Маріо Мартоне
Ма́ріо Марто́не (італ. Mario Martone; нар. 20 листопада 1959, Неаполь, Італія) — італійський театральний та кінорежисер, сценарист. Лауреат та номінант численних міжнародних та національних фестивальних та професійних кінонагород 
.
| Маріо Мартоне | |
|---|---|
 Маріо Мартоне у 2010 році (Венеційський МКФ) | |
| Дата народження | 20 листопада 1959[1] (65 років) |
| Місце народження | Неаполь, Італія |
| Громадянство |  Італія |
| Професія | театральний режисер, кінорежисер, сценарист |
| Роки активності | 1985—наш час |
| IMDb | ID 0554280 |
| Нагороди та премії | |
| «Срібна стрічка» (1993) «Давид ді Донателло» (1992, 1995) | |
 Маріо Мартоне у Вікісховищі | |
Біографія
ред.Маріо Мартоне народився 20 листопада 1959 у Неаполі, Італія. Свою творчу кар'єру розпочинав у театрі, де в 1976 році поставив свою першу виставу «Фауст або квадратура кола» (італ. Faust o la quadratura del cerchio). Два роки потому, в грудні 1977 року, він за підтримки і спонсорстві університету, спільно з Андреа Ренці, а згодом і з Франческою Ла Рокка, Аугусто Мелізурґо та Федерикою делла Ратта Ринальді заснував групу Nobili di Rosa (за назвою древньої алхімічної монети). У лютому 1979 року Nobili di Rosa була реорганізована в False Movimento[2]. До нового складу увійшли кінорежисери Анджело Курті і Паскуале Марі. Серед її вистав «Отелло» (1982), «Ножі в серці» Бертольта Брехта (1986), «Повернення в Альфавіль» Жан-Люк Годара (1986). Також у 1986 році група Falso Movimento зливається з Il Teatro dei Mutamenti Антоніо Нейвіллера і «Театральною студією» Казерти Тоні Сервілло, що дала початок Teatri Uniti. У новому складі група ставить «Філоктета» Софокла в 1987 році і «Річарда II» Вільяма Шекспіра в 1993 році.
Режисерський дебют Мартоне в кіно відбувся в 1980 році з короткометражним фільмом, проспонсорованим Банком Неаполя. Лише через 12 років, у 1992-му, він представив широкій публіці свій перший повнометражний фільм, оснований на історії математика Ренато Каччиопполі, «Смерть неаполітанського математика», який став лауреатом спеціального призу журі на Венеційському міжнародному кінофестивалі. 1993 року Мартоне зняв фільм-адаптацію «Бритва», натхненний виставою, раніше поставленою в театрі Меркаданте (італ. Teatro Mercadante) (1990).
у 1995 році Маріо Мартоне зрежисував за власним сценарієм другий повнометражний фільм «Кохання стомлює», який брав участь в конкурсі на Каннському міжнародному кінофестивалі і який отримав італійську національну кінопремію Давид ді Донателло за найкращу режисерську роботу. 1997 року Мартоне поставив епізод «La salita» у фільмі «Жителі Везувію», який приніс йому не лише славу, але й створив навколо нього багато суперечок (у тому числі і запитання від парламенту): прототипом для досконалого мера, керівника таким непростим місто як Неаполь, був Антоніо Бассоліно[it]. 1998 року режисер зняв художній фільм «Театр війни».
З 1999 по 2001 рік Мартоне обіймав посаду художнього керівника театру Арджентина в Римі. Від 2003 року він є співдиректором театру Стабіле в Неаполі (італ. Associazione Teatro Stabile di Napoli).
У 2001 році Маріо Мартоне отримав режисерський досвід колективного створення фільму «Інший світ можливий», який був знятий в дні протесту під час зустрічі Великої вісімки в Генуї. 2004 року він зняв фільм, оснований на романі Гоффредо Паризе «Смак крові» з Мікеле Плачідо і Фанні Ардан у головних ролях.
З 2007 по 2017 рік був художнім керівником театру Стабіле в Туріні (італ. Teatro Stabile di Torino), передавши цю посаду Валеріо Бінаско.
Восени 2010 року в італійський кінопрокат вийшов фільм «Ми вірили» зай однойменним романом Анни Банті, який в 2011 році виграв премію «Золота алебарда» за найкращий фільм і найкращий сценарій. У тому році режисер здобув премію за кар'єру на фестивалі італійського кіно в Мадриді[3]. У січні 2011 року Мартоне здійснив постановки «Сільської честі» і «Паяців» у театрі Ла Скала в Мілані. З успіхом пройшли також такі постановки опери, як «Так чинять усі» (з Клаудіо Аббадо), «Весілля Фігаро» і «Дон Жуан» Моцарта, «Матильда ді Шабран», «Торвальдо і Дорліска» та «Авреліан в Пальмірі» Джоаккіно Россіні (оперний фестиваль Россіні в Пезаро), «Фіделіо» Бетховена[4] і «Шарлотта Корде» Лоренцо Ферреро.
Того ж 2011 року Маріо Мартоне поставив «Моральні нариси» Джакомо Леопарді та здобув премію La Ginestra імені Джакомо Леопарді за здатність відновити зв'язки поета з Реканаті з нашим часом. Наступного року він здобув ступінь доктора наук з мов кіно- і медіа-вистав в університеті Калабрії (італ. Università della Calabria)[5].
28 квітня 2012 року в Реканаті був анонсований фільм, присвячений життю Джакомо Леопарді: стрічка «Неймовірна молода людина» була представлена на Венеційському кінофестивалі 1 вересня 2014 року і мала великий успіх у публіки та критиків.
У 2018 році Маріо Мартоне представив на 75-му Венеційському кінофестивалі фільм «Капрі-революція» про життя емігрантської комуни на Капрі напередодні Першої світової війни. Стрічка брала участь в основній конкурсній програмі фестивалю[6][7] та отримала Премію Пазінетті та Приз Міжнародної конфедерації художнього кіно (SIAE)[8][9][10]
Фільмографія
ред.- Режисер иа сценарист
| Рік | Назва українською | Оригінальна назва | Режисер | Сценарист | |
|---|---|---|---|---|---|
| 1992 | Смерть неаполітанського математика | Morte di un matematico napoletano |  |
| |
| 1993 | Бритва | Rasoi | |
| |
| 1994 | к/м | Єдина країна у світі | L'unico paese al mondo | |
|
| 1994 | к/м | Дивовижні історії | Miracoli, storie per corti | |
|
| 1995 | Кохання стомлює | L'amore molesto | |
| |
| 1997 | Жителі Везувію | I vesuviani | |
| |
| 2001 | Театр війни | Teatro di guerra | |
| |
| 2001 | Лулу | Lulu | |
||
| 2004 | Смак крові | L'odore del sangue | |
| |
| 2010 | Ми вірили | Noi credevamo | |
| |
| 2014 | Неймовірна молода людина | Il giovane favoloso | |
| |
| 2015 | к/м | Pastorale cilentana | |
||
| 2018 | Капрі-революція | Capri-Revolution | |
|
Визнання
ред.
Нагороди та номінації Маріо Мартоне[11](Список не є вичерпним)
| Рік | Категорія | Фільм | Результат |
|---|---|---|---|
| Премія «Золотий Захер» | |||
| 1991 | Найкращий фільм | Смерть неаполітанського математика | Перемога |
| 1995 | Кохання стомлює | Перемога | |
| Венеційський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1992 |  Золотий лев
|
Смерть неаполітанського математика | Номінація |
| Гран-прі журі | Перемога | ||
| Нагорода Kodak-Cinecritica | Перемога | ||
| 1994 | Нагорода Італійської федерації кіноклубів (FEDIC) — Спеціальна згадка | Дивовижні історії | Перемога |
| 1997 | Золотий лев
|
Жителі Везувію | Номінація |
| 2010 | Ми вірили | Номінація | |
| 2014 | Неймовірна молода людина | Номінація | |
| 2018 | Капрі-революція | Номінація | |
| Премія Пазінетті | Перемога | ||
| Нагорода Arca CinemaGiovani за найкращий італійський фільм у Венеції | Перемога | ||
| Європейський фестиваль перших фільмів у Анже | |||
| 1993 | Приз європейського журі за художній фільм | Смерть неаполітанського математика | Перемога |
| Гран-прі Консорціуму письменників і композиторів (SACD) | Перемога | ||
| Приз Міжнародної конфедерації художнього кіно (C.I.C.A.E.) | Перемога | ||
| Премія Давид ді Донателло | |||
| 1993 | Найкращий новий режисер | Смерть неаполітанського математика | Перемога |
| 1995 | Премія «Давид ді Донателло» за найкращу режисерську роботу | Кохання стомлює | Перемога |
| 1998 | Театр війни | Номінація | |
| 2011 | Премія «Давид ді Донателло» за найкращий фільм | Ми вірили | Перемога |
| Премія «Давид ді Донателло» за найкращу режисерську роботу | Номінація | ||
| Найкращий сценарій | Перемога | ||
| Давид року | Номінація | ||
| 2015 | Премія «Давид ді Донателло» за найкращий фільм | Неймовірна молода людина | Номінація |
| Премія «Давид ді Донателло» за найкращу режисерську роботу | Номінація | ||
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| Давид року | Номінація | ||
| 2019 | Премія «Давид ді Донателло» за найкращий фільм | Капрі-революція | Номінація |
| Італійський національний синдикат кіножурналістів | |||
| 1993 | Премія «Срібна стрічка» найкращому новому режисерові | Смерть неаполітанського математика | Перемога |
| 1900 | «Срібна стрічка» за найкращий сценарій | Номінація | |
| 1996 | «Срібна стрічка» найкращому режисерові | Кохання стомлює | Номінація |
| «Срібна стрічка» за найкращий сценарій | Номінація | ||
| 1999 | «Срібна стрічка» найкращому режисерові | Театр війни | Номінація |
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| Найкращий оригінальний сюжет | Номінація | ||
| 2011 | «Срібна стрічка» року | Ми вірили | Перемога |
| 2015 | Неймовірна молода людина | Перемога | |
| Премія «Золота хлопавка» | |||
| 1993 | Найкращий перший художній фільм | Смерть неаполітанського математика | Перемога |
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| 1996 | Кохання стомлює | Перемога | |
| 2011 | Найкращий режисер | Ми вірили | Перемога |
| 2015 | Найкращий фільм | Неймовірна молода людина | Перемога |
| Найкращий сценарій | Перемога | ||
| Туринський міжнародний фестиваль молодого кіно | |||
| 1994 | Найкращий італійський короткометражний фільм року | Antonio Mastronunzio pittore sannita | Номінація |
| Найкращий італійський короткометражний фільм року — Спеціальна згадка | Перемога | ||
| Каннський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1995 |  Золота пальмова гілка
|
Кохання стомлює | Номінація |
| Міжнародний кінофестиваль у Чикаго | |||
| 1995 | Спеціальний приз журі | Кохання стомлює | Перемога |
| Премія «Золотий глобус» | |||
| 1995 | Найкращий фільм | Кохання стомлює | Перемога |
| 2011 | Найкращий фільм | Ми вірили | Номінація |
| Найкращий режисер | Номінація | ||
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| Спеціальна нагорода «Іноземна преса» | Перемога | ||
| Премія «Золотий кубок» | |||
| 1995 | Найкращий новий режисер | Кохання стомлює | Перемога |
Примітки
ред.- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ Fernanda Moneta, Esigenze Simbiotiche: un diario degli anni '80, SEUPisa editore, 2005
- ↑ Premio alla Carriera | Festival de Cine Italiano de Madrid (італ.). www.festivaldecineitalianodemadrid.com. Архів оригіналу за 27 серпня 2014. Процитовано 12 травня 2018.
- ↑ Martone neoverista debutta alla Scala - Milano (італ.). milano.corriere.it. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 12 травня 2018.
- ↑ Unical, laurea honoris causa al regista Martone - ilCirotano. www.ilcirotano.it. Архів 2012/10/12/unical-laurea-honoris-causa-al-regista- martone/?print=print оригіналу за 27 вересня 2018. Процитовано 12 травня 2018.
- ↑ Biennale Cinema 2018 / Selezione ufficiale. La Biennale di Venezia (італ.) . Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 4.09.2018.
- ↑ Camillo De Marco. Venice 2018: A well-rounded panorama of film. Cineuropa (англ.) . 25 липня 2018. Архів оригіналу за 16 вересня 2020. Процитовано 23.09.2018.
- ↑ Official Awards of the 75th Venice Film Festival. Biennale Cinema 2018 (англ.) . 8.09.2018. Архів оригіналу за 8 вересня 2018. Процитовано 9.09.2018.
- ↑ Roma triumphs in Venice, with Guillermo del Toro passing the baton to Alfonso Cuarón. Cineuropa (англ.) . 8.09.2018. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 9.09.2018.
- ↑ «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю отримав фільм Альфонсо Куарона/. Детектор медіа. 9 вересня 2018. Архів оригіналу за 9.09.2018. Процитовано 9.09.2018.
- ↑ Нагороди та номінації Маріо Мартоне на сайті IMDb (англ.)
Посилання
ред.
- Маріо Мартоне на сайті IMDb (англ.)