Марчук Микола Павлович

Марчу́к Мико́ла Па́влович , (19 грудня 1944(19441219), Бердичів, Житомирська область — 20 листопада 1999, Могилів-Подільський, Вінницька область) — український поет і прозаїк.

Марчук Микола Павлович
Марчук Микола Павлович.jpeg
Микола Марчук
Народився 19 грудня 1944(1944-12-19)
м. Бердичів Житомирська область
Помер 20 листопада 1999(1999-11-20) (54 роки)
м. Могилів-Подільський Вінницька область
Поховання Могилів-Подільський
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність Російськомовна література України
Відомий завдяки поет, прозаїк

ЖиттєписРедагувати

Народився 19 грудня 1944 р. у м. Бердичеві на Житомирщині. Невдовзі разом з матір'ю переїхав до Могилева-Подільського. Після закінчення міської школи № 2 був призваний до радянського війська. Служив у 1963–1967 рр. радіотелеграфістом на підводному човні Північного флоту. Нагороджений двома медалями «За далекий похід».
Після звільнення у запас працював на Могилів-Подільському приладобудівельному заводі, водолазом рятувальній станції Дністрі, а згодом — її начальником.
20 листопада 1999 р. внаслідок важкої хвороби помер і похований у Могилеві-Подільському.

ТворчістьРедагувати

Писав російською мовою вірші та прозу. Захоплювався творчістю Сергія Єсеніна.

«Мы – не Есенины, не Блоки,

Но как же хочется порой,
Чтоб наши искренние строки
Зажглись вечернею звездой…»


Багаторічний учасник районного літературного об'єднання «Веселка Дністрова» при газеті «Наддністрянська правда». Товаришував з літераторами — Петром Перебийнісом, Віктором Тимчуком, Михайлом Каменюком, Володимиром Воронюком, Вадимом Вітковським.
За життя видав одну книгу прози —

  Добре, що ти нічого не приховуєш – ні труднощів, ні своїх потаємних думок і почуттів, гранично відвертий, мов на сповіді. Врешті, я б визначив жанр твоєї книжки саме сповіддю підводника, молодого солдата. Ти і написав її заради свого сина Сергія, якого мали призвати на службу. І твоя книжка, мені, здається, повинна стати настільною для кожного допризовника. Переказати її зміст неможливо – треба прочитати.  

Віктор Тимчук[1]

Друкувався в альманахах — «Вітрила-79», «Горизонт-81», у колективних збірках «Родники и криницы» (1984) видавництва «Молодь», «Жажда памяти» (1989) видавництва «Радянський письменник», журналі «Радуга» та ін.[2]
У 2014 р. до 70-річчя поета в серії "Бібліотечка журналу «Вінницький край» вийшла книга —

  • Горит калина красная : вірші, проза, спогади про людину та поета / Н. Марчук. — Вінниця: ПП ТД Едельвейс і К, 2014. — 160 с. — ISBN 978-9662462-62-3.

У вересні 2014 р. в Могилеві-Подільському на вшанування пам'яті поета відбувся літературно-мистецький фестиваль «Від Єсеніна до Марчука».[3]

  Він засвітився від Франка. Але не встиг дотягнутися до секретів поетичної творчості. Він був підводником. Але його поглинули каламутні води відшумілої епохи. Болить мене, пече мене загублена доля дністрового брата.  

Петро Перебийніс[4]

ПриміткиРедагувати

  1. Цит. по: Тимчук, В. Шоколад – не розкіш // Вінницька правда. – 1991. – 11 січня.
  2. З-над Божої ріки. Літературний біобібліографічний словник Вінниччини / Упорядкування і загальна редакція А. М. Подолинного. — Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. — С. 216.
  3. Підсумки письменницьких зборів 4 вересня 2014 р. // Сайт ВОО НСПУ «Краснослов»
  4. Цит. по: Марчук, Н. Горит калина красная. – Вінниця: ПП ТД Едельвейс і К, 2014. – С. 9.

Джерела і літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати