виникнення та розвитку роду Кисіль-Кисілевських. Архів оригіналу за 1 лютого 2015. Процитовано 23 грудня 2014.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Микола_Кисіль&oldid=41791162