Межигірці

село Галицького району Івано-Франківської області

Межигі́рці — село Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Входить до складу Дубовецької сільської громади.

село Межигірці
Герб Межигірців Прапор Межигірців
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Івано-Франківський район
Тер. громада Дубовецька сільська громада
Код КАТОТТГ UA26040130110036401
Основні дані
Перша згадка 1431
Населення 638
Площа 10,874 км²
Густота населення 58,67 осіб/км²
Поштовий індекс 77171
Телефонний код +380 03431
Географічні дані
Географічні координати 49°7′39″ пн. ш. 24°47′26″ сх. д. / 49.12750° пн. ш. 24.79056° сх. д. / 49.12750; 24.79056
Водойми р. Бибелька
Місцева влада
Адреса ради 77171, с. Межигірці
Карта
Межигірці. Карта розташування: Україна
Межигірці
Межигірці
Межигірці. Карта розташування: Івано-Франківська область
Межигірці
Межигірці
Мапа
Мапа

CMNS: Межигірці у Вікісховищі

Розташування

ред.

Село, колишній центр сільради. Розташоване над річкою Бибелькою — лівою притокою Дністра, за 6 км на схід від Галича. Дорога місцевого значення з'єднує населений пункт із Медухою та Тустанню. Назви частин села: Долина, Кут, Середина.

На 1 січня 2001 р. в Межигірцях проживало 640 осіб, налічувалося 216 дворів. Типові прізвища жителів: Вирста, Городецький, Засідько, Зіньковський, Кернякевич, Леочко, Сачовський.

Топоніміка

ред.

Назва села, найімовірніше, походить від його розташування між пагорбами, які тут називають «гірками». Довколишня місцевість дійсно досить горбиста.

Історія

ред.

Вперше згадується в документі короля Владислава II Ягайла від 23 лютого 1431 р., в якому зазначається, що король надав Яну з Конєцполя містечко Бощ (сучасний Куликів) та села Збоїська, Милятин і Межигірці, як винагороду за багатолітню службу і як заставу за позичені 300 гривень.

Також згадується 5 травня 1438 року у протоколах галицького суду. 28 травня 1466 р. львівський архієпископ Григорій з Сянока подарував Петрові з Добієва села Межигірці та Семиківці.[1]

Територія Межигірців заселилася ще в добу палеоліту (150-11 тис. до н. е.). Не виключено, що населений пункт бере початок від якогось давнього замку чи монастиря, як про те свідчать різноманітні джерела.

Польський історик Сярчинський зазначає: «Одне місце в цьому селі зветься Замчиськом, а друге — Монастирем. До нинішнього дня у Замчиську не залишилось жодних слідів забудови, а значить, замок, що був тут колись, був дерев'яний. Місце яке зветься Монастирем, насправді є печерою в пасмі узгір'я, що тягнеться вздовж Дністра від Бурштина і далі на Маріямпіль та є легко доступним тільки з півдня. Давній грот (печера в скелі) зберігає очевидні сліди обробки людською рукою і оздоблений алебастром, мармуром та гіпсом. Назва та перекази також підтверджують думку, що тут був давній монастир українських ченців. Ще дотепер там, де знаходився монастир, в урочищі Скала зберігається величезний камінь з рівнею поверхнею, який серед простого люду називають „БОЖИЙ ТІК“. У легенді розповідається, що на Великдень там дзвонять рахмани, а звуки цих дзвонів можна почути, приклавши вухо до того каменя. Межигірська чернеча обитель виконувала й оборонні функції. Є відомості, що під час ворожих нападів тут переховувалися галицькі єпископи».

У середині серпня 1943 року гітлерівці одержали інформацію про те, що в селі перебуває група стрільців УНС (30 осіб). Розпочалася облава. Після короткочасного бою оточені націоналісти здійснили прорив. 20 осіб вирвалося, а 10 загинуло[2].

Греко-католицька церква св. Параскеви в с. Межигірці

ред.

Церкву в селі Межигірці збудували в 1892 р. (за іншими даними — в 1896 р.[3]). Була парафіяльною. Церква в користуванні громади УГКЦ.

Будівля знаходиться в північно-західній частині села, на вершині пагорба, в оточенні дерев. Хрещата в плані одноверха церква, поставлена на підмурівок з кам'яних блоків. По центрі розташована квадратова в плані нава, до якої прилягають: зі сходу рівноширокий прямокутний вівтар з прибудованими ризницями, з півночі і півдня — також рівноширокі прямокутні бічні рамена, а з заходу — прямокутний бабинець з прибудованим по осі маленьким присінком. Крім входу до церкви через нього існує бічний вхід в південній стіні південного рамена нави.

Будівлю опоясує широке піддашшя, яке підтримують довгі випусти вінців зрубів. Під опасанням стіни збережені з відкритих брусів зрубу, над опасанням — шальовані вертикально дошками. Четверик нави завершує світловий восьмерик, вкритий наметовим верхом з ліхтарем і маківкою. Такі ж маківки на восьмибічних основах посаджені на всіх кутах четверика нави, а також на краях гребенів двосхилих причілкових дахів бабинця, бічних рамен, вівтаря і присінку. Дерев'яна квадратова в плані триярусна дзвіниця розташована з південно-східної сторони від церкви. З її пірамідального даху виростає низький восьмерик вкритий приземистою банею з маківкою на вершині.

Населення

ред.

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:

Мова Кількість Відсоток
українська 637 100%

Відомі люди

ред.
  • Галюк Степан (нар. 1944 р.) — заступник директора банку «Прикарпаття»
  • Жовкевич Петро Прокопович (29.06.1952 р.)
  • Гева Михайло (07.11.1905 — 05.09.1941) — магістр філософії. Закінчив Львівський університет. Володів більш як 9 іноземними мовами. Був директором Золочівської гімназії. Після проголошення Акту відновлення незалежності Української держави (30.06.1941) став першим начальником української поліції у Станіславові. Розстріляний гестапівцями за те, що звільнив заарештованого першого секретаря підпільного обкому КП(б)У Юхима Безкровного, колишнього колегу по роботі.
  • Городецький Кость Андрійович (1921—1946) — надрайоний референт СБ ОУН. Закінчив Станіславську гімназію. Загинув від рук енкаведистів.
  • Городецький Михайло Григорович (нар. 31.01.1940 р.) — заступник директора банку «Україна» в Івано-Франківську. Закінчив Івано-Франківський педагогічний (1971) та Тернопільський фінансово-економічний інститути.
  • Куцій Михайло (1911—1941) — один із засновників ОУН у селі та районний провідник. Заарештований енкаведистами 26 квітня 1941 р. Подальша доля невідома.
  • Сачевський Степан Федорович (нар. в 1958 р.) — полковник, командир (з 30.04.95р. по 20.12.96р.) 9-ї окремої змішаної морської авіаційної ескадрильї авіації ВМС України, смт. Новофедорівка Сакського району. Першим у своїй частині склав присягу на вірність народові України.
  • Сочовський Іван (1923—1949) — референт пропаганди повітового проводу ОУН (з 1943 р.). Загинув у бою з енкаведистами в рідному селі.
  • Сочовський Федір (20.03.1927 — 28.03.1991) — завідувач Рогатинського району, директор Черченської школи, автор незавершеної історії рідного села, що залишилася в рукописі.

Примітки

ред.
  1. Підтвердна грамота галицьких земських суддів дарчої грамоти львівського архієпископа Григорія з Сянока Петрові з Добієва на села Межигірці та Семиківці. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 24 липня 2021.
  2. Федір Полянський Українська народна самооборона у Галичині (червень-грудень 1943 р.) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 квітня 2016. Процитовано 1 квітня 2016.
  3. Прикарпатське село Межигірці відзначило 585-річчя. ФОТО. Архів оригіналу за 8 січня 2017. Процитовано 22 серпня 2016.
  4. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних