Відкрити головне меню

Перебийніс Петро Мусійович

український поет, журналіст, громадський діяч.

Петро Мусійович Перебийніс (нар. 6 червня 1937(19370606), с. Слобода-Шаргородська Шаргородського району Вінницької області) — український поет, журналіст, громадський діяч.

Перебийніс Петро Мусійович
Перебийніс Петро Мойсейович.jpg
Народився 6 червня 1937(1937-06-06) (81 рік)
Слобода-Шаргородська, Шаргородський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Діяльність журналіст
Alma mater Львівський Національний університет імені Івана Франка
Володіє мовами українська
Батько Мусій Феодосійович
Мати Анастасія Левківна
У шлюбі з Валентина Дмитрівна
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2008
Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1979Грамота Президії Верховної Ради УРСР
Заслужений діяч мистецтв України
Заслужений журналіст України
Відмінник освіти України
Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Сім'яРедагувати

Батько Мусій Феодосійович (1912—1954) і мати Анастасія Левківна (1916—1997) — колгоспники. Дружина Валентина Дмитрівна (1941) — геолог, старший інженер Інституту геологічних наук НАНУ. Дочка Людмила (1961) — журналіст, заступник завідувача редакції Київської державної телерадіокомпанії. Син Євген (1968) — дипломат, наразі Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чехії.

ОсвітаРедагувати

Закінчив Шаргородський сільськогосподарський технікум (навчався у 1952—1956 роках), здобув фах агронома-рільника. Закінчив факультет журналістики Львівського університету (навчався у 1959—1965 роках).

Трудова діяльністьРедагувати

Від червня 1961 до червня 1962 року — заступник редактора, редактор районної газети «Прапор комунізму» (місто Калинівка Вінницької області).

Від червня 1962 до квітня 1964 року — кореспондент, заступник відповідального секретаря редакції газети «Вінницька правда».

Від квітня 1964 до грудня 1966 року — відповідальний секретар, заступник редактора зональної газети ЦК ЛКСМУ «Комсомольське плем'я» (Вінниця).

Від грудня 1966 до лютого 1970 — редактор обласної газети «Ровесник» (Тернопіль).

Від лютого 1970 до листопада 1973 року — інструктор, заступник завідувача відділу — завідувач сектору преси ЦК ЛКСМУ.

Від листопада 1973 до жовтня 1974 року — заступник головного редактора журналу «Дніпро».

Від жовтня 1974 до січня 1979 року — інструктор сектору художньої літератури відділу культури ЦК КПУ.

Від січня 1979 до квітня 1980 року — головний редактор Державного видавництва художньої літератури «Дніпро».

Від квітня 1980 до листопада 1981 року — головний редактор газети «Літературна Україна».

Від листопада 1981 до січня 1986 року — на творчій роботі.

Від січня 1986 до червня 2000 року — головний редактор журналу «Київ».

Від червня 2000 до листопада 2003 року — на творчій роботі.

Від листопада 2003 року — головний редактор газети «Літературна Україна».

Член Центральної ревізійної комісії Спілки письменників СРСР (червень 1986 — серпень 1991 року). Секретар правління Спілки письменників України (червень 1987 — травень 1991 року). Депутат Київської міської ради народних депутатів (у 1986—1990 роках). Голова журі щорічного Всеукраїнського літературного конкурсу школярів «Вірю в майбутнє твоє, Україно!» (з 1999 року).

Член президії Національної спілки письменників України (з листопада 1981 року). Член Національної ради Конгресу української інтелігенції (з 1995 року).

Володіє білоруською мовою. Захоплення: класична музика, авіація.

ТворчістьРедагувати

Автор збірок поезій:

  • «Червоний акорд» (1971),
  • «Високі райдуги» (1973),
  • «Передчуття дороги» (1975),
  • «Ранкові сурми» (1976),
  • «Гроно вогню» (1977),
  • «Червоний колір» (1977),
  • «Небо твоє і земля» (1979),
  • «Майдан революції» (1980),
  • «Світловий рік» (1982),
  • «Третя спроба» (1983),
  • «Калиновый костер» (1984),
  • «Пісня пам'яті» (1984),
  • «Присягаю Дніпром!» (1985),
  • «Срібне весілля» (1986),
  • «Дар Вітчизни» (1987),
  • «Точний час» (1990),
  • «На світанку роси» (1996),
  • «Княжа Лука» (1999),
  • «Чотири вежі» (у двох томах, 2004),
  • «Калинова пісня» (2004, співавтор з М.Сафоновим),
  • «Пшеничний годинник» (2005),
  • «Музыка грозы» (2007). Авторизований переклад російською — Володимир Родіонов.
  • «Цивілізація дерев» (2011). Бібліотека Шевченківського комітету.

Автор п'єси «Коридор, або Червоний морок» (1995). Видано окремою книжкою під назвою «Коридор» (2009).

У передмові до дилогії «Чотири вежі» Михайло Слабошпицький визначає найприкметніші ознаки Перебийносової поезії: «Домежний лаконізм (іноді навіть здається, що він сповідує естетику й поетику літературного мінімалізму), світлий мінор і та ненав'язлива сумна іронія, що більше характерна для стоїків, які вже не чекають від життя великої радості, однак і не заламують у відчаї руки… Поет говорить гідно. Спокійно. Стримано. Стисло…»

Член Національної спілки журналістів України (з 1962 року), Національної спілки письменників України (з 1973 року).

Нагороди, звання, преміїРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Письменники Радянської України: Бібліографічний довідник / Упорядники О. В. Килимник, О. І. Петровський. — К.: Радянський письменник, 1976. — С. 267.
  • Письменники України: Довідник. — Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1996. — С. 229.

ПосиланняРедагувати