Матюшенко Панас Миколайович
Пана́с Микола́йович Матюше́нко (нар. 2 (14) травня 1879, с. Деркачі, Харківська губернія, Російська імперія — пом. 20 жовтня (2 листопада) 1907, Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія) — український громадський і політичний діяч, унтер-офіцер Чорноморського флоту, керівник повстання на панцернику «Потьомкін».
| Панас Матюшенко | |
|---|---|
 | |
| Народився | 2 травня 1879  Деркачі, Харківський повіт, Харківська губернія, Російська імперія[1] |
| Помер | 2 листопада 1907 (28 років) Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія[1] ·страта |
| Країна |  Російська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | моряк, військовослужбовець |
| Відомий завдяки | керівник повстання на панцернику «Потьомкін» |
| Військове звання | унтер-офіцер Чорноморського флоту |
Життєпис
ред..jpg)
Панас Миколайович Матюшенко народився в селі Деркачі (нині — районний центр Харківської області), в родині шевця.
Закінчив церковно-парафіяльну школу.
Брав активну участь в українському національно-культурному та політичному русі. З дитинства дружив зі своїм видатним односельцем — письменником і вченим Гнатом Хоткевичем. Входив до «Харківської Української студентської громади», де познайомився з Олександром Коваленком.
Рано пішов з дому на заробітки, працював мастильником у Харківському паровозному депо, згодом в Одесі — портовим вантажником, кочегаром та помічником машиніста на судні Добровільного флоту.
У листопаді 1900 року призваний на флот і зарахований до 36 флотського екіпажу, що був створений для комплектування команди нового панцерника Чорноморського флоту — «Князь Потьомкін-Таврійський». Направлений в Школу мінних машиністів у Кронштадті, потім продовжив службу на навчальному судні Чорноморського флоту «Березань», де командиром тоді був капітан І-го рангу Є. М. Голиков і з яким доля знову зведе його на панцернику. По закінченні школи, в жовтні 1902 року був призначений мінним машиністом панцерника «Потьомкін». 1 січня 1905 року одержав звання мінно-машинного квартирмейстера І статті.
Повстання на панцернику
ред.27 (14) червня 1905 року на панцернику, з фрази, вимовленої Григорієм Вакуленчуком українською мовою: «Та доки ж ми будемо рабами!», почалось повстання. Після того, як на самому початку повстання на «Потьомкіні» Григорій Вакуленчук був смертельно поранений, повстання очолив унтер-офіцер Панас Матюшенко.
За свідченням очевидців, весь час 11-денної одіссеї «Потьомкіна», Матюшенко виділявся своєю рішучістю та енергією. Він до останнього дня вів агітацію серед матросів за продовження боротьби «повсталих поневолених народів Росії», що свідчить про національно-визвольну спрямованість повстання на панцирнику. Панас Матюшенко навіть своє звернення «До гнобителів народу» розпочав дещо перефразованими Шевченковими словами: «Схаменіться, будьте люде!».
20 червня (3 липня) 1905 року суднова комісія під керівництвом Матюшенка передала іноземним консулам в Констанці (Румунія) відозви: «До всього цивілізованого світу» та «До всіх європейських держав», в яких роз'яснила мету своєї боротьби.
Після кількох переходів Одеса-Констанца-Феодосія в пошуках води, вугілля та продовольства, не отримавши бажаного, революційний «Потьомкін» змушений був 25 червня (8 липня) 1905 року здатися румунській владі у Констанці. Повстала команда зійшла на берег і попросила політичного притулку. Царський уряд вимагав видати їх як кримінальних злочинців, але Румунія відмовила.
В еміграції
ред.Після здачі «Потьомкіна» румунській владі протягом року жив у Бухаресті, написав спогади про події на «Потьомкіні» — «Матроси Чорного моря». Звідти переїхав до Швейцарії, а згодом до США, де працював на заводі Зінгера. Через 8 місяців поїхав до Парижа, звідки змушений був тікати до Швейцарії через переслідування поліції.
Повернення
ред.У червні 1907 року, всупереч умовлянням свого друга Гната Хоткевича, він нелегально повернувся до Російської імперії. Царська варта вистежила його в Миколаєві. На спеціально надісланому міноносці під посиленою охороною (7 офіцерів і 60 матросів) у кайданах його перевезли до Севастополя.
Страта
ред.17 жовтня 1907 року відбувся суд. Приміщення було оточене конвоєм зі ста осіб. Матюшенко відмовився від захисників і всю провину за повстання взяв на себе, жодного прізвища товаришів не назвав. Вирок суду — страта через повішення. Прохання про помилування Матюшенко подати відмовився. Вирок був виконаний зранку 20 жовтня 1907 року у дворі Севастопольської тюрми.
Погляди
ред.Політичні погляди Матюшенка не мали певного характеру. За одними даними, на початку повстання він був близький до соціал-демократів, за іншими — був революційно настроєним матросом анархістсько-есерівського спрямування. Департамент поліції і командування Чорноморського флоту вважали його есером. У серпні 1905 р. Матюшенко вів у Женеві переговори з Георгієм Гапоном про спільні дії по боротьбі з самодержавством. Літератор В. О. Поссе, який брав участь у цих переговорах, залишив таку характеристику політичних поглядів Матюшенка:
|
Матюшенко… в теорію не вдавався. А практика зводилася у нього до знищення — саме до знищення, а не усунення — всіх начальників, всіх панів, і перш за все офіцерів. Народ ділився для нього на панів і підлеглих. Примирити інтереси тих і других неможливо. В армії і флоті панами є офіцери, підлеглими — нижні чини. Визволитися нижні чини можуть лише тоді, коли офіцери будуть «просто» знищені. Сам він під час бунту на «Потьомкіні» власноруч вбив двох або трьох своїх начальників. І йому здавалося, що суть революції в подібних вбивствах. У цьому дусі він писав кровожерливі прокламації до матросів і солдатів, закликаючи їх до вбивства офіцерів. Він думав, що при такій програмі легко залучити на бік революції всіх матросів і більшість солдатів. Козакам він не довіряв, вважаючи їх «продажними шкурами»…[2] | 
|
Вшанування пам'яті
ред.На батьківщині Матюшенка в Дергачах є будинок-музей і пам'ятник герою. 26 червня 1955 на відзначення 50-річчя повстання іменем Матюшенка була названа одна з вулиць та район Севастополя .З 1945 р. по 1992 його прізвище мала нинішня вулиця Коциловського у Львові. Також ім'я Матюшенка носять гора і бухта на Північній стороні Севастополя.
Примітки
ред.- ↑ а б Матюшенко Афанасий Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Поссе В. А. Мой жизненный путь. Гл. 24. В тенетах лжи (1905 г.) — М.: Земля и фабрика, 1929.
Джерела та література
ред.- О. Ф. Овсієнко. Матюшенко Панас (Опанас) Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 557. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Заднепровский Н., Соколов Н., Афанасий Матюшенко, Харьков, 1958.
- Кардашев Ю. П. Восстание. Броненосец «Потёмкин» и его команда. — 1-е. — Киров: Дом печати «Вятка», 2008. — 544 с. — 1000 экз. — ISBN 5-7897-0193-0.
Посилання
ред.- Повсталий панцерник. Сергій Чалий, для «Флоту України»
- Вакуленчук і Матюшенко в Севастополі [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- Олесь Козуля. Місто української слави і трагедії [Архівовано 3 вересня 2019 у Wayback Machine.]
- З Вітчизною в серці
- С. Осипов. Бунтівний броненосець ч. 1 [Архівовано 26 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
- Біографія П. Матюшенка у БСЭ [Архівовано 24 травня 2014 у Wayback Machine.]
- про Матюшенко [Архівовано 1 липня 2008 у Wayback Machine.]
- [1] [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]