Вікіпедія

Мачківський Микола Антонович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мачківський.

Мико́ла Анто́нович Мачкі́вський (10 січня 1942(19420110), с. Хоросток, Славутський район, Хмельницька область — 22 листопада 2020, м. Хмельницький) — український письменник, поет, прозаїк, журналіст, кореспондент. редактор, літературний консультант, засновник музею "Літературна Хмельниччина". Член Національної спілки письменників України (1979), Національної спілки журналістів України (1980). Помер 22 листопада 2020 року.

Мачківський Микола Антонович
Микола Мачківський (2017)
Народився 10 січня 1942(1942-01-10)
с. Хоросток, Хмельницька область, Українська РСР
Помер 22 листопада 2020(2020-11-22) (78 років)
Хмельницький
Поховання кладовище в м-ні Лезневе, м.Хмельницький
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання м. Хмельницький, Хмельницька область
Діяльність Українська література
Відомий завдяки письменник
Alma mater Кам'янець-Подільський педагогічний інститут, Львівський університет ім. І.Франка
Членство Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України

Біографія ред.

Дитинство.Юність ред.

Народився в селянській родині. Близькі родичі були репресовані у 1930-х, батько загинув у фашистському концтаборі. Виховувався матір'ю. З дитячих років мав проблеми зі слухом. Здобував освіту у Хоростецькій восьмирічній і Ганнопільській середній школах. Згодом закінчив Кам'янець-Подільську міжрайонну заочну школу (1960). За комсомольською путівкою їздив на спорудження цукрового заводу в Кам'янці-Подільському.

У 1963 вступив до Кам'янець - Подільського педагогічного інституту на відділення журналістики загальнонаукового факультету[1].
Через рік, у 1964 році відділення закрили, тому М.Мачківський був переведений на навчання до Львову. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Я. Франка (1968).

Професійна діяльність ред.

Журналістський шлях розпочав ще навчаючись заочно в університеті. У районній газеті "Нове життя", яка виходила у с.м.т. Чемерівці Микола Мачківський зайняв посаду зав.відділу листів та масової роботи. Створив у Чемерівцях районне літературне об'єднання.

За своє життя Микола Антонович працював у багатьох газетах та видавництвах кореспондентом, редактором, літредактором, а саме:

  • редактором районної газети «Радянське село» (с. Білогір'я),
  • літературним редактором і літературним консультантом обласних газет «Радянське Поділля» і «Корчагінець»
  • відповідальним секретарем газети "Вечірній Хмельницький"
  • кореспондентом, літературним редактором, випускаючим, літконсультантом, редактором відділу культури в республіканській газеті "Україна"
  • редактором в газеті "Подільска панорама"
  • Був головним редактором видавництва "Поділля"[2].

Крім того завідував кабінетом молодого автора при Хмельницькій обласній організації СПУ.
Разом з кількома науковцями-однодумцями створив музей «Літературна Хмельниччина», був його науковим співробітником.

Член Національної спілки письменників України з 1979 р.

Письменницький доробок ред.

Першу поему створив у віці 13 років.У творчому доробку Миколи Мачківського — 13 поетичних збірок, п'ять повістей та шість романів, всього 30 книжок. За написаним у 1997 році романом "Пароль — «Проскурів» було знято документальний фільм. Сумлінно та з душею письменник підходив до написання біографічної прози, обробляв великі масиви інформації, знаходив листи, фотографії, спогади,створив достовірні, щирі портрети своїх співгромадян — поета-фронтовика Володимира Булаєнка (повість "Сорокодуби"), підпільника Миколи Ченаша (повість "Брат і сестра"), письменниці Наталі Кащук (роман "До вежі черленої"), письменника і журналіста Мар'яна Красуцького (повість "Живи як сад"), поета Миколи Федунця (повість-портрет "За сонячний промінь тримаючись…".[3] Остання книга автора - "Древо триєдине", як він сам зазначив у розширеній назві - "замість роману - бувальщини, спогади, записки літературного консультанта, нотатки наукового співробітника обласного культурного музею" - доволі великий за обсягом документальний твір з історіями, іменами, характеристиками сучасників, міст, містечок, сел, різноманітними подіями з життя Миколи Антоновича. Книга мемуарів наповнена любов'ю, вдячністю, гумором, добрими спогадами про людей, з якими доля зводила письменника.

Письменник Петро Маліш, голова Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України так відгукнувся на смерть свого літературного побратима:[2]

  Ми втратили Миколу Мачківського – людину та особистість, яка була уособленням милосердя. У творчих колах всі його знали як надзвичайно добру людину, толерантну навіть до своїх опонентів. Ми втратили побратима – талановитого поета і прозаїка.  

Творчість ред.

Створював поезії та художньо-документальну прозу. Збірки поезій: ред.

  • «В житах» (1974);
  • «Червоний рушник» (1979);
  • «Живий дощ» (1983);
  • «Зав'язь доброти» (1986);
  • «Осіння радість» (1990);
  • «Розімкнуте коло» (1994);
  • «Вибране» (1994);
  • «Далечінь» (1997);
  • «Лугова незабудка» (2001);
  • «Я в команді — бомбардир» (для дітей, 1998);
  • «Монолог тиші» (2006);
  • «А трава — як любов» (2011);
  • «Синє небо і чорна земля» (2015).
  • «З рідної хати» (2016).
  • "Пізня молодість" (2020)

Проза: ред.

  • «Сорокодуби»: повість (1994);
  • "Пароль — «Проскурів»: роман (1997);
  • «Чорний дяк»: роман (2000);
  • «Провесінь в імлі»: роман (2002);
  • «До вежі черленої»: роман (2005);
  • «За сонячний промінь»: повість (2005);
  • «Живи — як сад»: повість (2007);
  • «Кориятовичі»: роман (2010);
  • «Кунча, ХХІ»: повість (2012);
  • «Брат і сестра»: повість (2013);
  • Каратель (2015);
  • Древо триєдине. Замість роману… : мемуари (2020).
  У поезіях Миколи Мачківського є та «мудра простота», якої бракує віршам багатьох наших авторів. І сам він – світла особистість.  

— Володимир Базилевський [4]

Нагороди та премії ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Мачківський, М.А. (2020). Древо триєдине. Кам'янець-Подільський: друкарня "Рута". с. 96, 108, 122. ISBN 978-6177887477.
  2. ↑ а б Новини Хмельницького "Є". ye.ua (укр.). 23 листопада 2020. Процитовано 17 березня 2023.
  3. ↑ Мачківський Микола Антонович Хмельницька обласна бібліотека для дітей імені Т. Г. Шевченка. odb.km.ua. Процитовано 17 березня 2023.
  4. ↑ «Слово, осяяне любов’ю»: бібліографічний покажчик до 75-річчя від дня народження Миколи Мачківського (2017) // Сайт Хмельницької обласної бібліотеки для дітей ім. Т. Г. Шевченка. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 19 листопада 2017.

Джерела і література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мачківський_Микола_Антонович&oldid=41443390