Відкрити головне меню

Дергачі

місто в Харківській області (Україна)

Дергачі́ (до 1943 року — Деркачі) — місто в Харківській області, районний центр Дергачівського району.

Дергач́і
Derhatschi Wappen.png
Герб Дергачів
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область
Район Дергачівський район
Рада Дергачівська міська рада
Код КОАТУУ 6322010100
Засноване 1660
Статус міста з 1977 року
Населення 17 896 (01.01.2018)[1]
Площа 19,1 км²
Густота населення 105,480 осіб/км²
Поштові індекси 62309
Телефонний код +380-5763
Координати 50°06′41″ пн. ш. 36°07′18″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 122 м
Водойма р. Лопань
Міста-побратими Sosnowiec (Польща)
Відстань
Найближча залізнична станція Дергачі, Моторна, Нові Дергачі
До обл./респ. центру
 - залізницею 12 км
 - автошляхами 15 км
До Києва
 - автошляхами 484 км
Міська влада
Адреса 62300, Харківська обл., Дергачівський р-н, м.Дергачі, вул. Сумський Шлях, тел. 3-01-14
Веб-сторінка Дергачівська міськрада

Commons-logo.svg Дергач́і у Вікісховищі

Карта
Дергач́і. Карта розташування: Україна
Дергач́і
Дергач́і
Дергач́і. Карта розташування: Харківська область
Дергач́і
Дергач́і
Дергач́і. Карта розташування: Дергачівський район
Дергач́і
Дергач́і

Поселення виникло в другій половині XVII століття як форпост Харківської укріпленої лінії. Населення — приблизно 18 тис. осіб.

НазваРедагувати

Назва міста пов'язана з легендарним козаком на прізвисько Деркач, а також з назвою птаха деркача, який полюбляє оселятися в цій місцевості. З 1943 року радянська влада відкинула українську назву Деркачі (з літерою "к") та без офіційного перейменування почала використовувати виключно російську назву Дергачі (з літерою "г")[2]. Пізніше російський варіант назви міста був закріплений у Класифікаторі об'єктів адміністративно-територіального устрою України.

Географічне розташуванняРедагувати

Місто Дергачі розташоване на річці Лопань, в північній частині міста русло річки сильно порізане іригаційними каналами, через місто проходить автомобільна дорога Т 2103. Навколо міста на відстані до 2-х км розташовані села Ємці, Замірці, Семенівка, Лужок, Білаші, нижче за течією річки за 3 км розташоване смт Мала Данилівка, нижче за течією прилягало колишнє селище Інститутське. Більша частина міста знаходиться на лівому березі Лопані.

ТранспортРедагувати

ЗалізницяРедагувати

 
Вокзал станції «Дергачі»

Місто має залізничну станцію, розташовану на залізничній лінії Харків—Бєлгород. Окрім залізничної станції Дергачі у межах міста знаходяться зупинні пункти Нові Дергачі та Моторна. Залізнична станція та зупинні пункти у межах Дергачів використовуються приміськими електропоїздами, що належать Південній залізниці.

АвтотранспортРедагувати

 
Автобус маршруту №1354 (Дергачі - Харків) на зупинці "Залізничний вокзал"

Відстань від районного центру до кільцевої дороги Харкова — 12 км. Через місто проходять автошляхи обласного значення, що пов'язують Харків із Золочевом та Козачою Лопанню. Місто має регулярне автобусне сполучення з Харковом (автостанція "Центральний ринок"). У місті також діє внутрішній автобусний маршрут, який проходить центральними вулицями Сумський шлях та Золочівський шлях та сполучає північну та південну частину міста.

МетроРедагувати

У 1980-х роках при проектуванні Олексіївської лінії Харківського метрополітену планувалося будівництво станції метро «Дергачі», однак станція поки що не збудована.

ЕкономікаРедагувати

Найбільша кількість підприємств зосереджена у промисловій зоні на півдні міста поруч з залізничною зупинкою Моторна.

Серед найбільших підприємств, що мають виробничі потужності у Дергачах:

  • UBC Group — виробництво холодильного та пивоварного обладнання[3]
  • Amcor — виробництво пакувальних матеріалів для тютюнової промисловості
  • ТОВ «АТ Біофарм» — виробництво фармацевтичних препаратів, вакцин та кормових добавок для тварин[4]
  • "Пробка" (Red Cat Brewery) — пивоварня з обсягом виробництва до 180 т на місяць[5].

24 квітня 2018 року у Дергачах компанією Автомагістраль-Південь був введений в експлуатацію найпотужніший в Україні асфальтобетонний завод[6].

У місті розташований завод одного зі світових лідерів, що виробляє надувні моторні човни з жорстким дном[en]) - компанії Brig[7].

ЕкологіяРедагувати

 
Вид на Дергачівський полігон твердих побутових відходів

На території Дергачівської міської ради знаходиться найбільше сміттєзвалище міста Харкова - Дергачівський полігон твердих побутових відходів площею близько 13 га, який щодоби приймає близько 500 т відходів [8]. У 2017 р. Кабінет Міністрів України затвердив проект будівництва нового сміттєпереробного комплексу у Дергачах з площею ділянки 39,5 гектарів, який передбачає будівництво лінії сортування роздільно-зібраних відходів потужністю 40 тис. тонн на рік та змішаних відходів потужністю 80 тис. тонн на рік[9].

 
Бродячі собаки у Дергачах

Для Дергачів є надзвичайно актуальною проблема великої кількості бездоглядних та бездомних псів. У місті неодноразово фіксувалися напади собак, що спричиняли шкоду здоров'ю людей [10] [11].

ІсторіяРедагувати

Давні часиРедагувати

Достовірно відомо, що поселення на території сучасних Дергачів існували у скіфську добу (VI-III ст. до н.е.), а також у пізніші часи (V-VII ст. н.е.)[12].

Поблизу Дергачів було знайдено унікальне бронзове навершя, яке до цього часу є єдиним відомим скіфським навершям, увінчаним фігурою давньоєгипетського міфічного страховиська — сфінкса. Цей предмет був частиною моделі світового дерева, що відображало скіфський світогляд про горизонтальну та вертикальну структуру Всесвіту [13]. Зараз цей артефакт експонується на археологічній виставці Харківського історичного музею.

У 2018 р. археологічна експедиція Харківського історичного музею здійснила розкопки курганного могильника скіфського часу на заході Дергачів. Було досліджено 4 кургани, отримано колекцію предметів та інформацію про поховальний обряд [14].

Козацька добаРедагувати

У XVIII столітті Дергачі були сотенним містечком Харківського слобідського козацького полку. До 1742 року тут існувало правління однієї, у 1742—1765 рр. — двох козацьких сотень. Посади сотників в обох сотнях традиційно обіймали представники відомого на Слобожанщині козацько-старшинського роду Ковалевських (герба «Доленґа»). Містечко мало власну символіку: сотенний прапор (з зображенням Архангела Михаїла) і ратушну печатку з гербом (зображенням птаха-деркача, над яким восьмикутна зірка).

За даними на 1779 р. Дергачі — військова слобода Харківського повіту Харківського намісництва, що налічувала на той час 2287 мешканців (2316 «військових обивателів» і 71 «власницького підданого»).

XIX — початок XX століттяРедагувати

За даними на 1864 рік у казенній слободі, центрі Дергачівської волості Харківського повіту мешкало 5874 особи (2855 чоловічої статі та 2919 — жіночої), налічувалось 909 дворових господарств, існували 2 православні церкви, училище, відбувалось 2 щорічних ярмарки та базари[15].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 14600 осіб[16].

Радянський періодРедагувати

ГолодоморРедагувати

Деркачі постраждали внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у місті та Болибоках — 274 людини[17][18].

Друга світова війнаРедагувати

Німецька окупація Деркачів тривала 630 днів: з 21 жовтня 1941 р. по 13 серпня 1943 р. із перервою 13 лютого — 10 березня (під час подій Третьої битви за Харків).[19]

Під час окупації Деркачі вперше стало називатися містом. Деркачівська міська управа була єдиною міською управою (нім. Dergatschi Gemeindeverwaltung), утвореною у Деркачівському районі. Староста (нім. burgermeister) почав працювати з 16 березня 1943, а секретар — з 20 березня 1943, тобто після другої окупації Деркачів. Відповідно до переліку станом на 3 липня 1943 року до штату управи входила 21 особа: бургомістр (староста), реєстратор, діловод, 2 фінансові агенти, 11 уповноважених (нім. Hausverwalter), технічний персонал. Одним з основних напрямів діяльності ДМУ було забезпечення робочою силою за вимогою районової управи та інших районних установ.[19]

З 1943 року радянська влада без офіційного перейменування почала використовувати російську назву Дергачі.[2]

Повоєнна добаРедагувати

25 липня 1977 року указом Президії Верховної Ради УРСР Дергачам був наданий статус міста[20].

НезалежністьРедагувати

28 вересня 2014 року у місті, паралельно з обласним центром, невідомими молодиками в масках було повалено пам'ятник Леніну[21].

Відомі людиРедагувати

Уродженці містаРедагувати

Пов'язані особиРедагувати

  • Олександр Олесь — український письменник, поет, драматург. У віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у Деркачах, де брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з'являються його перші вірші.
  • Гнат Хоткевич — український письменник, етнограф і громадсько-політичний діяч. Ще у часи свого студентства у 1895 році організував у Деркачах сільський театр. У 1920—1928 роках викладав українську мову й літературу в Деркачівському зоотехнікумі.
  • Арсеній (Чаговець)[ru] — єпископ Вінніпегський та архієпіскоп Російської православної церкви закордоном. З 29 березня 1887 р. був дияконом Свято-Миколаївської, а з 7 травня 1890 р. — священником Різдвяно-Богородицької церкви у Деркачах. У 1890-х роках жив у Деркачах та викладав у місцевій церковно-парафіяльній школі.

АрхітектураРедагувати

У місті збереглася будівля лікарні у стилі українського архітектурного модерну, побудована за проектом Євгена Сердюка (1914—1915 рр.)[23].

Також варто відзначити храм Різдва Пресвятої Богородиці (1838 р.), побудований у стилі пізнього класицизму.

МедіаРедагувати

У час існування СРСР основним місцевим друкованим ЗМІ у Дергачах була газета, що видавалася місцевим районним комітетом комуністичної партії. Під назвою "Сталінським шляхом" ця газета видавалася з з 28.07.1939 (№1) до 04.11.1956 (№90)[24]. З 1957 декілька років газета називалася "Ленінською правдою", а під час укрупнення Дергачівського району основна місцева газета мала назву "Трибуна трудящих". З 1967 по 1991 р. газета мала назву "Ленінський шлях", а з 10 жовтня 1991 р. стала називатися "Вісті Дергачівщини".

Відповідно до державного реєстру Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Дергачах діяв місцевий проводовий радіомовник з позивними "Доброго дня, шановні радіослухачі, з вами Дергачівське районне державне радіомовлення"[25].

СпортРедагувати

Впродовж 20 століття футбол був найпопулярнішим видом спорту у Дергачах. Зокрема, за повідомленням газети Соціалістична Харківщина на окремі матчі місцевої команди збиралося більше 3 тисяч вболівальників, тобто приблизно кожен п'ятий житель селища[26].

 
Футбольна команда "Урожай" (Дергачі), 1949 р.

Відомо, що вже у 1920-х роках деркачівці долучалися до футбольних змагань. Зокрема, у вересні 1926 року відбувся футбольний турнір, присвячений відкриттю стадіону Металіст. Це було перше в історії футбольне змагання, що охоплювало всю Харківську область (20 команд), передвісник майбутніх чемпіонатів області. На цьому турнірі команда із Деркачів була значно сильніша за своїх опонентів із інших районів, здолавши команди із Нової Водолаги (9:0), Волчанська (2:1) та Краснокутська (11:0)[27]. У півфіналі дергачівці мали зустрітися з командою із Коломаку, однак ті не приїхали. 3 жовтня 1926 р. на стадіоні "Червоний залізничник" у Харкові відбувся перший в історії фінал загальнообласної футбольної першості, у якому дергачівці грали проти команди із Лозової. Цікаво, що за обидва тайми команди так і не змогли відзначитися, тому було призначено додатковий час до настання темряви. Але голи так і не були забиті, тому суддівська колегія розділила перше місце між обома командами[28].

У наступні роки (1927 та 1928) команда з Деркачів була найсильнішою у Харківській області[29].

У 1947 році була створена команда із місцевих гравців-аматорів, частина яких була працівниками Дергачівського механічного заводу. Ця команда отримала назву "Урожай" і регулярно грала проти суперників з різних міст України, а починаючи з 1951 року, брала участь у регулярній першості України[30].

У 1952 році дергачівська команда перемогла у першості СРСР серед сільських команд на кубок Центральної Ради державного сільського спортивного товариства "Урожай", що стало найвищим досягненням дергачівського футболу.

У 1964 році Дергачі знову перемогли у футбольній першості Харківської області, тріумфатором стала команда "Колгоспник"[29].

Пам'ятникиРедагувати

У південній частині міста біля залізничного переїзду знаходиться пам'ятник козаку Деркач́у, який за місцевою легендою заснував місто. Пам'ятник, виконаний із бронзи, було відкрито 14 жовтня 2015 року на День Українського козацтва.

Значна частина міських пам'ятників та пам'ятних знаків зосереджена на місцевому майдані Перемоги, серед них: пам'ятники Тарасу Шевченку, Данилу Бакуменку, пам'ятний знак на честь 10-ї річниці проголошення незалежності України, скульптурна композиція "Моя перша вчителька". Пам'ятник Леніну у Дергачах був зруйнований 28 вересня 2014 року [31].

Міжнародна співпраціяРедагувати

Дергачі мають партнерські відносини з містом Сосновець (Польща) [32].

ГалереяРедагувати

ТакожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. а б Ivan Shevtsov (11 березня 2017). Як місто Деркачі стало посёлком Дергачи: історія перейменування, якого не було. 
  3. UBC Group. www.beer-co.com (ru). Процитовано 2018-04-25. 
  4. У Дергачах відкрито новий завод з виробництва ветеринарних препаратів і кормових добавок — Харківська обласна рада. www.oblrada.kharkov.ua (uk-ua). Процитовано 2018-04-25. 
  5. Разрывая шаблоны: за три года Red Cat Brewery сварила более 60 лимитов и не собирается останавливаться!. ПивО. Технологии и Инновации (ru-RU). 2019-10-18. Процитовано 2019-11-23. 
  6. Сьогодні в Харківській області запустили найбільший в країні асфальтобетонний завод. ukravtodor.gov.ua (uk). Процитовано 2018-04-25. 
  7. Харьковские авиаторы покоряют мировой рынок скоростных лодок. biz.liga.net. 2016-03-21. Процитовано 2018-12-14. 
  8. Інтерактивна мапа Мінприроди. Інтерактивна мапа Мінприроди. Процитовано 2018-12-14. 
  9. Kitsoft. Кабінет Міністрів України - Про затвердження проекту "Нове будівництво комплексу з переробки твердих побутових відходів з системою збору, утилізації полігонного газу та виробництва електричної енергії у м. Дергачі Харківської області". www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 2019-05-30. 
  10. Власнику бійцівських собак, що пошматували чоловіка у Дергачах, оголосили підозру. Прокуратура Харківської області. Процитовано 2019-03-18. 
  11. В Дергачах собака напала на 5-летнюю девочку: ребенок в больнице. АТН (ru). 2019-01-30. Процитовано 2019-03-18. 
  12. Пам'ятки археології Дергачівського району. Вікіпедія (uk). 2013-01-24. Процитовано 2019-05-30. 
  13. Бабенко, Леонід (1998). Скифское бронзовое навершие из собрания Харьковского исторического музея. Вісник Харківського державного університету (30) (Харківський державний університет). с. 25–28. Процитовано 2019-05-30. 
  14. Прес-реліз: Презентація виставки «Підсумки польових досліджень 2018 року» в рамках ХІ Всеукраїнської наукової конференції «Проблеми історії та археології України. Харківське обласне історико-археологічне товариство. Харківське обласне історико-археологічне товариство. 2018-12-13. Процитовано 2019-05-30. 
  15. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.
  16. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
  17. Мартиролог. Харківська область, ст. 690—696
  18. Деркачівський мартиролог (з Національної книги пам'яті жертв Голодомору в Україні). Процитовано 2018-11-08. 
  19. а б Ivan Shevtsov (31 травня 2017). Деркачі під німецькою окупацією: органи влади. 
  20. Shevtsov, Ivan (24 липня 2017). 40 років тому Дергачі стали містом. Про що писала районна газета "Ленінський шлях" у 1977 році (ФОТО). Історія Деркачів. Процитовано 2017-08-23. 
  21. http://espreso.tv/news/2014/09/29/na_kharkivschyni_vnochi_povalyly_sche_odnoho_lenina
  22. «Не забруднити одяг кров'ю». Історія київського ката. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-07-25. 
  23. Денис Вітченко. Український модерн Євгена Сердюка // Пам'ятки України: історія та культура. — 2016. — № 2(222). — С. 79. — ISSN 0131-2685.
  24. Газеты СССР 1917-1960. Библиографический справочник. В 5 т. Т.3. (Краевые, губернские, областные, окружные, уездные, районные, городские, транспортные, военные и другие газеты) (російською). Москва: Книга. 1978. с. 362. 
  25. КП Вісті Дергачівщини. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Процитовано 2019-05-24. 
  26. Успіх дергачівських футболістів // Соціалістична Харківщина : газ. — 1949. — 20 серпня.
  27. Первенство районов по футболу // Вестник физической культуры : жур. — 1926. — Вип. 10. — С. 17.
  28. Футбол // Вестник физической культуры : жур. — 1926. — Вип. 11. — С. 17.
  29. а б Чемпіонат Харківської області з футболу. Вікіпедія (uk). 2019-09-01. Процитовано 2019-10-04. 
  30. Вони захищають спортивну честь району // Ленінська правда (Дергачі) : газ. — 1958. — Червень. — С. 4.
  31. http://espreso.tv/news/2014/09/29/na_kharkivschyni_vnochi_povalyly_sche_odnoho_lenina
  32. silnet.pl. Porozumienie o współpracy z powiatem Dergacze - Sosnowiec informacje ciekawe artykuły. sosnowiecki.pl. Процитовано 2019-03-19.