Відкрити головне меню

Мар'ян Лялевич (пол. Marian Lalewicz, 21 листопада 1876, Вилкавишкіс — вересень 1944, Варшава) — польський архітектор, представник академічного класицизму.

Мар'ян Лялевич
Народження 21 листопада 1876(1876-11-21)Вилкавишкіс
Смерть серпень 1944Варшава
Поховання Повонзківський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Flag of Russia.svg Російська імперія
Навчання Вище Художнє Училище при Російській Імператорській Академії Мистецтв (1901)
Діяльність архітектор, викладач університету
Найважливіші споруди Mertens Trade House in Saint Petersburg[d]
Заклад Варшавська політехніка
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Мар'ян Лялевич у Вікісховищі?
Особняк Покотилової в Санкт-Петербурзі
Аграрний банк у Торуні
Військовий шпиталь у Гдині

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 21 листопада 1876 у Вилковишках Сувалкського повіту (тепер Вилкавишкіс, Литва) в сім'ї доктора медицини Станіслава Лялевича і Марії Родеов.[1] Навчався в гімназії в Сувалках, де 1895 року отримав атестат зрілості. 1901 року закінчив Петербурзьку академію мистецтв зі званням художника-архітектора. Отримав стипендію, завдяки якій протягом двох років поглиблював знання у Швеції, Норвегії, Німеччині, Австрії та Італії. Повернувся до Санкт-Петербурга, де зайнявся педагогічною діяльністю. 1912 року отримав звання академіка. Служив у канцелярії Відомства закладів імператриці Марії. Протягом багатьох років був членом товариства архітекторів-художників у Петербурзі. Від 1915 року очолював товариство. Від 1909 року був також членом Варшавського товариства опіки над пам'ятками. Очолював його петербурзький відділ.

1918 року виїхав до Польщі. Викладав історію мистецтв у Католицькому інституті Любліна і Академії мистецтв у Варшаві. 1 жовтня 1920 року став професором звичайним на факультеті архітектури Варшавської політехніки. У 19251927 роках був деканом факультету. Виконував також обов'язки проректора. Продовжував діяльність у Товаристві опіки над пам'ятками минулого, очолював його реставраційний відділ, а 1930 року обраний головою товариства.

Входив до складу журі конкурсів проектів комерційного училища в місті Перм (1916)[2], проектів санаторію в Царському Селі (1916)[3], костелу святого Роха в Білостоку (1926)[4], адміністративного корпусу Польського судноплавства у Гдині (1927)[5], головного вокзалу у Варшаві (1929)[6], комплексу будинків Спілки польських вчителів у Варшаві (1930).[7] 1933 року був членом комісії Фонду військового квартирування, яка оцінювала конкурсні проекти будинку на вулиці Краківське передмістя, 11 у Варшаві.[8] Тоді ж працював у складі колективу архітекторів та представників Товариства заохочення мистецтв, які призначали молодим архітекторам стипендії ім. Владислава Фрончкевича.[9]

2 травня 1923 року відзначений Командорським хрестом Ордену Відродження Польщі.[10] 7 листопада 1936 року отримав Золотий академічний лавровий вінок за «видатні заслуги для польського мистецтва загалом».[11]

Убитий німцями у другій половині серпня 1944 року під час масового розстрілу на вулиці Дикій, 17 у Варшаві. На полі 244-1-29 Повонзківського цвинтаря розташована символічна могила. Був одружений із Марією Радлінською.[1]

РоботиРедагувати

  • Особняк М. К. Покотилової на Каменноостровському проспекті, 48 у Санкт-Петербурзі. Споруджений 1909 року у стилі неоренесансу.[12]
  • Ескізи оздоблення Дворцового мосту в Санкт-Петербурзі. Не пізніше 1911 року.[13]
  • Кургауз у Нарві-Йиесуу. Проект створено не пізніше 1911 року.[14]
  • Житловий будинок на вулиці 10-й радянській у Санкт-Петербурзі. Споруджений не пізніше 1911 року.[15]
  • Двоповерховий будинок у стилі неокласицизму на Західній алеї, 1 у Санкт-Петербурзі. Споруджений 1912 року.[16]
  • Торговий дім Мертенса на Невському проспекті, 21 у Санкт-Петербурзі. Збудований у 19111912 роках. Фасад утворений трьома великими заскленими арками, оздоблений скульптурою В. В. Кузнецова.[17]
  • Будинок на розі Каменноострівського проспекту, 9 і Малої Посадської, 2. Споруджений протягом 19111912 років у формах неоренесансу.[18]
  • Ситний ринок у Санкт-Петербурзі. Проект створено не пізніше 1911 року.[19] Спорудження тривало у 19121913 роках.[20]
  • Перебудова у 1913 році будинку на Невському проспекті, 80 у Санкт-Петербурзі для кінотеатру «Parisiana».[21]
  • Проект віадука середньої лінії на вулиці Солець у Варшаві, виконаний у Бюро проектів відбудови залізничного вузла. 1922 рік, співавтор Павел Вендзягольський.[22]
  • Реставрація палацу Радзивіллів на вулиці Краківське передмістя у Варшаві для потреб Ради Міністрів (19191924). З Лялевичем співпрацював Теодор Бурше.[23]
  • Дім «Ericsson» на Алеях уяздовських у Варшаві (не пізніше 1925).[24]
  • Проект, за яким відбудовано палац Сташиця у Варшаві (не пізніше 1925).[25]
  • Будинки відділень Банку польського у Сєдльцах, Калішу, Сосновці і Томашові (19241926).
  • Комплекс із будинків казарм у Гдині в місцевості Оксивє (19241926).[26]
  • «Банк польський» у Бересті (1926).[27]
  • Гуртожиток на вулиці Гурношльонській, 16 у Варшаві. Споруджений до 1928 року. У плані нагадує видовжену літеру Н, стилістично поєднує деякі риси необароко з елементами неокласицизму (монументальна колонада). Дослідники припускають, що Лялевич міг також бути автором будинків № 18 і 20 на тій же вулиці.[28]
  • Комплекс із чотирьох споруд Державного земельного банку в Луцьку (19291930).[29]
  • Гарнізонний шпиталь у Гдині в місцевості Оксивє (1930).[30]
  • Вілла В. Станішевського в місцевості Адамув-Залесє, тепер частина варшавської дільниці Пясечна (1930).[31]
  • Проект гарнізонного костелу у Гдині (1932).[32]
  • Проект реставрації усипальниці московського царя, т зв. «Московської каплиці» у Варшаві, 1939 рік.[33]
  • Будинок Геологічного інституту на вулиці Раковецькій, 4 у Варшаві. Проект передбачав розміщення хімічних, петрографічних і механічних лабораторій, квартир для персоналу (південний корпус), музею, бібліотеки і майстерень (центральний корпус); лекційної і читальної зал, адміністрації (північний корпус). Проект обрано на закритому конкурсі 1920 року. Спорудження тривало довго через проблеми з фінансуванням.[34] Керівником робіт був особисто автор.[35]
  • Державний аграрний банк на вулиці Новогродській у Варшаві.[36]
  • Дім дирекції PKP на вулиці Віленській у Варшаві.[36]
  • Садиба в Куярві.
  • Будинок товариства «Треугольник» у Москві.
  • Будинок Сибірського банку в Санкт-Петербурзі.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Who's who in Central and East Europe / Stephen Taylor. — Central European Times Publishing Company, 1935. — S. 543.
  2. В Императорскомъ Петроградскомъ о-вѣ архитекторов // Зодчій. — 1916. — № 9. — С. 92; Зодчій. — 1916. — № 12. — С. 128.
  3. Зодчій. — 1916. — № 27. — С. 255.
  4. Dolistowska M. Konkurs na kościół Św. Rocha w Białymstoku. Idea świątyni i projekty jej realizacji a główne nurty stylistyczne w architekturze sakralnej II Rzeczypospolitej // Architecturae et Artibus. — 2016. — № 2 (28). — S. 18. — ISSN 2080-9638.
  5. Różne // Architektura i Budownictwo. — 1927. — № 10. — S. 337.
  6. Kronika // Architekt. — 1929. — № 4. — S. 30—31.
  7. Guttmejer K. Zespół gmachów Związku Nauczycielstwa Polskiego // Krajobraz Warszawski. — 2013. — № 144. — S. 2.
  8. Lalewicz M. Budowa domu F.K.W. przy Krak. Przedm. № 11 w Warszawie // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 3. — S. 65.
  9. Kronika // Architektura i Budownicwo. — 1933. — № 1. — S. 32.
  10. Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921—1924. — Warszawa: Drukarnia Państwowa, 1926. — S. 18.
  11. Monitor Polski. — 1936. — № 261. — Poz. 460.
  12. Ежегодникъ Общества архитекторовъ-художниковъ. — Вып. 6. — СПб. : Типографія Т-ва А. Ф. Марксъ. — 1911. — С. 60; Ленинград: Путеводитель / Сост. В. А. Витязева, Б. М. Кириков. — Л. : Лениздат, 1986. — С. 235.
  13. Ежегодникъ Общества архитекторовъ-художниковъ. — Вып. 6. — СПб. : Типографія Т-ва А. Ф. Марксъ. — 1911. — С. 64.
  14. Ежегодникъ Общества архитекторовъ-художниковъ. — Вып. 6. — СПб. : Типографія Т-ва А. Ф. Марксъ. — 1911. — С. 56—59.
  15. Ежегодникъ Общества архитекторовъ-художниковъ. — Вып. 6. — СПб. : Типографія Т-ва А. Ф. Марксъ. — 1911. — С. 63.
  16. Ленинград: Путеводитель… — С. 241.
  17. Ленинград: Путеводитель… — С. 115.
  18. Ленинград: Путеводитель… — С. 231.
  19. Ежегодникъ Общества архитекторовъ-художниковъ. — Вып. 6. — СПб. : Типографія Т-ва А. Ф. Марксъ. — 1911. — С. 62.
  20. Ленинград: Путеводитель… — С. 219.
  21. Ленинград: Путеводитель… — С. 125.
  22. Architektura i Budownictwo. — 1929. — № 6 (wkładka); Krzyżakowa K. Rozwój architektury // Stolica. — 12 listopada 1978. — № 46 (1612). — S. 4.
  23. Guttmejer K. Zespół gmachów Związku… — S. 7.
  24. Architektura i Budownictwo. — 1925. — № 1. — S. 15.
  25. Odbudowa b. Pałacu Staszica // Architektura i Budownictwo. — 1925. — № 1. — S. 40—41; Kronika // Architektura i Budownictwo. — 1925. — № 2. — S. 43.
  26. Budowle współczesne // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 10—12. — S. 331—333 (стаття помилково локалізує їх у Варшаві).
  27. Barucki T. Architektura II Rzeczpospolitej na jej wschodnich ziemiach // SARP. — 2006. — № 3. — S. 54. — ISSN 0239-3549.
  28. Majewski J. Warszawa nieodbudowana. Lata dwudzieste. — Warszawa: VEDA, 2004. — S. 176—177. — ISBN 978-83-61932-01-7.
  29. Тимофієнко В. І. Лялевич Мар'ян Станіславович // Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — К. : НДІТІАМ, 1999. — ISBN 966-7452-16-6.
  30. Budowle współczesne… — S. 339.
  31. Architektura i Budownictwo. — 1930. — № 3. — S. 77.
  32. Budowle współczesne… — S. 327.
  33. Prus-Faszczewski T. Symbol chwały wojennej Polski wstaje z ruin // Tygodnik Ilustrowany. — 8 stycznia 1939. — № 2 (4082). — S. 22.
  34. M. L. Państwowy Instytut Geologiczny w Warszawie // Architektura i Budownictwo. — 1934. — № 4. — S. 69—76; Krzyżakowa K. Rozwój architektury // Stolica. — 12 listopada 1978. — № 46 (1612). — S. 4.
  35. W sprawie budowli państwowych // Architektura i Budownictwo. — 1925. — № 1. — S. 41.
  36. а б Krzyżakowa K. Rozwój architektury // Stolica. — 12 listopada 1978. — № 46 (1612). — S. 4.

ДжерелаРедагувати

  • Белинцева И. В. Архитектор Мариан Лялевич после 1918 г.: другая Балтика // Изобразительное искусство, архитектура и искусствоведение Русского зарубежья: [сборник] / Фонд им. Д. С. Лихачева. — СПб. : Дмитрий Буланин, 2008. — С. 394—403. — ISBN 978-5-86007-597-9.
  • Zwoliński A. Marian Lalewicz (1876–1944) // Sylwetki profesorów Politechniki Warszawskiej. — Warszawa: Pracownia Historyczna BGPW, 1984. — № 15.